Вистава «Крихітка Цахес» — прем’єра Театру Золоті ворота, яка мала вийти ще торік, і куратором ії реалізації була тодішня керівниця театру Ксенія Ромашенко. Але через повномасштабне вторгнення глядачі побачили виставу лише у лютому 2023 року. Драматургиня Марина Смілянець і режисерка Анна Турло створили сучасну казку для дорослих в епоху пост-правди.
Якщо коротко про сюжет оригінального твору Гофмана «Крихітка Цахес», то фея Розабельверде з жалю зачаровує потворного тілом і душею маленького малюка Цахеса, схожого на альрауна, так що більшість людей, переважно філістери, перестає помічати його потворність. І тепер люди тягнуться до нього. Будь-яка гідна похвали справа, здійснена в його присутності, приписується йому, Цахесу. А звуть тепер його Цинобер, що з німецької (нем. Zinnober) означає назву ртутного мінералу кіновар, який за кольором нагадує плями крові. І вдихання його токсичних пар призводить до важких отруєнь і становить загрозу для здоров’я та життя.
Так само для демократичного суспільства є загрозою такі «цинобери», а як саме вони отруюють весь світ своєю брехнею — розкривається у виставі на простих прикладах. А в контексті щоденних трагічних обстрілів українських населених пунктів, це неабияк резонує глядачу.
Вистава починається щойно глядач заходить до театру: у фойє акторка Інна Колаба пропонує всім бажаючим намалювати картину, точніше, додати щось своє, авторське. Хтось з глядачів охоче відгукується і домальовує щось своє. Згодом картина з’являється на сцені. «Ти в моменті. Тут і зараз. Три, два і один», — жваво вигукує Інна Колаба і відкриває полотно на мольберті. «Це концептуалізм», — вихваляється героїня, стверджуючи, що це лише її авторська робота. І одразу ж, тут і зараз, влаштовує аукціон з продажу картини – у глядацькій залі. Присвоїти чужі досягнення собі й не соромлячись вихвалятися цим – можуть тільки цахеси.
Такий банальний експеримент під час вистави — наочна маніпуляція і експлуатація, з якими ми щоденно стикаємося у сучасному світі. Попри численні доводи, пояснення і викриття фейків, це й досі працює.
У виставі глядачам коротко нагадують сюжет твору Гофмана: акторка Ірина Гришак швидко й доступно пояснює «Крихітку Цахес» у формати дуже скороченого змісту. А далі глядачам пропонують, умовно кажучи, подивитися сами на себе зі сторони. По суті – це формат експерименту.
На сцені — пародія на сучасне ТВ-шоу, де головна тема — пост-правда: що це власне таке? Керування емоціями чи свідоме бажання довірятися солодкій брехні, ніж критичному мисленню?
«У вік нестабільності дуже важко планувати своє майбутнє, важко зосереджуватися, важко ставити цілі. але нам всім це необхідно, така наша природа, така суть людського існування» , — говорить спікерка з чергової можливості «поліпшення своєї реальності» тим, хто прийшов на такий тренінг/марафон по здійсненню мрій. Акторка Анастасія Бабій — впевнено й обережно, органічно з заспокійливо-гіпнотичної інтонацією втілює той самий розтиражований образ феї, на яку всі чекають. Її партнери по сцені — Богдан Буйлук й Артем Пльондер — іноді з пафосом, іноді з інфантильною довірою показують глядачам, тобто нам, як повсякденно керують нашими емоціями і нестабільним станом.
Актори на сцені створюють контраст у контексті впливу ілюзії гарного життя на реальне життя. на реальну свідому людину. Пародійні пасажи на шоу у дусі «розбір польотів», натяки на сьогоднішніх потворних цахесів підвищує рівень залучення глядачів. У жанрі стендапу і імпровізації актори влучно розкривають маніпуляційну схему керування нашими емоціями, для досягнення власних бажань диктаторів – володіти всесвітом і зробити всіх своїми рабами.
Фіналізація вистави закольцовує гру-експеримент у цілком реалістичний розвиток подій: актори зі сцени читають умовну передвиборчу промову, а глядача пропонують проголосувати за одну з них. Після голосування, актори показують обличчя «кандидатів»: Гітлер, Черчілль й Янукович. Цікаво, що більшість «проголосували» саме за Черчілля.
Вистава за форматом побудована, як міні-дослідження, експеримент наживо, що активізує глядачів. На сцені — протиотрута від брехні й маніпуляцій.Чи варто говорити про це саме зараз? Напевно що так, бо на жаль, медіаграмотность у нашому суспільстві дуже кульгає, а тому, як наслідок, виникає сліпа довіра й неспроможність розпізнавати маніпулятивний фактаж.
Текст: Ірина Голіздра
Фото: Анастасія Мантач
