Як «перекривають кисень» російській дезінформації у культурному та інформаційному просторі Румунії  і український контекст.

4 жовтня медіарегулятори Латвії, Литви, Польщі, Румунії та України під час Варшавського саміту проти дезінформації  «Stop disinformation & russian propaganda» підписали Декларацію про співпрацю і взаємну підтримку в боротьбі з дезінформацією а багатовимірною пропагандою. Планується, що країни мають намір ініціювати заходи для спільного навчання громадян з виявлення, реагування та запобігання дезінформації, а також налагоджувати співпрацю між європейськими і національними платформами фактчекінгу. 

Тим часом кожна країна вже зробила вагомі кроки  у боротьбі  з російськими пропагандистькими ресурсами. Серед них і Румунія. 

З 2015 року у Бухаресті працював російський центр культури і науки — по факту — це інструмент пропаганди та дезінформації з РФ. Саме цей осередок навмисно намагався представити румунській громадськості викривлену картину реальності й історичної правди. 

Книжковий магазин у Бухаресті

Румунська політологиня, політична блогерка, президентка асоціації експертів із безпеки та глобальних питань Анжела Грамада прокоментувала ситуацію – наскільки змінився вплив російської дезінформації в Румунії після повномасштабного вторгнення в Україну.

— До розширення масштабів  війни стратегія полягала в тому, щоб знаходити платформи і замовляти інтерв’ю з російським послом у Бухаресті. Іншим методом була експансія в регіони, оскільки в Бухаресті публічні виступи російських дипломатів були досить обмеженими і зустрічалися з ворожістю. Ось чому: вони вважали за краще відвідувати університети в регіонах, щоб урізноманітнити аудиторію, до якої вони зверталися. Багато дезінформації також надходило через Республіку Молдова, через тамтешню редакцію “Спутника”. Матеріали вже були румунською мовою, і не потрібно було багато ресурсів, щоб знайти і поширити інформацію. Деякі інтернет-видання не обов’язково публікують проросійські матеріали, а радше ідеї, які просувають російські пропагандисти. Таким чином, дезінформація або пропаганда підтверджувалася іншими тактиками. 

Зараз пропаганди чи дезінформації може бути більше. Експерти завжди це помічали і намагалися розробляти аналітику, яка б пояснювала контексти і рішення, щоб усунути частину аргументів, які використовували ті, хто мав на меті проникнути в інформаційний простір. І влада вжила певних заходів: блокування сайтів із сумнівним контентом, приєднання до міжнародних санкцій тощо. З Румунії нелегко отримати доступ до сайтів російських інформаційних агентств. 

На ваш погляд, які інструменти є ефективними в боротьбі з російською дезінформацією? Також у цьому контексті – чи є взаємозв’язок у цій боротьбі з російською пропагандою, з російською літературою, п’єсами російських авторів у румунських театрах, тобто сегментом культури?

— Правильне інформування населення пресою, відповідальність з боку високопосадовців та оперативна комунікація в кризових ситуаціях, щоб виключити будь-яку можливість помилкового інформування громадян, медіаграмотність та програми, адаптовані для навчальних закладів, підтримка співпраці між пресою, експертами-політологами та ІТ-спеціалістами, щоб зробити процес розвінчання більш ефективним, а також відповідальність політичних акторів, для яких електоральні симпатії важливіші за національні інтереси, – ось лише кілька прикладів. 

Що стосується культури, то тут уподобання румунів не зазнали значних змін. Так, певна частина населення мала таку чутливість у минулому, тобто читала російську літературу, ходила на російські вистави. Зараз пропозиція стала багатшою щодо російських авторів або участі російських артистів. Це не обов’язково бойкот, а радше імпліцитна солідарність, без особливого галасу з жертвою, тобто Україною. 

Зазвичай, найбільш відвідувані російські виставки також мали багато реклами. Але це було до розширення війни. Зараз, якщо ми подивимося на Facebook-сторінку посольства Росії в Бухаресті, то побачимо дуже агресивну кампанію з просування навчання в Росії. Коментарі під цими постами настільки ж агресивні з боку румунських читачів. Була також реакція Міністерства закордонних справ Румунії, яке звернуло увагу на те, що між навчальними закладами двох країн не існує жодної взаємодії, а рішення про просування таких навчальних програм є одностороннім і належить виключно Москві.

Румунське кіно: чи впливає російська культура

Адріан Пірву – румунський режисер документального кіно. У 2020 році вийшов фільм “Не все буде добре / Everything Will Not be Fine / Totul nu va fi bine”  (доступний на Takflix.com), який він створив разом з Оленою Максьом – теж режисеркою і документалісткою. Після повномасштабного вторгнення вона добровільно пішла захищати країну. Вона називає себе коротко – солдат Гелена. Пише англійською, щоб її могли читати далеко за межами нашої країни. І знати страшну правду про війну Росії проти України. Саме іі дописи, розповіді, іі досвід – стали основою для нового фільму “The Soldier’s Journey”, продюсером якого є Адріан Пірву.

“Олена стала добровольцем в армії, і вона робить документальний фільм про свій досвід,  як солдата, як жінки-солдата на лінії фронту. Вона знімає, а я роблю все інше, продюсую його, отже, я знаходжу гроші, я ходжу на заходи, щоб спробувати знайти партнерів для повноцінного фінансування”, – пояснює режисер. Але так чи інакше, фокус його професійної діяльності пов’язаний  з Україною, тому що, як він підкремоює, це для нього дуже важлива тема. 

“Я жив там. У мене там друзі. Я багато разів повертався в Україну після початку війни, щоб привезти допомогу, обладнання, побачити своїх друзів, тож я дуже пов’язаний з Україною зараз, тому я вважаю, що це – найважливіший проєкт, який у мене є”, – говорить Адріан.

Для Kyiv Daily режисер прокоментував з власного професійного досвіду – вплив російської культури на румунську, наскільки це є вагомим. На початку розмови він згадує, що раніше сюди (до Румунії – прим.авт) виступав з гастролями російський балет.  І припускає, що можливо, на цьому рівні – вплив був більшим, ніж у кіноіндустрії.  “Люди, які працюють у моїй сфері, або в кінематографі, або в театрі, або в чомусь подібному, – більш освічені.  І більшість з них – точно за Україну. Більшість звичайних людей не знають досить глибоко про (російський театр, музику), деякі з них за Україну, але вони не під впливом російської культури. Ні, цього немає в публічному просторі. Давайте назвемо це так”, – наголошує режисер.

За його словами, якщо говорити саме про кіно, то історично так склалося, що на румунське культурне середовище має більший вплив саме західний сегмент.

— Наша мова походить від латинських мов, таких як французька та португальська, тому ми ніколи не відчували такого впливу російської культури, як сьогодні, ми маємо церковну мову – ми православні. У нас є багато слів, які мають слов’янське походження. Вони приходять з російської, української, сербської мов, тож у культурному плані є цей зв’язок із церквою, який є в багатьох людей, вони все ще мають багато людей, які вірять тут. Але якщо ви хочете взяти це на рівні 2023 року, російська культура ніколи не мала великого впливу на нас, коли я ріс. У нас не було багато російських фільмів по телевізору, у нас їх не було, у нас завжди були іноземні фільми із Заходу.  Наприклад, у нас були субтитри, у нас не було такого сильного російського культурного впливу. Історично Румунія також багато разів піддавалася вторгненню Росії, я думаю, 10 разів за 100 років.

Росія, як правило, сприймається тут як сильний, але не як друг. Це те, що я б сказав. Багато румунів, якщо ви запитаєте їх, що вони думають про Росію, скажуть, що вона їм не дуже подобається.

Якщо детально досліджувати рівень впливу, то за словами румунського режисера, то російське кіно, а відповідно закладені у ньому наративи, майже не доходять до звичайного глядача:

— Ми не часто говоримо про російські фільми, і вони також, як я вже казав, не зовсім те, що ви знаєте, ви не бачите російських фільмів по телевізору, ви не бачили їх до війни, наша культура, і наше телебачення не мають смаку до російських фільмів, ми не зростали з жодним із навіть класичних російських фільмів. Їх не показували в наших ЗМІ, тому багато людей, крім тих, хто вивчає кіно, не знають про них. Так, я і мої колеги, які працюють у цій сфері, звичайно знають і вивчали Тарковського, але – це академічний рівень. Не рівень глядацької аудиторії у широкому сенсі. Тож на мою думку, російського кіно  майже немає ніякого  впливу на нашу культуру 

Сам Адріан Пірву жив деякий час і в Україні, і в Білорусі, працюючи над фільмами. І зауважує, що серед його друзів багато, хто розмовляв і російською, і українською.

“Ви знаєте, вплив в Україні відчувається. Люди (в Україні – авт)  ще дивляться старі радянські фільми по телевізору, тож вплив був дуже явний там, і навіть на моїх друзів, які зараз служать на фронті. Я, як іноземець, побачив, що до вторгнення багато людей (якщо тільки вони не воювали на сході, до вторгнення, якщо тільки вони не були справді залучені до воєнних дій і не мали родичів на війні, і вони були в курсі того, що відбувалося на сході), я думаю, що багато людей думали – whereever are the russians – хрін із ними з цими росіянами – вони не любили росіян, але вони бачили зв’язок між культурами та історією, мову і спільну спадщину. 

А після повномасштабного вторгнення, я відчуваю, що все повністю змінилося, люди навіть не хочуть говорити російською, вони не хочуть згадувати російські фільми. Вони не хочуть говорити російською, вони не хочуть згадувати російські фільми. Я спостерігаю культурний зсув, особливо серед людей, які йдуть добровольцями в армію. Також є багато людей старшого віку, як-от батьки моїх друзів, просто начебто повне відторгнення російської культури та ідентичності. Так що ви знаєте, але я думаю, що це все. Для вас, українців, це очевидно, але я, як іноземець, який жив там, це побачив.

У контексті cancell of Russian culture, і водночас коли російські фільми іноді з’являються на міжнародних кінофестивалях, Адріан висловлює чітку позицію. Так, він зі своїми колегами і друзями обговорює це питання: “Моя відповідь з самого початку завжди була і залишається такою: доки на території України перебувають російські солдати, не повинно бути жодних російських фільмів. Ніяких російських культурних продуктів. Ніяких російських художників, нічого взагалі в культурному просторі в будь-якому вигляді, не тільки фільмів”. 

І він вважає, що це має стати періодом для самовираження саме української культури – багатогранної і глибокої.

Також ми спитали режисера  про розвиток документального кіно в Румунії – фестивальний рух, знімальний процес.

-Румунське документальне кіно зростає, у нас багато хороших документалістів. Але грошей на виробництво не так багато. Є кілька фестивалів, але більшість із нас залежить від того, як знайти гроші за кордоном, щоб зняти свої фільми. Тож  я б сказав, це певна галузь із великою кількістю талановитих людей, які знімають хороші фільми, але це індустрія, яка потребує допомоги та підтримки, і є кілька фестивалів. Є кілька програм, але фінансування не так багато, що добре, так це те, що я бачу велику підтримку нашим співтовариством України, торік усі фестивалі мали тематику – Україна (were themed on Ukraine), у них були українські гості, які приїжджали на акції, щоб показати свої фільми, як я вже казав. У нас тут є виробничі компанії, які підтримують українське кіно, тож це, незважаючи на те, що наша індустрія невелика, ми, я маю на увазі, були дуже солідарні, і я думаю, що не перебільшую, коли кажу, що 100%, можливо, 90% нашої кіноспільноти дуже підтримують Україну.

Про перспективу співпраці у театрі

Керівник Сумського театру ім.М.Щепкіна, а також – у минулому – керівник Луганського драматичного театру (який працював у раніше у Сєвєродонецьку) Сергій Дорофеєв зазначає, що є певні перспективи на співпрацю з румунськими колегами.

— Реакція глядачів на участь українців у фестивалях була однаковою в обох містах. Було важливо почути, що Румуни солідарні з українцями, ми багато говорили про війну, ненависть до росіян є одним з обʼєднуючих факторів між нашими народами, такий висновок можна було зробити із цих розмов.

Сумський театр був вперше в Румунії, в Сучаві нам важливо було познайомитися з відомим драматургом Матеєм Вішнеком, який є засновником фестивалю, та іншими діячами театральної справи Румунії. Нам важливо  говорити з  європейцями і ще більше давати їм зрозуміти та усвідомити, що Україна сьогодні захищає не тільки свої території, вона відстоює право всього цивілізованого світу на майбутнє.

Так, ми говорили про можливу співпрацю і зараз працюємо над  матеріалом для майбутньої постановки, а також намагаємось спланувати роботу в наступному сезоні. Намагаємось, бо в наших реаліях складно будувати плани на довгу дистанцію.

Матеріал підготовлено за участі CFI, Французької агенції з розвитку медіа, в рамках проекту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Текст: Ірина Голіздра