Гносеологічний оптиміст Людвік Флек

Флек

У «Видавництві 21» виходить книжка Людвіка Флека «Як постає та розвивається науковий факт». Через півтора десятка років цієї роботі виповниться сто років.

Цю рецензію, написану з приводу виходу роботи Флека, Kyiv Daily публікує за згодою літературознавиці  Ольги Балла.

Людвік Флек, один з творців фізіогномічно-характерного для ХХ століття типу теоретичного погляду, який іменується соціологією знання, народився в 1896 році у Львові — на перехресті імперій, в родині європейські  освічених польських євреїв. Став медиком, практикував як лікар в Перемишлі та Львові, потім працював в приватній бактеріологічній лабораторії, яку сам же і заснував. Встиг він побувати й в радянському «культурному колі» — після того, як його рідний Львів разом з усією Західною Україною виявився приєднаним до СРСР; а з окупацією міста в червні 1941 року німцями Флек з сім’єю потрапив до єврейського гетто. Він продовжував працювати за фахом і там (розробляв методи масового виробництва протитифозних вакцин), і навіть в Освенцимі і Бухенвальді, куди його — фахівця європейського класу — фашисти вивезли, щоб використовувати його знання. Не маючи можливості відмовитися (його дружина і син були в цей час в іншому концтаборі, і від згоди Флека на співпрацю залежало їх життя), він користувався цією ситуацією задля перевірки своїх гіпотез 30-х років про вплив дослідницького колективу на утримання ідей — а крім того, брав участь в саботажі ув’язнених дослідників (вони розробляли свідомо неефективний метод виготовлення вакцини), який кожну хвилину міг коштувати їм життя. Втікши з Бухенвальда перед самим звільненням його американськими військами, Флек після війни повернувся до Польщі, через кілька років став академіком і членом президії Академії наук, а останні 4 роки життя працював в Ізраїлі, де і помер, не встигнувши прочитати підготовлений ним курс лекцій з філософії науки в Єврейському університеті Єрусалиму, 5 червня 1961 року.

За життя Флека знали та цінували головним чином як мікробіолога; як філософ він залишався в тіні. Це обумовлено перш за все тим, що в філософії науки того часу, коли активно працював Флек, задавали тон зовсім інакше налаштовані теоретики: в 30-і роки — і аж до 50-х — у філософії науки панував рух, призводивший її, філософію науки, до логічного аналізу мови наукових теорій. Флек виявився потрібним тільки в кінці 50-х — на початку 60-х років, коли стиль мислення його колег — філософів науки змінився і проблеми єдності когнітивного та соціального аспектів науки знову опинилися в центрі їх уваги. Саме тоді його і прочитав — і дав нове, активне життя його ідеям — один з володарів дум часу Томас Кун.

Класична монографія Флека «Виникнення і розвиток наукового факту» — та сама, яку називає в передмові до своєї книги Кун, говорячи про неї (в 1962-му!) як про «майже невідому». З того часу вона стала набагато більш відомішою: відомі більше її наслідки. Вийшла ж вона вперше в Базелі в 1935 році: тобто, можна сказати, за епоху до Куна.

Інтелектуалам того часу взагалі здавалося привабливим і переконливим пояснювати інтелектуальні і духовні явища через зовнішню їх детермінацію — тим паче, що тоді це було ще і ново, зберігало відтінок розумної зухвалості (марксизм, у якого, ми це знаємо в досить категоричному варіанті, — підхід типологічно того ж порядку, належить до тієї ж пізнавальної матриці). (Саме в такому контексті сформувалися і відстоювалися позиції прихильників жорсткого поділу науки і не-науки, які тоді в філософії науки були дуже впливові.)

Характерні для загальних інтелектуальних тяжінь часу соціологізм і історизм Флека спроектував на історію науки — але зробив це, по-перше, дуже витончено (він дуже далекий від вульгарного соціологізаторства!), по-друге, надзвичайно плідно. Умови часу, культури, психології пізнають із зовнішніх пресів, що формують думки перетворюються у нього в її складну внутрішню структуру: це «зовнішнє» діє зсередини.

Він, безумовно, має бути названий серед предтеч характерного для другої половини (особливо кінця) століття культурологічного мислення з його відкриттям можливості розглядати різні людські справи як культурну форму; в цьому сенсі значення Флека виходить за межі філософії науки і має бути визнано істотним для розвитку культурної «оптики», розуміння культури в цілому.

Отже, він протиставив комулятивістським та індуктивістським уявленням про розвиток науки, що панували до того часу, ідею культурно-історичної обумовленості. У концепції його провідна роль належить поняттю, яке в другій половині століття міцно увійшло в дослідницький і навіть не тільки, а й в повсякденно-інтелектуальний обіг: поняття стилю мислення і тісно з ним пов’язаного поняття  розумового колективу. Пізнавальні процеси для Флека, в повній відповідності з духом часу, колективні; традиційну структуру пізнання, в якій беруть участь суб’єкт і об’єкт, він розширив за рахунок розумового колективу як посередника між ними — та до того ж такого, який радикальним чином визначає їх відносини і характер кінцевого результату. Кожен колектив створює в процесі свого функціонування власний, відповідний йому стиль мислення, а з ним разом конструюються і … наукові факти — то, що, здавалося б, надійніше надійного, об’єктивніше об’єктивного: їх зміст насправді в дуже великій мірі — результат інтерпретації, яку вони отримують у світлі того чи іншого стилю мислення.

Читач, досвідчений розчаруваннями кінця століття, відчує спокусу бачити у Флека одну з предтеч релятивізму, а в побудовах його – черговий аргумент на користь скептицизму і непізнаваності істинної природи речей — якщо у них взагалі така є, — закритої від людських очей людськими ж конструктами. Не можна сказати, що він виявиться зовсім вже неправий … хоча з авторським самосприйняттям він сильно розійдеться. У повній відповідності до домінуючих настроїв часу Флек був (гносеологічним) оптимістом. З факту «залежно науки від епохи і середовища» він робить зовсім інші висновки. «Відкинувши скептицизм, — пише він, — ми повинні зрозуміти цю залежність в її евристичної важливості» (курсив мій. — О.Б.). А скептицизм з релятивізмом залишимо вульгарним соціологам.

На відміну від носіїв пізніших стилів мислення він вважав, що розуміння історичної і соціальної обумовленості пізнання не перешкоджає, навпаки, сприяє наближенню до істини — оскільки дозволяє уникнути догматизму. Сама конкуренція і зміна стилів мислення — свідоцтво на користь того, що науковий розвиток ніколи не зупиниться на досягнутому — а істина, таким чином, виявиться побаченою з різних сторін … Так чи що? Поживемо — побачимо, особливо коли наш стиль мислення зміниться на інший.

Видавці зробили велику справу, заповнивши дуже суттєву прогалину в наших уявленнях про історію думки минулого століття. Кожному личить знати класику.

Текст: Ольга Балла

Людвік Флек. Як постає та розвивається науковий факт. Вступ до вчення про мисленнєвий стиль і мисленнєвий колектив. — переклад Стефанія Пташник. Чернівці: Книги – ХХІ, 2019, 216 ст.

Книжка на сайті видавництва


Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *