Вiн грає на контрабасі роботи ‘Nikolay Tambovsky’. Йому присвячені Контрабасовий концерт Золтана Алмаші та «Похорони мух» Віталія Вишинського. 

Вiн перший в Україні зіграв контрабасові твори Петеріса Васкса, Софії Губайдуліної, Еміля Табакова, Мілослава Гайдоша, Адольфа Мішека… (відкритий список). Загалом, якщо хтось з вас ще (ну раптом, випадково) не знайомий з Назарієм Стецем — це інтерв’ю, відмінний момент і привід виправити цю помилку. 

Що таке — контрабас?

— Я б собі дозволив трошки пафосно відповісти, щоб ми мали за що зачепитися упродовж усієї розмови. Для мене контрабас є одним з небагатьох музичних інструментів, який все ще продовжує розвиватися. Адже, якщо ми уявляємо скрипку чи рояль – типові інструменти, для них вже написано дуже багато репертуару і їх будова «устаканилася». Контрабас, хоча візуально і є скрипкою великого розміру, та все ж має кілька суттєвих відмінностей не тільки від неї, а й від альта й віолончелі. Це стосується в першу чергу форми. Згадайте як виглядає для прикладу віолончель: еротичні круглі форми, підкреслені гострими кутиками посередині. Контрабас у свою чергу дуже довго зберігав схожість з сімейством віол: пологі, а не заокруглені плечі, відсутність виразних кутів і т.д. Я можу дуже довго розповідати нащо його таким зробили, але обмежимось тим, що візуально ця особливість сильно вирізняє. Так от, повертаючись до початкової думки про теперішній розвиток контрабаса, — сучасні майстри все ще в пошуку ідеальної будови: одні роблять  інструмент пропорційним, заокругленими, з кутами і  дерев’яними кілками як на усіх інших струнних інструментах. Натомість інші продовжують копирсатись в секретах давніх італійських майстрів і відкидають його візуальну жіночність на користь віольної вісімки. Ще одне: по сьогоднішній день насправді так і немає зафіксованої норми у кількості струн: 4 чи 5? В результаті більшість композиторів ігнорують ноти нижчі за мі контроктави, бо не впевнені чи буде у виконавця 5-струнник чи хоча б 4-струнний бас з С-extension system. А ці наднизькі ноти — це ж найжирніший жир!

Чого контрабас боїться, і що він любить? Що з ним можна робити, а що — ні?

— Як і будь-який інструмент, він дуже не любить перепадів температур і зміни вологості. Інструмент повністю дерев’яний, і
будь-яка різка зміна може просто його знищити. Часто це буває на зимових гастролях, коли витягуєш його з автобуса, в якому +20°C, на двір за температури -20°C. І за цих 2 хвилини, поки ти його несеш від автобуса (як це в мене було) в зал Полтавської філармонії, він скаже: «Всьо, я сьогодні награвся, більше не буду!» і з жахом виявляєш здоровенну тріщину через всю деку. Треба дуже слідкувати. Але вже, слава богу, є всякі лайфхаки. Наприклад, спеціальні кейси з гігрометрами і системами підтримки стабільної вологості. Колеги розповідали, що бачили такі у Harpa-hall в Рейк’явіку. Є й зволожувачі, які запихаються всередину контрабаса. Зволожувач виглядає як короткий шланг, всередині якого знаходиться губка. Губку треба намочити. 

Забезпечити детоксикацію?

— Так. Літом це суттєво допомагає.

Чи правільне твердження, що контрабас — це  інструмент, що акомпанує, фундамент в оркестрі? І це — його основна роль.

— Звичайно, що так. Він продовжує грати в симфонічних, камерних оркестрах, джазових біг-бендах та рок-гуртах. Всюди він залишається тим базисом, з якого все починається. Але я намагаюся доказувати, що не тільки цим він крутий.

Правда, що контрабас —  єдиний струнний інструмент, який входить до духового військового оркестру?

— Так, це правда.

Чим же він відрізняється від альта і віолончелі?

— Функціональний низький регістр у, у якого є дуже чітка точка – початок звуку одразу цілить в десяточку. Але у порівнянні з тубою чи бас-тромбоном, контрабас має трошки іншу специфіку. Звичайно, на тубі теж можна зіграти контрабасову партію, але якщо є і туба і контрабас, тоді – взагалі супер. Річ у тому, що максимальна довжина ноти зіграної на тубі залежить від дихалки, а на контрабасі шляхом плавної зміни смичка можна добитись нот будь-якої довжини. До речі, регістрово п’ятиструнний контрабас фактично повторює найнижчі ноти туби. Навіть Антонін Дворжак у «Серенаду для духових інструментів» вставив контрабас і віолончель. Я виконував її кілька разів і це справді круте тембральне рішення. Контрабас в духових ансамблях чудово працює.

Розкажіть про свій контрабас.

— За мною знаходиться мій найновіший контрабас. Моя остання і найдорожча покупка і я сподіваюсь, що він буде зі мною ще дуже довго. Цей басик кастомний. Я його замовляв напряму у майстра:
сказав йому всі розміри, все, як я хочу. Мій контрабас – американо-український. Майстер, який його зробив, є українським емігрантом. Звуть його Микола Тамбовський. Колись він мав якесь відношення до «Камерати». Тут якісь контакти залишились, i я через «Камерату» вийшов на нього. Довелось два роки чекати на своє замовлення, бо це досить тривалий процес. Потім він перевіз його з Америки в Україну. Як відомо, літати з контрабасом – супервелика проблема. Контрабас прилетів сюди без шиї і без голови, тобто лише корпус, а голову майстр привіз як ручний багаж. Так просто безпечніше. Ну а потім він ще два тижні доклеював і доробляв усе. Тож це – кастомний американський українець Микола-Ніколас.

Пам’ятаєте свій перший контрабас?

— Я навіть, чесно кажучи, і не знаю, в якому він зараз місті басує. Вже помінялось досить багато інструментів. Але перший був, як це в усіх зазвичай відбувається, дуже простий, виробництва Московской фабрики мебели и музинструментов. На ньому було дуже важко добитися хоч чогось віддалено схожого на музичний звук. Але в результаті він дав таку школу… особливо для лівої руки. М’язи накачались вже за перший рік навчання. А потім береш гарний інструмент: «О, так легко все!» Тому в мене все було своєчасно. На той момент треба було якраз такий інструмент, який давав би терпіння для професії. Тож перший контрабас, який можна було дістати на той момент в Тернополі (т. зв. Московська фабричка), був найпростішим.

Чому після скрипки настав контрабас? Ви зі скрипкою зайшли в глухий кут, стало нудно?

— Та ні, все було простіше. Я досить чітко пам’ятаю той момент, коли  почав ходити до музичної школи. Пам’ятаю, чому я пішов, власне, на скрипку. Мій тато є музикантом, мультиінструменталістом і водночас завучем музичної школи. Єдиний інструмент, на якому він не вміє грати –  це скрипка.

Тобто скрипка — була вашою особистою територією?

— Я остерігався татового впливу на мене, передбачав що замість футболу буду вчити з ним етюди і все решта. Але в результаті він все одно зі мною займався. Так я прийшов до скрипки. Насправді дуже класно, що я пройшов 7 років музичної школи на скрипці, це прекрасна база. Потім я вирішив продовжувати займатися музикою професійно – вступати до музучилища і  почав їздити до Тернополя на консультації. Там наче все було ок, але в якийсь момент я зрозумів, що щось не клеїться. Не скажу що мені було важко чи некомфортно, тим більше, що до вступного екзамену я був добре підготовлений, та все ж. На щастя якраз тоді сталися дві взаємозв’язаних події. Десь за 4 місяці до вступу в музучилище я якось раптово почав слухати джаз. Зрозуміло, що в джазі без контрабаса – нікуди. Це був перший дзвіночок. А другий дзвіночок стався буквально за місяць до екзамену. Я звернувся до покійного сьогодні тернопільського майстра скрипкових інструментів Володимира Антонюка зі своєю скрипкою, аби він підклеїв тріщинку і трошки підшаманив її перед екзаменом, а він каже: «Боже! Та нащо тобі скрипка? Диви який ти довгий виріс! Йди на контрабас або на альт. Буде в тебе купа роботи і купа грошей». В той день я не надав його словам серйозного значення, але це спонукало до активних роздумів. І остання крапля мала місце за кілька днів до вступу. 

Як би це зараз дивно не звучало, та на скрипку в училищі був тоді конкурс, тобто можна було б і не поступити. Йдеться не про те, що я вирішив убезпечити себе від того, що не поступлю. Але якщо вже так багато чинників, – виріс під 1 м 90 см, мені подобається контрабас не менше, ніж скрипка, – то чому б не спробувати? Зрештою, могло б і не піти, але пішло. При цьому можна завжди повернутися. У мене вийшов цікавий шлях до контрабаса – і, слава богу, що так вийшло. З усім тим, я кайфую від скрипки і далі. В мене навіть зараз вдома є одна.

Які розміри у контрабаса?

— За розміром повний контрабас у 10 разів більший за скрипку.

І вони варіюються?

— Звичайно. Ми зараз в цій кімнаті бачимо трьохчетвертний контрабас і так-званий сім восьмих. Вони не повні. Повні контрабаси
– ще більші, найчастіше п’ятиструнні. У них великий корпус, який дозволяє нижнім нотам звучати м’ясисто, наваристо. І, звичайно, є також маленькі: половинки, чвертки, восьмушки, дитячі інструменти тощо. На жаль, в Україні ви їх, за винятком половинки, не знайдете.

Розкажіть про віденський лад. Як він лягає поруч з вашим репертуаром?

— Чесно зізнаюсь: поки що ніяк. Зацікавлення цією епохою у мене є, звичайно. Я переграв досить багато концертів, які були написані для віденського строю, але у сучасному квартовому. Тут є одна проблема: треба мати ще один інструмент, на якому треба поставити, власне, спеціальні струни зі спеціальною настройкою Ля-Ре-Фа дієз-Ля. Ось чому  більшість тогочасного сольного репертуару в Ре мажорі.

Металеві або жильні струни?

— Там використовують жильні струни. Інша проблема, жильні струни дуже дорогі: комплект буде варіюватися від 600 до 1000 євро. І вони недовговічні: як і скрипкові чи альтові жильні струни, вони живуть не більше року до моменту, поки не починають втрачати свої якості. Звичайно, що можна розтягнути, щоб зекономити, але це ж несерйозно. Жильні струни і віденський стрій – вкрай дорога авантюра, яка ще й вимагає дуже глибоких знань. На щастя з появою проектів Open Opera Ukraine я отримав можливість консультуватись у сучасних барокових мастодонтів щодо історично проінформованого виконавства. Та все ж на жильних струнах на разі постійно не працюю. Зате навчився грати у настройці Ля 415. А це був один із найважчих челенджів у моєму музичному житті. На жаль я абсолютник, тому довелось просто навчитись передчувати ноти і читати текст на велику септиму нижче написаного  в партії.

Ваш нинішній репертуар — це сучасна музика, частково академічна і трохи джазу?

— Не вважаю себе джазовим контрабасистом, але періодично доводиться застрибувати і в це амплуа. Може я і не проти стати ним, але для цього треба виділяти набагато більше часу, ніж я собі можу дозволити зараз. Обмежимося тим, що на даний момент я – швидше контемпорарі-контрабасист. 

Контрабас може бути використаний в фольклорі?

— Може.

Чому ж цього ніхто не робить?

— Дехто все ж робить. Наприклад, Dakh Daughters. Та й у моєму житті був щасливий і дуже плідний період креативу з фольклором коли я грав на контрабасі у гурті Правиця. Ми вп’ятьох тоді напрацювали десь зо два десятка пісень і зняли два кліпи, можете знайти на  Youtube. І ясно, що все це з контрабасом.  Пам’ятаю як раділи режисери поп-концертів коли бачили контрабас на великій сцені: — нарешті не гітари. А є ж ще український аналог контрабаса – козобас. От він ідеально вписується в етнічні проекти.

Контрабас і контрабасист — літературні герої. Про цю парочку писали багато: Чехов, Зюскінд. Як там у Чехова: «Все играющие на контрабасах и тромбонах обыкновенно ненаходчивы; Смычков же был приятным исключением»

— Насправді, я можу спростувати навіть щодо «ненаходчивости». Кожна гастрольна поїздка зі своїм контрабасом перетворюється у надскладний челендж, для виконання якого якраз «находчивость» потрібна як ніколи. Періодично у Фейсбуці можна натрапити на пости від скрипалів чи альтистів, які воюють з авіакомпаніями Wizz Air чи Ryanair, бо хочуть безкоштовного перевезення своїх інструментів. Я це читаю і думаю: «Боже! Народ, мені б ваші проблеми. Я готовий платити, тільки ж дайте мені таку опцію». Є речі значно складніші, але які люди втілюють в життя. Зараз можна вирішити навіть питання польоту з контрабасом до Японії. Можна наприклад домовитися про те, щоб його дозволили особисто покласти в багажне відділення літака – є і така послуга. Раніше на великих боїнгах можна було викупляти місце, і ставити контрабас головою вниз. Щоправда, для цього треба було писати купу емейлів. 

Думаю, що контрабасистам точно не бракує винахідливості, адже до недавнього часу, до змін правил, ми навіть в метро примудрялись з контрабасом їздити. Не завжди все спокійно проходило, але всі ми знали, що у правилах перевезень був пункт про безкоштовне перевезення музичних інструментів. І ми до цього завжди апелювали. Тепер правила змінили і цей пункт прибрали.

Купувати окремий квиток?

— Це здавалося б очевидним варіантом, але не на всіх станціях працюють контролери з базовими знаннями інструментознавства. Деякі просто відмовляються впускати, бо «ето слишком большое. Куди ви его тащите?» На щастя, мені дуже рідко треба випробовувати долю з басом в метро.

І таксі для нього треба викликати окремо?

— Я завжди викликаю таксі класу «універсал», це не проблема.

Ви не збираєтеся написати книгу лайфхакiв про те, як подорожувати з контрабасом у поїзді, метро, в міському транспорті, в літаку …?

— Три місяці тому, по дорозі до Львова, я написав такий великий пост: «Лайфхаки: переміщення з контрабасом в поїздах «Інтерсіті», де поділився своїм досвідом, розповів про найоптимальніші місця, багажні квитанції і таке інше. Наскільки я пам’ятаю, фідбек від цього був дуже сильним. Хтось дякував, хтось просто поширював, хтось ділився своїми секретами. А взагалі у нас є спеціальні контрабасові спільноти у соцмережах. 

Які питання можна вирішити?

— Дуже багато: починаючи з пошуком нот і закінчуючи орендами, ремонтом і так далі. Я особисто не раз просив допомоги з пошуком інструмента в турі, та й екстрені ситуації теж ніхто не відміняє. Тому приємно відчувати дружнє плече колег в будь-який момент. 

Ви — музикант-просвітник. Вас цікаво слухати завжди — не тільки коли ви граєте, але і коли розповідаєте про те, що граєте. В який момент вам це стало необхідно? Що вам це дає?

— Не думаю, що це схоже на просвітницьку діяльність. Це бажання показати, що на цьому інструменті є щось інше, крім бум-бум, що тут непочатий край дослідження, зокрема і для сучасних композиторів, і відкрити для публіки істину: цей інструмент може завоювати своє місце на авансцені дуже швидко, так само як це колись зробила скрипка. Особливо це стає актуальним у ХХІ ст., коли всі шукають щось кардинально інше. Тому виникає питання: чому б сольному контрабасу не стати цією альтернативою?

Вам здорово вдається грати соло. Що вам було б цікаво грати з оркестром або з камерним складом?

— Ооо. Цей список немаленький. Як соліст з оркестром я мрію зіграти концерт Раутаваари. Вважаю його найцікавішим контрабасовим концертом ХХ ст. Кілька днів тому почав роботу над першим концертом Боттезіні, який незаслужено рідко виконують, на фоні популярності його другого сі мінорного концерту. Хоча перший оркестрований самим композитором саме для великого симфонічного оркестру. Сподіваюсь також у цьому році вперше зіграти концерт Тубіна. Щодо камерного складу, то хотів би продовжити роботу над музикою сучасного французького композитора Яна Робіна. Недавно довелось зіграти його «Асиметріади» у Моцартеумі із Зальцбурзькою Симфонієтою. Тепер хочу зробити інші його сольні контрабасові речі – «Симетріади» і «Тріади». А скільки ж ще якісної ансамблевої музики! Картер, Такеміцу, Кнуссен, Донатоні, Куртаг. Та й класику би хотілось пройти: Стравінський, Барток, ХІндеміт. Аби тільки часу вистачило. 

Я й надалі активно співпрацюватиму з композиторами, щоб вони писали щось для контрабаса та з контрабасом. Це так важливо робити, тому що репертуару дуже мало і він швидко закінчується. У того, хто активно займається сольною кар’єрою взагалі лише два шляхи: або працювати з композиторами над новою музикою, або займатися перекладами. Переклади – це добре, оскільки збільшується репертуарний лист. Але заради справедливості треба сказати, що дуже часто доводиться викручуватися, видумувати щось і в крайньому разі спрощувати. А я цього дуже не люблю. Маю на увазі змінювати текст.

Ще не пишете музику?

— На сьогоднішній день мабуть правильно сказати: «Ні, але я дуже хочу». Маю кілька чорновиків, але поки соромлюсь показувати.

Пишете каденції?

— Як на мене, це must have. Тому що грати ті ж самі каденції, які грають усі, – це якось дивно. Тоді нащо продовжувати грати цей концерт, якщо в ньому немає нічого твого особистого?

Кому з сучасних композиторів ви замовляєте твори?

— Зараз ми активно почали обговорювати проект з Олексієм Шмураком. Сподіваюсь, у нас все вийде. Це буде, напевно, восени, у вересні-жовтні. Якщо буде швидше,  я буду тільки за. Але тут усе залежить від композитора. З того, що найближче мене чекає, ще один молодий композитор, який зараз якраз закінчує консерваторію, Михайло Чедрик. Він пише для свого фінального екзамену контрабасовий концерт. До речі, «Київська Камерата» буде обслуговувати їхній екзамен, тому усе добре співпало. І Михайло Чедрик вже кілька разів приходив, ми вже щось дивилися: чи так можна, як це краще записати і тд. Анонсую також прем’єру контрабасового концерту Олега Безбородька, що намічена на жовтень 2021. 

Місяць тому відправляв на ознайомлення трохи контрабасових нот для Леоніда Грабовського. Він був на одному з моїх останніх концертів, після якого сказав: «Мене вразив потенціал цього інструменту. Я би дуже хотів щось написати». Я буду щасливий, якщо це відбудеться: він мені імпонує як композитор. Не так давно грав його тріо – оригінальний твір з контрабасом, скрипкою і роялем. Я також зробив переклад його віолончельної п’єси. Якби був ще один твір Грабовського, то було б дуже круто.

Ви слухаєте багато будь-якої музики, не тільки контрабасової. Яким чином вона на вас впливає? Буває так, слухаєте і думаєте: «Ось це я міг би перетягнути як прийом».

— Буває, але я все одно вважаю, що на сьогоднішній момент я ще дуже мало переслухав музики. Насправді, зараз я слухаю просто все підряд. Зараз йде мова про ХХ ст., тому що саме воно мене цікавить. Там просто настільки багато всього відбулося, – нові імена, нові композиторські підходи, – що потрібно одразу сідати і працювати. Як наслідок, непочатий край роботи. І, слава богу, що вже довелося багатьох композиторів апробувати на собі: в проектах «Ухо», у своїх сольних концертах. Я постійно намагаюся купувати нові ноти. З останніх покупок була п’єса Самуеля Андреєва, яку, як виявилося, видавництво вже видало, але ще ніхто не зібрався грати. Вона досить складна, але тим не менше. Я просто слухаю дуже багато музики суто задля статистики. Вважаю, що мені треба ще наслухатись якомога більше, якомога різнішої музики; хай воно фарширується, відкладається – далі побачимо. Зрештою, якщо я все ж наважуся серйозно займатися і композицією, то, напевно, треба переслухати, перечитати, зрозуміти, переварити.

Ви себе за що-небудь хвалите?

— Мабуть, ні. Я знаю, що це треба робити, але поки що не можу. Часто буває, що вертаюсь зі свого концерту, маючи в руках запис із нього, але момент переслухування можу відкладати на тижні і навіть місяці, бо впевнений що завжди є що покращити. А хвалити чи ні – то справа критиків.

У всьому світі музиканти — це впливові люди. Часто вони багаті, настільки, що їх фотографії публікують на обкладинці Forbes, в Україні ж музика – це малооплачувана робота, невелика кількість концертів. А ви можете збирати великі зали. Чому ви ще не виїхали?

— Я ще можу тут дуже багато зробити. Поїхати ніколи не пізно – деколи пізно вертатися. Та й якщо всі поїдуть, то не буде куди вертатись. У моєму житті зараз проходить той період, коли я нарешті розумію, як працюють певні речі між собою. Я не надто прив’язаний до дому, тобто належу собі 24 години на добу, і роблю все, що хочу. Чому мені тоді їхати? У мене є робота в оркестрі, яка дає мені можливість оплачувати мої рахунки. Є педагогічна робота в консерваторії, яка дає можливість озирнутись на власні помилки. Є купа творчих ідей, які треба втілювати тут і зараз, бо вони так чи інакше пов’язані з Україною. Мені тут подобається. Україна – це майданчик для всього. Країна можливостей. Я з тих, які думають, що стакан наполовину повний. При чому добрим віскі.

Правда, що контрабас може все?

— Майже. Бо те, що не може контрабас – зможе людина, яка його вибрала. Навіть якщо буде дуже важко. А зрештою, на контрабасі легко не буває. Але… він вартий тої боротьби.

Текст: Віка Федорина

Фото: Кіра Кузнєцова