21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбудеться в Києві з 31 травня до 9 червня. Протягом заходу, який пройде у кінотеатрах «Жовтень», Kino42 і в Будинку кіно, покажуть 62 фільми. Це українські та закордонні повні й короткі метри, що будуть представлені в конкурсних і позаконкурсних програмах. Тема цьогорічного фестивалю та центральна тематична програма мають назву «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя».
Фільм-відкриття – «Мирні люди» режисерки Оксани Карпович. Стрічка містить перехоплення телефонних розмов російських солдатів зі своїми родинами та протиставляє голоси загарбників, їхніх матерів і дружин кадрам із життя українців в умовах повномасштабної війни. Фільм-закриття – «Місія 200» Володимира Сидька. У картині йдеться про волонтерку Тетяну Потоцьку. Під час повномасштабного вторгнення вона поставила на паузу свій туристичний бізнес, придбала рефрижератор і почала транспортувати тіла загиблих військових.
Про Docudays UA розповіли програмерка Поліна Яковлева та директорка комунікаційного департаменту, членкиня відбіркової ради Дар’я Аверченко.
Скільки фільмів, яких років і зі скількох країн можна буде подивитися на цьому Docudays UA?
Поліна Яковлева: 21 Docudays UA покаже 27 фільмів тривалістю до 60 хвилин та 35 повнометражних. «Найстарша» позаконкурсна стрічка – «Дорога трудових мігрантів» турецького актора й режисера Тунджеля Куртіза – вийшла 1978-го. Однак майже всі інші випущені у 2023-2024 роках – нам важливо привозити для глядачів найсвіжіші роботи з різних куточків світу. 34 країни були залучені до виробництва фільмів нинішнього фестивалю. З них – 19 стрічок, які створювала Україна повністю або в копродукції.
Скільки буде програм та на які рекомендуєте зробити акцент під час відвідування?
Поліна Яковлева: Фестиваль складається з восьми програм, серед яких три конкурсні. Ще будуть спеціальні покази. Наприклад, цього року Docudays UA приєднався як гостьовий захід до мережі європейських фестивалів документального кіно Doc Alliance, яка підтримує молоді таланти. Тому покажемо переможців премії Doc Alliance Award 2024 у повному й короткому метрі.
Обирати одну варту уваги програму – це щось неможливе, адже ми старанно створюємо кожну добірку фільмів із бажанням презентувати їх якнайбільшій кількості глядачів. Однак якщо ви прагнете ознайомитися з фестивалем, раджу почати з конкурсів «DOCU/СВІТ», «DOCU/УКРАЇНА» та «DOCU/КОРОТКО». Вони завжди інтригують найцікавішим запитанням: «Хто ж переможе цьогоріч?»
Як проходить відбір фільмів і що взагалі повинна мати картина, щоб потрапити на Docudays UA?
Поліна Яковлева: Щороку після завершення фестивалю одразу оголошуємо відбір на наступний рік, і переважна частина фільмів потрапляє до нас саме у такий спосіб. Ми отримуємо неймовірно багато заявок – цього року мали переглянути майже 500 стрічок. Відбирати непросто не тільки через кількість, а й через різноманіття тем та унікальність режисерських поглядів. Фільми, які ми показуємо, завжди мають потужну історію, проявляють людяність і відчувають час.
Чому саме стрічки «Мирні люди» Оксани Карпович і «Місія 200» Володимира Сидька обрали для відкриття й закриття кіноогляду?
Поліна Яковлева: Обидва фільми є частиною центральної тематичної програми та неймовірно точно вловлюють головні питання, які ми прагнемо дослідити під час фестивалю. «Мирні люди» – це гірке нагадування, що ані росія, ані її громадяни не збираються брати відповідальність за свої злочини. Навіть гірше – вони скоюють звірства свідомо й цілеспрямовано. Стрічка змушує завмерти, зіткнутися з жахом і засвідчити банальність зла. Вона розпочинає нашу розмову про історію та відповідальність.
«Місія 200» є своєрідною антитезою до «Мирних людей». Це історія про те, як люди рятують полеглих близьких від забуття і знаходять силу в тому, що зберігають пам’ять про минуле для нашого спільного майбутнього. Фестиваль завжди хочеться завершити на високій ноті, «відпустити» болісний досвід і переживання, дати глядачам надію, що мотивує діяти.
Які гучні новинки можуть привернути увагу ширшої аудиторії?
Поліна Яковлева: Фільм «Мирні люди» наші глядачі чекали ще від прем’єри на Берлінале. Там ми також зацікавилися роботою австрійського режисера і письменника Александера Горвата «Генрі Фонду – в президенти». Цей есей пропонує погляд на історію Сполучених Штатів Америки через життя і творчість актора Генрі Фонди. Стрічка теж увійшла до центральної тематичної програми.
Крім того, є секція «DOCU/ХІТИ», присвячена найгучнішим і найочікуванішим новинкам. До цієї програми потрапили фільми, які мали світову прем’єру на фестивалях IDFA в Амстердамі, «Санденс» у Парк-Сіті, «Трайбека» в Нью-Йорку та у Локарно. Серед них є й українська картина «Фото на пам’ять» Ольги Черних – розповідь про війну з погляду трьох поколінь жінок.
Як фестиваль репрезентує сучасний стан документалістики та які ще завдання ставите перед собою?
Дар’я Аверченко: Docudays UA працює з найактуальнішою документалістикою. У нашому регламенті вказано, що на конкурс можна подати тільки роботи, створені протягом останніх двох років. Тому ми, звісно, знаємо всі тенденції. Завжди маємо на меті скласти геополітичний пазл для наших глядачів, тобто виконуємо освітню функцію. Водночас потрібно, щоб стрічка була зроблена професійно, засобами кіномови. Відмовляємо телепродуктам і постановним фільмам. Але завжди вболіваємо за хорошу, якісну документалістику.
Нас найбільше цікавить авторська документалістика. З обережністю відбираємо фільми, які створювалися на багатьох воркшопах. За моїм спостереженням, багато авторів гублять перший імпульс, дотримуючись порад експертів, і кіно втрачає самобутність та оригінальність. Не закликаю зовсім відмовитися від участі у воркшопах, але важливо слухати себе та відчувати, що тобі резонує з порад тьюторів. Як продюсерка я теж відвідувала воркшопи з власними проєктами. Знаю, що можна гідний матеріал зіпсувати, а можна справді знайти ідею, яка врятує весь матеріал.
Ще одна складова – це правозахисна програма RIGHTS NOW. Нам важливо говорити про нагальні проблеми на панельних дискусіях за участю кінематографістів, правозахисників та інших діячів. Подекуди для глибшої розмови потрібно залишити кінозал. До того ж не на всі теми знято фільми.
В одному з ваших анонсів зазначено, що «українське документальне кіно впродовж останніх десяти років розквітло у яскравий феномен на міжнародній кіномапі». Як це відбулося та куди воно нині рухається?
Дар’я Аверченко: Я вважаю, що розквіт української документалістики відбувся під час Революції гідності, коли багато людей фіксували історичні події, що розгорталися на Майдані Незалежності. Зиму 2013-2014 років задокументувала велика кількість молодих режисерів. Для деяких відзнятий матеріал став дебютом. Наприклад, фільм «Євромайдан. Чорновий монтаж», який ми змонтували за місяць для показу на відкритті Docudays UA 21 березня 2014-го, відкрив Катерину Горностай, Романа Любого, Юлію Гонтарук, Олександра Течинського та інших нині відомих кінематографістів.
З роками українська документалістика тільки міцнішає. Маємо вже два сильні покоління режисерів, операторів, продюсерів, які вміють знаходити цікаву тему, знають, як її подати, розуміють, де шукати фінансування. Автори активно заявляють про себе на міжнародних кінофорумах. Кожні два місяці хтось обов’язково виграє приз на престижному фестивалі. Я задоволена цією хвилею та радію, що команда Docudays UA була долучена до освіти митців. Ми щороку проводили лекторії та семінари для молодих професіоналів у межах програм «DOCU/КЛАС» і «DOCU/ПРО».
Якщо казати про тенденції, то спостерігаю нині багато фільмів про спогади та сімейні архіви, від яких іде тепле, затишне світло. Як-от «Фрагменти льоду» Марії Стоянової та «Трішка чужа» Світлани Ліщинської. Обидві роботи представлені у конкурсі «DOCU/УКРАЇНА», а перша – також і в «DOCU/СВІТ». Водночас є когорта режисерів, які працюють із темою війни – найбільш актуальною для нас усіх. Вони продовжують розповідати іноземцям про те, що відбувається сьогодні в Україні, щоб світ не звикав до цього.
Також варто наголосити, що документалісти вже добре розуміють, як знаходити фінансування для своїх проєктів. Я вважаю, що Docudays UA чимало долучився до цього за свій період існування. Фестиваль розповідав режисерам і продюсерам про те, що не треба чекати підтримки від держави. Що можна звертатися до міжнародних фондів та знімати про те, що їм насправді цікаво, й не залежати від адженди чи держзамовлення.
Кому і чому варто відвідати фестиваль?
Дар’я Аверченко: Docudays UA варто відвідати всім, хто потребує документального кіно та розмов на серйозні теми. Практично всі наші програми – для широкої аудиторії. Але є й деякі специфічні. Наприклад, секцію «DOCU/АРТ» завжди формуємо так, щоб зацікавити передусім синефілів. Цього року присвячена темі пам’яті, її пошуку та збереженню.
Мені особливо подобається розділ «DOCU/ЮНІСТЬ», який досліджує період дорослішання. Ми підготували класну програму для глядачів від восьми років. Вони з цікавістю будуть дивитися ці милі й чесні стрічки – перевіряла на власних дітях. Фільми підійдуть для сімейного перегляду, після якого може бути гарне обговорення з батьками. І можна не боятися осаду – ми шукали глибокі, але і світлі картини.
Деякі роботи на фестивалі представлять автори. Наприклад, на прем’єрі фільму «Дівчинка далеко від дому» буде співрежисерка Аліса Коваленко разом із головною героїнею – гімнасткою Настею. Після початку повномасштабного вторгнення 13-річній дівчині довелось евакуюватися з Києва до Німеччини. Стрічка розповідає про її досвід і показує, як спорт допомагає триматися й не загубити себе.
Цього разу також покажемо добірку тайванського кіно, сформовану у партнерстві з Тайванським міжнародним документальним фестивалем. Це не просто кінематографічна розвідка в екзотичну країну, а спроба побачити паралелі між Україною і Тайванем. Наприклад, відвідавши цю країну, з подивом дізналася, що новий тайванський долар прирівнюється до української гривні практично один до одного. Але найголовніше те, що всі тайванці сильно переживають щодо можливого наступу Китаю. Це буде глобальна трансформація всього світу, адже Тайвань – світовий лідер із виробництва мікрочипів, які стоять у наших смартфонах. Тож на відміну від нас, вони готуються. А також із цікавістю дивляться наше кіно про нинішні події та щиро нас підтримують. Я відчула набагато більше розуміння та емпатії, ніж у багатьох країнах Західної Європи. Тож раджу цю програму.
Загалом на Docudays UA ексклюзивно показуємо чимало фільмів, які складно подивитися деінде. Свіже фестивальне кіно не побачиш на ютубі. Також його непросто знайти через гугл, бо просто не зможеш сформулювати пошуковий запит. Ми спеціально полюємо за такими стрічками цілий рік на інших фестивалях світу. Ручна робота, можна сказати.
Текст: Ілля Прокопенко
