Артистка Чуприненко — проєкт авторки пісень та співачки Марусі, амбасадорки степів та морів Херсонщини. Київ Дейлі поговорив з нею напередодні Фестивалю Bouquet Kyiv Stage.
Як би ви описали жанр документальної пісні? Це десь поряд з фольклором та етно, чи скоріше історія в бік авторської пісні?
— Так, це сама авторська пісня і є. Коли я вигружаю на стрімінги, там треба вибрати жанр дуже чітко, найближче — singer-songwriter, автор-виконавець, як Боб Ділан або Леонард Коен, там, де багато слів, там де важливіше за все — текст.
Мені подобається цей напрямок, але уточню, це майже кантрі?
— Мені здається, кантрі трішки більше качає. А можливо, я не так близько знайома з жанром кантрі. Те, що я чула, в ньому є трішки більше рухливості.
Чи можна розглядати ваші твори як історичні свідоцтва, документальні пісні?
— Звісно, можна. Ми всі, тобто ми, які творимо тут і зараз в цей період, віддзеркалюємо те, що відбувається. Я віддзеркалюю і рефлексую те, що відбувається конкретно зі мною. Я бачу в цьому високу цінність, для мене важливо працювати з тим, що я знаю і ділитися тим, що я знаю. Інші виконавці теж документують цей процес своїми способами і роблят це також історично.
Можливо вся наша праця зараз схожа на рятівний круг. Можливо все, що робиться зараз, не тільки пісні, можна буде розбирати з часом як свідоцтва війни. Але зараз це працює як терапія. Вам ваші пісні, ваша робота допомагає?
— І дуже допомагає. Для мене дуже важливим є саме процес співання іншим людям, тому що в цей момент ми ніби переживаємо все спільно, і я не сама в своїх переживаннях, в своєму горі, я можу розділити це з людьми, у яких теж болить. І відчуття, що саме в цьому ми не самотні, дає багато сил. І я дуже люблю людей, з якими я розділяю свої пісні. Мені відчутно, що слухачам важливо все те, що і мені, що в них мої слова теж відгукуються.
Ви чули відгуки на вашої пісні?
— Так, часто до мене підходять після концертів, і це така ж важлива частина, як і сам концерт, коли ми спілкуємося після пісень. Або ще мені пишуть в соціальних мережах свої враження.
Що саме пишуть, було таке, що вам запам’яталося?
— Після першого концерту у Львові підійшов чоловік і сказав: «дякую, що ви про це співаєте, що мені не треба це переживати, щоб розуміти, як це». І для мене це було дуже важливе, тому що я відчуваю деяку провину, бо розумію, що в той час коли з окупацією стикалися люди з східних регіонів Донеччини, Луганщини, для мене це прийшло повз. А зараз, коли мій дім окупований, я про це кричу і мені хочеться, щоб людям не треба було це переживати, щоб зрозуміти і бути включеними в це. Ще якось військовий підійшов і сказав після концерту, «от коли ви співаєте про дім, мені хочеться більше робити свою роботу», і це теж важливо, теж для мене дуже цінно.
Ви називаєте себе амбасадоркою степів Херсонщини, і мені здається, що це дуже крутий напрямок просто присвоювати собі свій топоніми, говорити в голос про свої міста. Зараз на Фестивалі будуть присутні інші міста країни, які зараз під окупацією в тому числі. Кого вам буде важливо почути на «Букеті»?
— Я поки ще не ознайомилася повністю з лайн-апом Фестивалю. Але знаю точно, будут всі ті артисти, яких я точно хотіла почути. Але мені треба уважніше подивитися на імена, яких я ще не знаю, зрозуміти, де бути точно.
Ви рахуєте, скільки у вас вже трапилося пісень з початку війни?
— Не рахувала, але в мене є таблиця, куди я записую кожну нову пісню, там немає нумерації, але там є всі пісні.
Що головне для вас в ваших виступах – музика або текст?
— Для мене найголовніше, напевно, цей процес спільності. Музика і текст – це засоби, завдяки яким все досягається. Це не мета, не найголовніше. Найголовніше те, що відбувається з глядачами і зі мною разом. Звісно, дуже важливий текст. Наприклад, коли в мене за кордоном виступи, я завжди пропоную зробити переклад і десь поруч транслювати переклад, це дуже дієво. У мене є переклади тільки англійською, але я можу їх надати, якщо хоче приймаюча сторона перекласти своєю мовою рідною, вони можуть це зробити з англійською. Одного разу у мене був виступ в Угорщині, там транслювався переклад англійською і угорською, було 300 людей в залі, і при цьому було таке тепле розуміння, я відчувала, що люди розуміють, про що я співаю. І не просто абстрактно розуміють, по їхній реакції було зрозуміло, що вони слідкують за кожною піснею, за тим, що відбувається в кожній пісні. Через це можна сказати, що слова все ж таки домінують над музикою.
Ще в ваших виступах, я так вважаю, присутній театр. Артистка Чуприненко — це ж свідомо.
— Це склалося так історично і органічно, з хештегу в інстаграмі, ще коли я вчилася в університеті і підписувала якісь фотографії з якоїсь театральної навчальної діяльності. Так склалася Артистка Чуприненко — співала свої пісні в гуртожитку друзям, і колись запросили на квартирник, робили афішу і запитали, як мене підписати. Я така: нехай буде Артистка Чуприненко. Так вона і закріпилася. З приводу театральності, звісно, її багато. Але треба дивитися на те, що таке театральність, як ми цей термін сприймаємо.
З якою програмою ви будете виступати на букеті?
— Ми будемо грати разом з моїм другом і гітаристом з гурту Артистки Чуприненко. Це буде дует. Паша, дуже важлива для мене людина, Павло Літовкін, гітарист, близький друг нашої сім’ї. Він був у мене вдома. І знає, як це, як там було. Програма буде присвячена відчуттю вдома. Херсонщині.
Що ви мрієте втілити на сцені найближчим часом?
— У мене буде сольний концерт з великою кількістю музикантів до дня народження. Для мене це дуже важливо. Я запросила на нього Ігоря Завгороднього. Можливо, ви його знаєте. Він надав оранжування декільком моїм пісням. І ми зіграємо їх разом зі струнним квартетом. Давно про це мріяла.
А це можна вже анонсувати? Вже відома дата, місто?
Це буде в серпні, якраз після Фестивалю «Букет», 22 серпня.
Чудово.
— І ще буде дуже важлива для мене річ на цьому концерті. Дуже хочеться, щоб на концертах ми створювали щось більше, ніж просто музичний простір. Мені завжди здається, що музичні концерти об’єднували людей, в яких є спільний світогляд. Мені завжди хочеться здружити між собою цих людей, щоб вони знали більше таких емпатичних, сердечних людей, які вони є самі. Це робить простір більш безпечним. На цьому концерті буде особлива штука. Це буде така точка пам’яті моєї подруги Алли, яка загинула цієї весни. Вона захищала Україну, воювала і загинула на Донеччині. І мені б дуже хотілося, щоб якомога більше людей про неї знали. У неї був позивний Рута, тому будуть листівки з зображенням цієї квітки. І буде насіння, яке люди можуть просто взяти собі і потім посадити квіти, де їм захочеться. Принаймні, є така ідея. Сподіваюсь, що вона втілиться, що все вдасться.
Я виросла в маленькому селі, на Херсонщині. І коли був День перемоги — ще раніше, перемоги в Другій світовій війні, і це був у нас в будинку культури такий захід. Виходило двоє школярів зі старшої школи і и зачитували велетенську книгу, з іменами і прізвищами односельчан, які загинули в Другій світовій війні. Це було довго, але для мене дуже вражаюче, тому що це ну ніби, це антонім до братських могил. Коли люди стають видними, а не просто солдатами. І мені б дуже хотілося, щоб наша культура пам’яті була спрямована на те, щоб ми олюблювали і знали і помʼятали кожного.
Цей умовний невідомий солдат, це ж не про Україну, це колоніальні наслідки. Що ви зробите перш за все після нашої Перемоги? От ви повертаєтесь додому. Що спершу зробите?
— У нас вийшло дуже сумне інтерв’ю. Вибачте. В мене загинув тато під час повномасштабного вторгнення, він загинув на окупованій території, я не була ще на його могилі. Тому перше, я б хотіла до нього прийти і обійнятися з мамою, побути просто в себе, в дитячій кімнаті. Сподіваюсь, що квартира наша вціліє, і можна буде зайти до себе додому.
Спілкувалася Віка Федоріна
- Концерт 17 серпня, о 19.00
- Головна сцена фестивалю Bouquet Kyiv Stage
