У місті Пірс, що в штаті Айдахо, є пам’ятна табличка «Повішані китайці», її викрадають, відновлюють, паплюжать, ставлять на місце. Пірс не хоче пам’ятати таку свою минувшину. У 1880-х на тому місті лінчували п’ятьох людей, яких запідозрили у вбивстві власника місцевої крамниці. І так, убитий був білим давно-давно-американцем, а страчені – зайдами-емігрантами-китайцями. Ніякого розслідування не було.
В наші дні чоловік, що його занесло в той Пірсі відрядженням, побачив табличку і почув давню історію. Він повернувся додому і розказав про п’ятьох убитих доньці – Дженні. Їхня родина походила з Китаю, вони давно жили в США і були асимільовані. Батько попросив доньку написати про злочин в Пірсі роман. Що вона зрештою і зробила, бо «Чотири скарби неба» базуються якраз на реальній історії реального злочину, скоєного наприкінці ХІХ століття в Айдахо. Але перед тим Дженні Тінхвей Джан довелося витратити майже десять років на підготовку і дізнатися чимало важкого про взаємини свого народу з новою неласкавою батьківщиною.
У США, де уже відбувається складна розмова про винищення корінних народів і про рабство темношкірих, говорити про злочинні практики щодо китайців поки що не готові. Нащадки ж жертв поволі забувають історії повішаних предків, якщо меморіальні таблички час від часу не поновлювати. (Чому при такому розкладі і такій темі роману на обкладинці українського видання – європейська дівчинка, а не китаянка, не знаю, але хотіла б знати).
Китайська трудова міграція до США мала кілька хвиль, найбільше китайці приїздили в країну, коли під час Каліфорнійської золотої лихоманки і будівлі Центрально-Тихоокеанської залізниці була потреба у великій кількості дешевих працівників. На певному етапі чверть всіх працюючих чоловіків в Каліфорнії були китайцями. Тут же почала зароджуватися ксенофобна риторика про «жовту загрозу» і «тих брудних кулі, що крадуть нашу роботу», створювалися союзи і організації проти найму китайців. США і Китай заключили договір в 1868 році: до китайських іммігрантів мало бути таке ж ставлення, як і до всіх інших. Не допомогло.
Герої Тінхвей Джан серед іншого згадають новину про різанину в Рок-Спрінгс, що у Вайомингу. Вони побоюються, що те масове убивство стане прикладом для інших американських міст, і не помиляються. Білі шахтарі Рок-Спрінгсу влаштували погром китайського кварталу, більшість жертв згоріли заживо. Уряд направив в місто федеральні війська. Ніхто не був арештованим і покараним. Тодішня преса писала, що «бунт шахтарів не досяг бажаного результату» (подібну газетку читають і герої роману, що самі перебувають за крок до погрому). В Рок-Спрінгсі теж є меморіальна табличка, якщо б вам то було цікавим: шмат жовтого граніту і на ньому імена тридцяти убитих.
1882 року Конгрес приймає Закон про виключення китайців. Жінкам з Китаю уже давно заборонений в’їзд до країни, а тут в принципі перекрили можливість еміграції: жодному китайцю не раді на американській землі протягом найменше десяти років (згодом внесли правку: заборона стала постійною), ніяких виключень для возз’єднання родини не передбачено, расово змішані шлюби для китайців заборонені, громадянських прав китайці позбавлені. В історії США то був єдиний закон, що забороняв натуралізацію за ознакою раси. Закон був скасований лише в 1943 році.
Таким є тло «Чотирьох скарбів неба», без цього контексту історію юної Дайї вповні просто не зрозуміти. Дженні Тінхвей Джан пише роман про дівчинку-китаянку, але пише його точнісінько за лекалами роману-вестерну, вона не відхиляється від шаблонних уявлень про підкорення американського Заходу, щоби розказати про щось, про що ми й гадки не мали в цій черговій кривавій сторінці історії людства. Поєднання дуже відомої, тривіальної форми з шокуючим фактажем дає сильний результат.
У Дайї ще недавно було щасливе дитинство: жила з батьками рибальському селі поблизу океану, будинок на три прольоти, мама ткала вишукані гобелени, а татусь їх продавав, бабуня опікувалася родиною, готувала найкращу мариновану редьку, розказувала казки про дівчинку-поетесу і учила онуку розбиратися в лікувальних рослинках. Одного дня дитинство закінчилося. Батьків Дайї арештовують і більше додому вони не повертаються (у політичній війні династій вони обрали не той бік, їхнє підпілля викрили). Бабуся, знаючи, що за нею теж прийдуть, переодягає дівчинку в чоловічий одяг і відправляє в місто, де та має загубитися від переслідувачів. Дайя стає Феном, їй дванадцять. Фен влаштовується служити до учителя каліграфії, потай і собі учиться цього мистецтва. Дайя кожен етап свого життя буде зображати через певні ієрогліфи – то будуть дуже елегантні фрагменти «Чотирьох скарбів неба» (зрештою, назва роману відсилає саме до технік каліграфії).
За рік на базарі до Фена звертається чоловік, він щойно порятував хлопця від хибних звинувачень у крадіжці. Чоловік викрадає хлопця. Рік мине в ув’язненні, де малого будуть вчити англійської мови: він має знати мову чоловіків, котрим буде приносити утіху. Підлітка засовують у бочку з вугіллям і відправляють через океан. Фен знову стає Дайєю. Тепер вона житиме і працюватиме в пральні, а насправді в борделі в Сан-Франциско. У Сан-Франциско на ті часи була велика китайська діаспора, то були колишні шукачі золота в Каліфорнії, їм заборонили працювати в шахтах і вони перебралися до сіті, де переважно відкривали пральні і ресторани… Я не забрала в цьому переказі навіть десятини від сюжету. Пригоди, а радше – митарства Дайї лише почалися, та і Фен ще повернеться, та і з’явиться іще одна Дайя.
Дайя названа на честь Лінь Дайю – головної героїні одного з чотирьох взірцевих класичних романів «Сон у червоному теремі» Цао Сюеціня. Дівча, про долю якої ніхто з земляків не знає і не дізнається (навіть з пам’ятної таблички не вичитають), зветься іменем однією з найвідоміших дівчат Китаю. І вона своє ім’я ненавидить, ну бо її назвали на честь жінки, сили якої хватило хіба на те, щоби померти від розбитого серця. «Мене назвали на честь трагедії», – скаржиться дівчинка. Дурненька, – обнімає онуку бабуня, — тебе назвали на честь великої поетеси. Ця дівчина з книжки згодом поселиться в Дайо, вона стане її частиною, злим духом, що її катує, і ангелом-охоронцем, що її рятує. І її діагнозом: роздвоюватися дівча почало після серії страшних подій в її житті. Сцени з Дайєю, що виходить з тіла героїні, можна читати як прояв психічної хвороби, можна як буквальний опис дисоціації – коли травмована людина перестає себе співвідносити із власним тілом, можна як буквальний фантастичних елемент із історії про одержимість злими духами.
«Сон у червоному теремі» століття до народження Дайі почав писати Цао Сюецінем, закінчував роботу над романом уже інший автор (Ідея двійника-наслідувача тут важить, то ясно: Дайя ж своєю чергою розпадається на пару двійників Фена і Дайю-духа, одна її рятує, другий за неї помирає). Дайя зі «Сну у червоному теремі» – хвороблива юна талановита дівчина, яка рано залишилася сиротою і яку покохав непересічний, але нерозумний чоловік. Камінь, котрим богиня Нюва мала б залатати небо (але створила зайві), потрапив у світ смертних. Там народився хлопчик із чарівним нефритом у роті. Юнак виріс і закохався в своє кузину Лінь Дайю. Проте родина воліла іншої невістки – здорової і пробивної, вони підмінили наречених. В день весілля, коли Бао-юї одружився з іншою, думаючи що бере шлюб із Дайєю, покинута захлинулася своєю кров’ю і померла страшною смертю. А того Коштовного Нефриту, між іншим, духи-захисники застерігали: не все, що бачиш, є таким, як здається. Йому показують напередодні весілля сон про зраду родичів і смерть Дайї, але він той сон забуває.
Дайю під личиною чоловіка викриває лише дві людини з її оточення, обоє китайці. Один із них продав її в рабство. Другий зґвалтував. Ну і що ті духи-захисники знають про ілюзії?! Часом покривала мусять бути такими щільними, щоби зло тебе не побачило і не розгледіло. Дайя-дух в тілі Дайї, яку приховує тіло Фена – здавалося б, надійне маскування, щоби бодай та дівчинка-поетка врятувалася. Мабуть, таки недостатньо надійне: Дженні Тінхвей Джан пише історію екстремального насилля, використовуючи велику казку про ілюзії – тонко й іронічно. Протягом життя Дайя захоплюється двома чоловіками, дуже по-різному, одному довіряється, іншого кохає, жоден із цих чоловіків не годен зрозуміти її істинну сутність, хоча обох саме ці стосунки призведуть до смерті. Прикметно, ці чоловіки – напівкровки, вони народжені у змішаних шлюбах. Така близькість до білих, з одного боку, притуплює чуття, з іншого, забезпечує збереження мари: корисні сліпці… О, здається, я знаю, яку саме кризу приналежності переживала «асимільована» Дженні Тінхвей Джан, поки писала роман і чому робота над ним розтягнулася на кілька років. Надто сліпа, щоби бути небезпечною, надто наближена, щоби не потрапити в небезпеку. Поштовхом до завершення «Чотирьох скарбів неба» стали расистські випади проти американців китайського походження на початках пандемії Ковід-19.
«Чотири скарби неба» – меморіальна табличка у вигляді книжки, болісне нагадування про геноцидні практики; на більше вона і не претендує, але і меншого не воліє.
«Минуло багато років, і на світ народився хлопчик із чарівним нефритом у роті. Кажуть, що камінь відродився в цій дитині.
Що ж було далі? Хлопець закохався у свою молодшу кузину Лінь Дайю[4], хворобливу дівчину, яка залишилася без матері. Проте родина парубка була проти їхнього кохання й наполягала, щоб він одружився із заможною та здоровою кузиною Сюе Баочай. У день весілля родичі хлопця сховали Сюе Баочай під шарами важкої вуалі, а нареченому збрехали, що то Лінь Дайю.
Коли Лінь Дайю дізналася про цей план, то злягла від хвороби, харкаючи кров’ю. Дівчина померла. Юнак без жодних підозр одружився. Він вірив, що вони з дружиною будуть щасливими й нерозлучними. Та коли хлопець дізнався правду, то збожеволів.
Майже століття по тому в маленькому рибальському селі молода дівчина прочитає цей роман, сидячи під шовковицею, прикладе руку до живота й подумає: Дайю.
Принаймні так мені розповідали.»
Текст: Ганна Улюра
Фото: Mary Inhea Kang; Лабораторія
Дженні Тінхвей Джан. Чотири скарби неба / Переклад Інни Бодак. Видання друге. Київ: Лабораторія, 2023. 360 с.
