Головний герой роману Еммануїл мріє бути письменником, скільки себе пам’ятає. Він завзято шукає свою тему, свою музу, своє місце у світовій літературі, однак має цілу купу причин, що не сприяють творчому процесу. У той момент, коли Еммі вже майже не болить його нездійсненна мрія, він потрапляє до загадкової організації під назвою «Спілка забутих письменників», членами якої є невідомі літератори — нецікаві колись і забуті тепер. Еммануїлові пропонують вигідну співпрацю. Він погоджується і раптом розуміє, що тут не все так просто. Адже звідки у забутих письменників великі гроші? Хтось телефонує йому і мовчить. Якісь підозрілі молодики все частіше зустрічаються героєві на вулиці під час прогулянок.
Письменниця Марія Галіна, Одеса Дейлі: «….Ось в нас почався останній місяць осені. Насправді він скоріш був схожий на вересень, ніж на жовтень, і місто і його події конкурували з теплим морем. Але поступово ситуація змінюється для міста – на краще, для моря – на гірше. Авжеж певні сміливці ще купаються, але вони до грудня будуть…»
Люди на каві. Та про що вони лишень не говорять! Сміються, сваряться, зізнаються в коханні, розповідають про подорожі, будують плани. Встигай лише записувати.
Чим і як ти присмачуєш страву свою на щодень? Яка тобі сіль пасує? А який ти перчик? А ягідка? А гриб ти як готуєш? А тісто?! Не вмієш тісто?! То ось же! Ось прочитай, Серце, як тобі бути, як тобі жити, слухати Ластівок, ловити моменти, вибирати спеції, давати лад у кухні, готувати, шанувати, частувати і… смакувати щастя. Смакувати щастя, попри все.
1989 року впала Берлінська стіна. Східна і Західна Німеччини об’єдналися. І тут же країною понеслася прикра ностальгія за тоталітарним режимом, її назвали остальгією. Комуністичне минуле і посткомуністичне теперішнє цікавило німців: кого в якості спогаду, кого в ролі навчального анти-посібника. В другій половині 1990-х в цій темі голосно зазвучали жіночі голоси, дебютувала майже одночасно плеяда цікавезних письменниць, народжених на початку 1970-х, які обмірковували німецьку ідентичність «через стіну». Їх назвали «дівочим феноменом». Юдіт Германн була однією з найцікавіших письменниць «дівочого феномену». 1998 року вийшла її дебютна збірка оповідань «Літній дім, згодом». Юдіт прокинулася «голосом покоління». На добрі півтора десятиліття книжки «дівчат» визначали сучасну німецьку прозу, згодом і поволі їхні прози розчинилися в сонмі нових і новіших авторів. Але не проза Германн.
Софія Андрухович вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе.
Збірка есеїв Костянтина Москальця, одного з найцікавіших сучасних українських письменників, виходіть в Видавництві Старого Лева. Тексти, зібрані під обкладинкою книжки, умовно можна поділити на декілька змістових частин: есеї медитативні, світоглядно-споглядальні; есеї про улюблених — письменників, філософів чи святих, а також про письмо й літературу; есеї, присвячені світові цифрової і технічної реальності, якою цікавиться автор; есеї-оповіді із життя; і есеї, написані як рефлексії на події війни.
Уривок з нової книги Євгенії Кузнєцової «Драбина» про велику родину, яка тікаючи від війни, опинилась у іспанському містечку. Розмови, пошуки, жарти та сльози, коти й собаки, мрії та втрати. Як же ми чекали!
