Це — цикл розмов про Одесу письменниці Марії Галіної. Одесу літературну, музейну, культурну…. Третя розмова справжньої письменниці з докторкою філософії — про одеські міфи й те, яка ж вона, справжня Одеса.
2 вересня в Одеському Художньому музеї (Софіївська, 5а) пройшов творчий вечір одеського художника та скульптора Михайла Реви, присвячений відкриттю виставки «Дослідження Зла». Це можна вважати офіційним відкриттям виставки; закрите, скажімо так, відкриття для преси та провідних меценатів, відбулося за день до того, ще одне, «відкрите відкриття», має відбутися сьогодні, тобто третього вересня о 15-й. Тому зараз я й поспішаю якось втиснутися між отими двома відкриттями, щоб розповісти про те, на що треба очікувати відвідувачам та поцінювачам.
Письменниця Марія Галіна про те, що чекає на нас в останній серпневий вікенд в Одесі: «Саша, винеси сміття!», «Дихання міста», Великий диктант до Дня Незалежності України… та в Києві.
«Ми обіцяли, що розповімо додатково про події цього вікенда, якщо буде щось цікаве додатково, — пише Марія Галіна з Одеси, — Ось прийшов час виконувати обіцянку».
В цю п’ятницю в Одеському Художньому Музеї водночас відбулось відкриття двох виставок з циклу «Мови війни» — «Великі луги, рясні трави» художниці Kinder Album та «Вівтар небесного війська» Альбіни Ялози.
Вже протягом місяця в неформальної галереї «Вікно» (засновники Дмитро Дульфан та Сергій Поляков) триває виставка фотографії «Коса-Просушка», присвячена Кінбурської косі. Взагалі галерея, яка водночас невелика винарка (точніше магазин авторських вин), ідеальний варіант неформального арт-простору у мальовничому середовищу околиць Нового Ринку.
Вчора, 28 липня в Одеському художньому музеї відкрилася виставка львівського скульптора Володимира Семківа «Радість». Незважаючи на життєстверджуючу назву, виставка присвячена саме реакції на травму війни.
Парадоксальним чином останні два роки сучасне мистецтво переживає підйом, хоча б тому, що, оскільки музеї перестали виконувати свою офіційну функцію зберігання, а стали використовуватися як галереї, як виставкові зали, вони, завдяки своєму статусу перетворились на провідників сучасного, актуального мистецтва. У той же час галереї, які продовжують функціонувати саме як галереї, нікуди не поділися і також продовжують працювати. Додаймо той шок, то занурення в жахливі реалії війни, який перевернув творчість багатьох художників, зробив його по-справжньому актуальним, по-справжньому важливим і значущим, зробив його лінзою, що висвічує всі жахи війни, всю мужність захисників, усю жорстку матерію війни. Інакше кажучи, мистецтво зараз значить дуже багато, набагато більше, ніж воно означало до війни. Воно нарешті знайшло своє місце. Про це, і багато чого іншого з Кирилом Ліпатовим.