24 червня відбудеться сольний концерт Дмитра Радзецького з нагоди дня народження, усі збори з якого підуть у фонди підтримки України. Цього разу інструментарій концерту складається з 8-ми струнної MIDI Радз-гітари, електрогітари, сітару, слайд-гітари, роялю, синтезатору, перкусії…. та самого Дмитра. Що ще чекати, запитав Київ Дейлі.
Що тобі більш подобається – говорити (під гітару) чи грати на ній?
— Виходить, що по роду викладацької діяльності говорити про гітару доводиться дуже багато. А також це дуже часто відбувається на концертах, оскільки я багато розповідаю про свої інструменти і твори які я виконую. Але, авжеж, грати – це найпрекрасніше!
Хто для тебе просто «хороший» музикант, а хто — віртуоз, де проходить межа?
— Для мене основним критерієм є лише якість того, що робить той чи інший музикант і результат його діяльності. Для цього можна бути цілком посереднім технічно як музикант, але дуже добре розуміти і користуватись своїми можливостями, інакше кажучи, знати своє «місце» в музиці. Зараз дуже багато безглуздих віртуозів, які «пиляють» контенти для Інстаграму і ТікТока, демонструючи справді дуже високу віртуозність, але переслідуючи лише кількість лайків та репостів, не маючи при цьому адекватних цілей в музичному мистецтві – якими я вважаю є сам процес творіння, створення мистецтва як такого. Віртуозність – це така сама складова мистецтва, як і композиція, концепція, це лише одна з частин буття музиканта, її можна або використовувати як знаряддя, або ні. Це залежить від мети твору. А якщо на ній будується увесь сенс діяльності – то це щось доволі хибне і тимчасове.
Скільки годин на день ти репетируєш?
— Все залежить від програми яку я готую – наприклад найближчий стрім-концерт буде складатися цілком з імпровізації, але через те, що буде використано багато обладнання і інструментів – на її підключення і налаштування якраз і необхідно декілька годин, не кажучи вже про саму гру і адаптацію під інструментарій – щоб вдало це використати, я намагаюсь робити сети репетиційних імпровізацій щодня не менше ніж півтори-дві години.
Тобі цікавить усе, що роблять із гітарою — танго, фламенко, джаз…
— Цікавить – так, а не все захоплює. Це абсолютно адекватна ситуація для будь-якого музиканта. Кожного дня чуєш таку велику кількість звуків, музики і стилей, що свідомість сама обирає, що саме увібрати, і після цього, під час створення музики, вона видає абсолютно різні непередбачувані комбінації усього слухового досвіду. Буває так, що щось, що ніяк не вразило, абсолютно випадково з’являється в руках, вухах і творі в необхідному для цього місці.
Чи не прикро грати у свій день народження?
— До речі, це перший мій виступ за усе життя саме на день народження. Але, як і усі минулі концерти починаючи з перших днів війни – усі вони робляться тільки з метою популярізації на світовій сцені українського мистецтва, а також з метою зборів коштів у фонди підтримки України. Тож, саме у випадку цього концерту, це жодним чином не спроба привернути увагу до себе особисто. А лише для можливості привернути увагу до українського мистецтва як такого.
Що ти хотів би сказати, змінити цим концертом?
— Саме одним цим концертом невпевнений, що щось можна буде змінити, але сказати усіма концертами цього часу – так, намагатися дуже голосно говорити про важливість мистецтва для українців, про необхідність підтримки як самого мистецтва, так і про необхідність саме підтримки для людей, яку мистецтво продукує. Це те, без чого жодна цивілізована країна не може існувати, це стрижень будь-якого сучасного буття, розвитку і існування.
Спілкувалася Віка Федоріна
Фото: Юрій Грязнов
Дивиться концерт тут
