Свято Повсякденностi

«Середмістя-Передмістя»

12 лютого в мистецькому просторі «Білий світ» відкрилася виставка «Середмістя-Передмістя» Олени Придувалової та Оксани Цюпи. Дві мисткині, два способи бачити місто та будувати наратив про нього. Чи міг Kyiv Daily, на сайті якого зазначено «я розповідаю місто», пропустити нагоду почути цей діалог? Звісно ж, ні.

Що таке місто? Тлумачний словник каже нам, що це великий населений пункт, центральна його частина або промисловий, торговий чи культурний центр. Очі – що це житлові масиви й адміністративні будівлі, зупинки і торгові центри, дороги та автомобілі. Серце – що це улюблені парки і затишні кав’ярні, місця перших побачень та хвилюючих моментів. Пам’ять – що це дім, де ми народилися, або кімната гуртожитку, в якій провели роки навчання. В будь-якому разі, це простір, що має свій ритм та кордони і твориться людьми. Кожного разу – несподіваний, кожного дня – новий. Простір, що завжди є місцем для діалогу та відкриттів.

«Середмістя-Передмістя». О.Придувалова

В роботах, представлених на виставці Олени Придувалової та Оксани Цюпи, місто – є простором між середмістям та передмістям. Здебільшого йдеться про Київ. Але це не центр як візитівка для іноземців і не узагальнено-стереотипна Троєщина чи південна Борщагівка для відлякування нетутешніх. У пейзажах і жанрових сценках Олени Придувалової це просто місто. Нетуристичне, непарадне, буденне. З типовими багатоповерхівками і хрущівками, ларьками і стихійними базарчиками, аптеками і торговими центрами. Такі, як каже про свої картини Олена Придувалова, «портрети міста» можна побачити в кожному районі Києва і будь-якого іншого міста України. Ключове слово – побачити.

Картини Олени Придувалової не стільки про інтерпретацію міста, скільки про здатність помічати його, присвоювати, пам’ятати. Зрештою, просто любити. Як добра мати знає всі родимки та шрами на тілі дитини, так Олена Придувалова уважно вдивляється в з дитинства знайоме місто, аби зауважити найменші подробиці його життя. Здається, для неї просто не існує нецікавих місць на мапі Києва. Як і нудних деталей. Можливо, саме тому в серії з 13 картин, на яких зображені бетонні квітники, чи не кожен предмет має своє обличчя. Один схожий на попільничку, другий – на гайку, третій – на дерев’яну шухлядку, четвертий – на старовинну вазу. От хто б ще зауважив таке різноманіття в непомітній праці «Київзеленбуду»?

Робота з оприявнення буденності і фіксації повсякденності під пензлем Олени Придувалової перетворюється з рутини на радість. Продовжуючи традиції фовістів і водночас переосмислюючи їх, в якості основного художнього інструменту вона використовує колір. Глибокий синій, у який занурюєшся з головою, як у хвилі Дніпра. Блакитний – емалевий, як небо в квітні у відому вірші Мандельштама. Зелений – соковитий, як яблуко сорту Симиренка. Підсвічені яскравими кольорами, як святковою ілюмінацією, типові київські краєвиди на картинах Олени Придувалової перетворюються на сяюче місто, на те «місто золоте», про яке співав Борис Гребєнщиков. Відвідувачам лише залишається вгадувати емоції авторки від розмови з містом, але всі вони – про радість спілкування та залюбленість у його риси.

О.Цюпа

Олена Придувалова має справу переважно з простором. Люди ж на її картинах з’являються, якщо вони з цим простором взаємодіють: утворюють стихійний базарчик, стають частиною черги, чекають на зупинці. Оксана Цюпа працює в жанрі текстильної скульптури і, навпаки, зосереджує свою увагу саме на людях. Це, як правило, особи старшого віку, які от-от стануть непоміченими для сучасності, яка завжди поспішає в майбутнє, до якого візьмуть не всіх. Старенький хіпі з таксою, жінка з цебром гладіолусів та бабуся із квітами, що їх часто можна зустріти біля метро, продавчиня льодяників у вигляді півників. І всі вони яскраві, колоритні, стильні. Так і уявляєш собі, що вони були хіпстерами свого часу. Це люди, яких ми кожного дня зустрічаємо на вулиці та в громадському транспорті, наші сусіди і випадкові перехожі. Часом непомітні, а часом такі, без яких годі уявити вулицю, на який мешкаєш. Майже як сіль, без якої місто перетворилося б на нудну та прісну страву.

Якщо б виставка Олени Придувалової та Оксани Цюпи «Середмістя-Передмістя» мала б епіграф, то це точно було б carpe diem – лови мить. Якщо вже так сталося, що ми опинилися саме в цьому місці, часі та просторі, то що нам ще залишається, правда ж?

Текст: Ія Ківа

  • Де: центр сучасного мистецтва «Білий Світ», Пушкинська 21а
  • Коли: 12–26 лютого, 11.00-19.00

Возможно вам также понравится

1 комментарий

  1. Вот вы написали: “От хто б ще зауважив таке різноманіття в непомітній праці «Київзеленбуду»?”. Как раз именно их работа очень даже заметна. Весь Киев в обрубках деревьев…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *