Львів, війна. Ми прийшли до майстерні львівського художника Сергія Савченка утрьох — ідейна натхненниця та засновниця фестивалю Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська, Марія — моя донька та школярка й я. Після розмови вирішили, що обов’язково буде продовження, важливо говорити про війну та мир в Україні з художниками, мислителями, поетами. Це —перша розмова циклу.

Як афористично ви зараз казали — «війна війною, а естетика має бути».

—  Життя під час війни не втрачає своєї сутності, але суттєво змінює форму. Назвемо це  war mode – перекладається з англійської як «режим війни». Одні речі увиразнюються вигострюються-інші, раніше важливі і пріорітетні, відходять на задній план, або взагалі стають неважливими. Війна – це неприємно, небажано, але ми мусимо сказати собі: якщо це врешті сталося, то це –невідворотний факт і це обставини, котрі вимагають від нас нового усвідомлення.

Врешті, ця війна виконала функцію своєрідного  «еліксиру абсолютної правди». Бо те, що було очевидним для невеликої групи людей, стало аксіомою для решти.  Ми опинилися в ситуації в певному сенсі прекрасній. Перед нами  ворог — і його треба знищити.

Ця  концепція є прекрасною у своїй істинності. 

Ви граєте на гітарі? (бачу комбік у майстерні)

— Так, музика — моя давня пристрасть. Гітара це інструмент, котрим володію з дитинства, а є моя недавня пасія — Теремін.

Це чудо-інструмент, предтеча електромагнітних музичних інструментів. Його винахідником був Лев Теремін, відомий вчений на початку минулого століття. 

Можете зіграти?

— Так. Спробую включити якийсь семпл — звучить семпл, Сергій грає — Мене важко назвати себе вправним виконавцем, але полюбляю часом поспілкуватися із світом електромагнітних хвиль в контексті звукових чи візуальних експериментів. У цьому, безсумнівно, є елемент  магії. Наче створюєш світ з неосяжних матеріалів, торкаєшся невидимих струн. Взагалі усе невидиме вселяло і  завжди вселятиме  у людей незбагненне захоплення. Фактично все – за «принципом датчика», все відчуває датчик. Іноді записую свою дивакувату  музику: маю два чи три  фоловери на саундклауді (сміється).

Як це впливає на вас як на художника?

— Напевне, позитивно (посміхається). Одне іншому не заважає. Мультимедійність  професій нині  вже не є  дивиною.  Доступність величезної кількості медія, це  лише нові можливості «роботи в матеріалі», особливо, коли ці матеріали легко поєднуються і взаємодіють.

Як раніше робили барокови музиканти.

— Епоха Відродження для мене є ключовою у сприйнятті сучасного світу,  на порозі якого ми усі стоїмо. Багатофункціональність чи  широкий діапазон діяльності  – це  прекрасний атрибут сучасного світу, котрий  постійно заохочує і стимулює нас діяти саме так.  Звісно, все  це дуже індивідуально  і  кожен  митець вибирає собі свій власний спосіб і  підхід. Зрештою, незважаючи на багатство технічних можливостей, головна суть  праці художника залишається незмінною – вдивлятися у світ та, рефлексуючи, надавати йому нових сенсів. 

Так і є. Коли ми йшли до вас, я думала, як все так складається у митців із передбаченням.

— Кожна людина має у собі якусь частинку власної магії. Усім нам властива у різній мірі інтуїція чи певні передчуття. 

Художня робота передбачає  працю з пропорціями, композицією,  вивченням реальності та її співвідношення з нашою уявою та  іншими цікавими речами.  Спостерігаючи , осягаючи певні процеси, художник застосовує  інший тип «аналітики», котра базується на тренованій  уяві і знаннях анатомії буття.  

Може тому й  деколи складається враження, що ми, митці  щось знаємо про майбутнє. Мені відомо про нього не більше ніж вам, проте у мене є  додаткова можливість  своєрідно «пізнати» його своїми роботами,  працюючи і  змішуючи фарбу.

Ніяк не  можу назвати себе прихильником  надмірного виокремлення професії художника  поміж іншими діяльностями.

Усі професіїї є важливими, шанованими  і необхідними. Робота художника — вміти бачити. А потім відтворювати  нові світи, втілюючи   власний особливий досвід побаченого.

Філософ відає, як сконструйований світ, історик розуміє, як працює історія, двірник – закономірності появи та прибирання сміття у дворі. Кожен, хто розуміє форму  і композицію власного, нехай і герметичного світу,  може досить виразно, хоч  і своєрідно побачити  майбутнє чи минуле. У цьому є велика загадка і сила взаємодії інтуїції та знань.

Мені здається, що ставлення до митців як до блаженних,  не пов’язаних з реальним життям, не є ані вірним, ані  таким, що не відповідає правді. Особливо зараз, під час війни,  багато моїх друзів художників  надзвичайно швидко вмикнулися в  ситуацію, відреагували конкретними ділами у дуже різноманітних  необхідних пунктах нашого спротиву.  Хтось вже не вперше, взяв зброю до рук, в лавах ЗСУ та  теробороні,  хтось розгорнув в волонтерську діяльність, а хтось активно намагається впливати на суспільну чи навіть на політичну думку. Адже завдяки мистецькій діяльності, художники дуже часто  неформально спілкуються з впливовими  людьми. Той, хто цінує наші твори, нам довіряє, а отже наше ставлення до певних процесів часто є почутими. 

А куди покличуть ваші нові роботи, в яку мультидисциплінарність і кого: фізиків, філософів?

— Та не знаю поки що нічого. Світ змінюється дуже стрімко, а художні рефлексії потребують часу і концентрації, а також певної часової відстані. 

Наше  термінове і невідкладне завдання: вберегти від знищення варварами нашу країну, вигнати ворога  і  прикласти усі зусилля, щоб знищити його назавжди. Далі  у нас зявляється майбутнє, разом із всіма чудовими можливостями, котрі нам принесе новітня ера процвітаючої планети без дурнуватого мракобісся терористичної організації «росія», що імітує державне утворення.

Текст: Віка Федоріна