«Хай буде спів благословен!»

Стус і музика

Василь Стус і музика: 6 січня – день народження видатного українського поета й правозахисника Василя Стуса. Про вплив музики на нього, її відгомін у його поезії йдеться в цій статті. Також за посиланнями можна прослухати пісні на вірші Василя Стуса.

1

Музика мала дуже велике значення для Василя Стуса. Поет захоплювався як народною піснею, так і класичною музикою. Чимало згадок про душевну потребу в класиці – в його листах до рідних. Зокрема, перебуваючи в таборах Мордовії (1972 – 1977), ось що він писав до дружини в 1973 році: «Вальочку! Уже вечір. По радіо передають сонату Шопена, музичною рікою мерехтить мій сардонічний настрій, радість відступає ще далі, кудись за тьмавий обрій обраненої шпичаками ночі. Моя надсада стала самодоволеною. (…) Постав, будь ласка, платівку Шопена – і краще відчуєш мій сьогоднішній повечірній настрій. Хай і відчуєш із запізненням на 2-3 грудкуватої дороги тижні» (Тут і далі епістолярні цитати: В. Стус. Листи до рідних. Твори, т. 6).

«Недавно я слухав по радіо нарис про Антоніо Вівальді і чув себе майже щасливим» (ДО ДРУЖИНИ Й СИНА, [Березень 1973]). Серед найцінніших спогадів – «І Прохорівка на пристані, і прип’ятський намет, і лижі з Тобою, і лижі втрьох, і соната Бетховена в темряві» (ДО ДРУЖИНИ Й СИНА, [Вересень 1973]). «Постав, коли маєш, платівку Вівальді. Може, він сподобається і Тобі, і Дмитрикові, коли він захоче чути» (ДО ДРУЖИНИ Й СИНА, 3.01.1974).

Музика була для Стуса священнодійством: «Я пригасив, притемнив світло електролампи, бо слухаю органну месу Баха, “Пори року” Вівальді, “Апофеоз Люллі” Куперена, “Глорію” Вівальді» (ДО ДРУЖИНИ, СИНА І ДРУЗІВ, 31.12-1.01.1978). «Валю, коли в мене нічого не вийде з поїздкою до батьків, то прошу: вишли мені кілька платівок (класичної музики – Гайдна, Бетховена, Моцарта, Шопена, українських пісень добрих)…» (ДО ДРУЖИНИ, 4.01.1978). Звертаючись до сина Дмитра, він писав як вихователь: «А навчитися розуміти красу – не так легко. Коли в дитинстві не було доброго слухання, тоді вчаться спочатку всяких пісеньок паршивеньких, потім доходять своїм глуздом, що любив паршивенькі пісеньки, а вже по тому – долучаються краси Моцарта, Шопена чи Вівальді» (ДО СИНА, 24.01.1979). Бетховен для Стуса був чи не найвищим мірилом: «Втішило мене те, що Ти любиш Бетховена. (…) Пишу оце до Тебе, а водночас слухаю “Реквієм” Моцарта – дуже люблю його! Це – на рівні могутнього, мужнього Бетховена. Хоч узагалі не надто полюбляю солодку музику багатьох інших творів Моцарта» (ДО СИНА, 25.04.1979).

В листі до вірменських друзів Азата і Каріне Аршак’янів 1977 року з Колими він писав наступне: «Поставь Бетховена или Баха – там, на берегу речки, где ты когда-то слушал их сам, – и послушаем вместе! (…) А песню армянскую, которой ты учил меня в ШИЗО, – я помню (мотив) и напеваю иногда. И тогда вижу тебя как живого. Жаль, слов не знаю. Но я их сочиню!» *.

У п’ятому томі зібрання творів Василя Стуса вміщено перекладену ним та Юрієм Бадзьо повість Едуарда Меріке «Моцарт на шляху до Праги», а також Стусові переклади вокальних творів на музику визначних композиторів. Це арія Папагено з опери «Чарівна флейта» (слова Е. Шіканедера, муз. В. Моцарта), «Туга» (слова Й.-В. Гете, муз. Л. Бетховена), «Заледве залунає…» (З вокального циклу «Любов поета», слова Г. Гейне, муз. Р. Шумана), «На палубах спів не лунає» («Після битви», слова М. Щербини, муз. О. Гурільова), «Співець» (слова О. Пушкіна, муз. А. Рубінштейна), «Хутірець» (слова О. Кольцова, муз. Є. Климовського). 

Вже на початку свого творчого шляху Василь Стус пише дві поезії про улюбленого Бетховена. У вірші «Слухаючи Бетховена» є рядки: «Ти приходиш в тугу мою, / Ти приходиш в радість мою — / Тугий і зосереджений, / І розповнюєш кімнату,/ Щоб я не забув: / Є горда пекельна віра / І перемога вистраждана…» З двох останніх рядків видно, як сприйняття музики в певному сенсі визначило життєву позицію поета. У другому тексті – «Раз Бетховен зайшов у гості» – зринає Київ, Бетховен «нахиляє голову туром», літописним шляхетним звіром. У листі 1979 року до сина з заслання Стус розповідає: «Музикою я марив. У 7 класі за «похвальну грамоту» тато купив мені гітару. (…) Пам’ятаю, як уперше прийшов до філармонії. Пам’ятаю, як прослухав цикл лекцій про Бетховена – всі 9 симфоній і чимало концертів. А які пречудові його сонати!»

Ще один вірш з досить ранніх (1964 рік, збірка «Круговерть», набір якої було розсипано після Стусового вересневого виступу проти арештів української інтелігенції), «Життя симфонія, “Симфонія весни”», обертається  навколо сінестетичного переживання музики та живопису Абрама Маневича, українсько-білорусько-американського митця єврейського походження, який був одним з перших професорів Української академії мистецтв: «Увіруй в торжество/ бузково-синіх звуків серед тиші». У цьому ж вірші згадуються струнні: «Бо струну/ торкне смичок – і раз, і два, і тричі». А в збірці «Зимові дерева» – з перших рядків –дуже зримо: «Увечері везли віолончель,/ немов джмеля, дрімотного й німого…»

Окрім інструментальної музики, Стус був залюблений у спів. Недарма він перекладав і тексти вокальних творів. «А спів чекань таємних повен, / Невисповіданих жалів». У згаданому вірші це спів колгоспниць. У поезії 1963 року він пише: «Я несу тобі воду в пригорщі: / Буде хоч закропитись? / Пити! чується. Пити! / Спрагло пісня кигиче». Тут наче йдеться про перепілку, але мається на думці батьківщина, яка «засіяла піснею шлях». Пізніше у тексті, в якому фігурує перепілка, з’являється рядок «То мати сумно й солодко співає» (вірші 1965 – 1971). Це не вперше в поета стається взаємопроникнення жіночих сутностей, що знайшло своє втілення в рядку-звертанні «Вітчизно, матере, жоно». І витоки Стусової закоханості в пісню – від матері. В передмові до вже згаданої збірки «Зимові дерева» Стус писав: «Перші уроки поезії – мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати».

Виконання народної музики має доленосний підтекст: «Пригравайте ж, музики, / за колимський рубіж!» – з книги «Палімпсести», в якій відбився досвід ув’язнення. З «Палімпсестів» і вірш «Ми вже твої коханці, смерте» з рядками «…блукає музика багряна/ на гострожалім чолопку». На засланні музика стає життєдайною як кров: «Десь музика лунає мов з-під криги/ червона цівка б’ється». Вона остання лишається живою, навіть після загибелі того, для кого і в кому існує: «Десь бринить / мелодія, мов чорна кров із вен, / а тіло задубіло вже». І нарешті у фіналі: «Десь бринить/ мелодія. І знелюднілий простір/ шорошиться, лиш вуха не знайде,/ аби почути». У віршах 1980 – 1983 років сприйняття неуникності долі знову пов’язане з троїстими музиками: «Музик троїстих чути пригри,/ таки збулось!»; в більш ранніх віршах Стус пише про «кратерний троїстих музик світ».

У незавершених віршах періоду «Палімпсестів» (1973 – 1979) поет чує «на смертній линві високий спів». Він піднімається до особливого пафосу, надаючи музичній гармонії перевагу над словом: «Замовкни, слово, – музика гучить». Знаходячись на межі, Василь Стус сприймає музику як своєрідний спосіб переходу між життям і потойбіччям («Перевіз / смичковий – там ти на роботі»), спосіб злиття з Богом: «І отворами збухлих вен,/ витоками зусилля твого/ озветься пісня – голос Бога. / Хай буде спів благословен!», «нас відспіває віщий хор,/ землі і неба струмування».

Прийнявши виклик долі, Василь Стус знову звертається до образів музики: «…Все приймай,/ що на роду писалося твоєму/ спередвіків. Провадь музичну тему,/ а як життя тобою грає – грай!..»

Хочеться навести повністю один з віршів Василя Стуса, в якому довершено передано напругу музики, що уособлює продовження життя. І звернути увагу, наскільки багата, не повсякденна тут українська мова, якою володіє людина, чиє дитинство та юність пройшли на Сході України:

О скрипки тьмавий гуд – мов скапує живиця

зникають намерзи і вже хмеліє гін

дзвінкого дерева – і світ тобі святиться,

і вплав іде вода – і небо до колін.

О скрипки юний злет – навшпиньки підвелося,

зринаючи з зажур, ясне твоє чоло

і гонами гріха струмить твоє волосся,

побрало обрій твій – і в хмари піднесло.

О цей порвійний спів – за днем, за далиною,

за сліпотою сонць, за окраєм бажань.

Тобі окрився край – вергає над тобою

і ластівки тривог, і гуси звістувань.

2

Існує також чимало пісень на слова самого Василя Стуса. Акустичний рок-гурт «НАголос на ГОЛОС», заснований Ольгою Глоткою та Юлією Лопаніциною, виконує пісню «Тільки тобою». Рок-гурт «Тінь сонця» – «У цьому полі, синьому, як льон». Рок-гурт «Веремій» – «Усміхнені і живі». Гурт альтернативного-поп-року «Фіолет» –  «Напевне, так і треба…» Гурт Fata Morgana –  «Отак живу, як мавпа серед мавп…» . Рок-гурт The Frunk – «Я так і не збагнув» . А 2019 року гурт The Nietzsche випустив кліп на пісню за словами Василя Стуса «Яка любов! Минула ціла вічність». Кліп вийшов якраз після прем’єри біографічного фільму про поета «Заборонений». До того ж цей кліп – ще й остання частина відеотрилогії The Nietzsche про трагічне кохання двох чоловіків блек-металістів

На початку 2020 року в Будинку звукозапису Українського радіо відбулась прем’єра проєкту «Нескорений ПроRock. Василь СТУС». Відомі українські музиканти (про пісні деяких із них згадано в цій статті) Тарас Компаніченко, Марія Бурмака, Галина та Леся Тельнюк, гурти «Хорея Козацька», Fata Morgana, «Очеретяний кіт», дует BeTwins, Сергій Василюк (рок-гурт «Тінь Сонця»), Сергій Файфура, Орест Криса (гурт «Сонячна Машина») та ін. презентували музичний альбом на вірші поета. Збірка складається зі CD-диска та співаника, який містить 16 віршів-пісень з текстами й акордами. 

Сергій Мороз записав диск диск з 14-ти пісень на слова Василя Стуса «Ярій, душе…». Вокальний дует «Сестри Тельнюк» вже давно виконує «Прощай, Україно!», а також твори «Даруйте радощі мої», «Довкола стовбура кружляємо», «Ні на що не нарікай з печаллю», «Колимські конвалії», «Мов жертва щирості – життя», «Небо».  Дві пісні на вірші Стуса – «Моє життя, мій Києве, прощай»  та   «Дорога дороги стримить, ніби меч»  – частина проєкту  «Псалми і танці», що об’єднує твори на вірші класиків, як давніх, так і сучасних. За словами композитора та виконавця Олександра Маноцкова, прем’єра цієї програми відбулася в 2017 році на «Гогольфесті», а на початку весни 2018-го її було записано в студії.

Цікаву інформацію надала автору статті Ольга Богомолець. Вона виконувала пісню на вірш «Ще вруняться горді Славутові кручі», музику до якої написав сам Василь Стус. Він закодував її гітарними акордами, а папірець з музичним кодом передав з ув’язнення своєму сину Дмитру, який і передав його Ользі Богомолець. Вона з цією піснею та з піснею на вірш Ліни Костенко, зайняла перше місце на фестивалі «Оберіг» у Луцьку, отримала спеціальний приз радіостанції «Свобода» та стала лауреатом міжнародного фестивалю в Сопоті 1991 року. Вже з власною музикою Ольга Богомолець виконувала пісню на вірш «Горить сосна». 

В жанрі авторської пісні співає поезії Стуса дует «Простір музики». Виконання, близьке до авторської пісні: «Гойдається вечора зламана віть» (Володимир Худенко). Бард, вокаліст і гітарист дуету «Журборіз» Володимир Скоробський виконує «Козацьку пісню», «Киги-киги» та «Украдене сонце». Бард Леонід Мазур – «Присмеркові сутінки опали». Під акустичну гітару співає «Б’ється серце, як пташа німе»на свою музику Денис Бережний

Кобзар, бандурист і лірник Тарас Компаніченко (подеколи разом з гуртом «Хорея козацька») виконує в традиційній манері «Боже, не літості – лютості»   та «За читанням Ясунарі Кавабати» (цікаво, що остання на одному з сайтів, не за назвою, а за першим рядком фігурує як українська народна пісня). «За читанням Ясунарі Кавабати» співають також сестри Тельнюк. В свою чергу «Даруйте радощі мої» співає Неля Франчук 

У тексту «Як добре те, що смерті не боюсь я» – програмного в творчості Василя Стуса – теж кілька виконавців: це і Левко та Марко Тимощуки (співали її на святі Мистецького опору в Лондоні), і гурт «Незабуті». І в зовсім відмінній манері її виконує рок-гурт Screamers. На вірш «Скучив за степом» також написали музику і С. Мороз, і А. Миронов

Естрадне виконання –  «Верни до мене, пам’яте моя»   (музика та спів Марії Бурмаки). Володимир Шинкарук написав музику на текст «Літали мухами плітки», Василь Лютий – на тексти «Мовчала пустеля» та «Тюрма», Андрій Безуглий – «О земле втрачена, явися». «Два вогнi горять» виконує Олена Голуб. «Горить сосна», «Ще вруняться горді Славутові кручі» – музика й виконання Святогора. Пісню «Дорога» на власну музику співає Григорій Кабанцев.

Створено кілька пісень, присвячених пам’яті Василя Стуса. Так, пісню «Він жив» на слова та музику Анатолія Сухого виконує гурт «Рутенія». Пісню «Пам’яті Василя Стуса» – співає Василь Дунець на власну музику та слова Бориса Мозолевського. Того самого, який знайшов скіфську золоту пектораль. З приспівом: «Прости мене, Василику, мій брате, / За всі твої печалі і жалі, / Що ти один ламав холодні грати, / Коли я їв свій кусень у теплі». Дружба Василя Стуса та Бориса Мозолевського виникла в брежнєвські часи, коли обоє мусили працювати кочегарами…

Пісні на слова Василя Стуса та присвячені йому співають здебільшого або вшановуючи його пам’ять (пам’ять поета, який став народною совістю), або в зв’язку з тривожними, доленосними подіями, на знак підтримки свободолюбства та під час заходів, що мають на меті відстояти права людини. Так, Тарас Компаніченко, виконуючи 2014 року на Майдані пісню «Боже, не літості – лютості», присвятив її пам’яті Героїв Небесної Сотні. А в серпні 2020 року під Дарницький суд міста Києва небайдужі прийшли на захист книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР», і біля будівлі суду відбувся концерт підтримки «Книга про Василя Стуса». Справа Василя Стуса ще не стала історією: через 40 років після суду над поетом ті, хто спричинився до його загибелі, намагаються вплинути на розповсюдження правди радянськими засобами.  

Використані матеріали

Твори Василя Стуса в електронному вигляді.

Примітка:

* Зі статті Марії Іщук «Василь Стус і українська народна творчість» // Народна творчість та етнографія, 2005, №1.

Текст: Наталія Бельченко

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *