Прем’єра «Марії Стюарт» режисера Івана Уривського, без перебільшення була довгоочікуваною. Як для фахової спільноти, так і для тих, хто нарешті відкрив для себе театр. Декого вистава неймовірно вразила, інші сприйняли скептично, а комусь — не вистачило одного перегляду, враховуючи два акторських склади.
П’єса Фрідріха Шиллера, що була написана ще 1800 року, влучно актуалізувалася Уривським на сцені театру ім.І.Франка, набувши нових сенсів і підтекстів. Якщо коротко про сюжет, то мова йде про двох величних жінок-королев. У 1568 році через підозру в причетності до вбивства чоловіка королеву Шотландії Марію Стюарт висилають з країни, і вона біжить до Англії. Сподівається знайти захист у королеви Єлизавети, однак та наказує взяти ії під варту. Шиллер описує зустріч між королевами за три дні до страти шотландки. Стюарт стала першою королівською особою, страченою за рішенням суду. 8 лютого 1587 року за діяльність, небезпечну для Англії та королеви, за рішенням королівського трибуналу вирок було виконано.
Вистава не є історичним екскурсом або візуальним пазлом минулого. Режисер осучаснив контекст драми Шиллери – до деталей. І навіть додав нових дійових осіб, точніше – одного персонажа, який спочатку непримітно вештається серед глядачів, немов блазень або напівтаємний шпигун – Хтось (Іван Шаран) намагається ніби ввести глядача у виставу. А вже в антракті благає принести кавусю. Подібний інтерактив українському глядачу скоріше подобається, бо ілюзія співучасті, причетності до театрального дійства стереотипно живе у свідомості певної частини людей. З іншої сторони, таки перфоменс, можна сприймати як спойлер вистави: те, що буде на сцені – умовна гра і правила всім відомі.
Візуальне обличчя вистави — сценографія. Художник-постановник Петро Богомазов створив на сцені масштабну конструкцію, де є в’язниця, п’єдестал королеви, шатня, таємні кімнати – все це створює ілюзію хиткого королівського подіума, де контрастує велич і тваринницький інстинкт. На всю сцену мерехтить фешн-назва CROWN з неоднозначним підтекстом. Тут можна «побачити» і ворону, і кров, і монархію, і згасаючу зірку королеви. Якби банально не звучало, найперша асоціація неонових літер з відомим серіалам про британську монархію, що виглядає, як загравання з публікою.
Художниця по костюмам Тетяна Овсійчук вишукано і стильно показує на сцені королев, коханців, придворних з шиком і деякою іронією. Єлизавета змінює образ від елегантної сильної королеви до напівоголеної самотній жінки. Марія Стюарт — від звабливої полонянки до приреченної на страту лялькоподібної істоти. І фінальне дефіле усієї світи крізь глядацьку залу, з аристократичними перуками і у відповідних костюмах, мов, інстаграмне фешн-сторіз створює театр у театрі. Усі вони – не лише раби і підданні монархії, але й заручники власних ілюзій, матеріальних примх і комплексів. Мабуть, концентрації гротеска і самоіронії замало для сучасного глядача, для якого — це яскраве шоу у софітах і дискотечного вайбу.
Протистояння двох королев Єлизавети і Марії – сильних жінок,які намагаються боротися за владу, стикаючись зі зрадою, брехнею. У ролі Марії Стюарт Анжеліка Савченко (у іншому складі – Марина Кошкіна) – зваблива, горда, непокірлива жінка. Вона майже постійно перебуває у скляній камері з електричним браслетом, над якою височіє Єлизавета у виконанні Тетяни Міхіної (Лариса Руснак). Королева-жінки пишаються собою, але влада для них – спосіб вижити. І для цього вони жертвують своїм тілом і красою. Реалістично, подекуди праагматично, але безперспективно.
Домінантний статус Єлизавети на контрасті з Марією підкреслюється в різних епізодах: через висоту стільців за обідом, через костюми і подекуди крізь чоловіків-коханців. Обидві королеви намагаються змусити повірити увесь світ у непохитність їх влади, незалежності й абсолюту. Насправді їхній трон — це їхня світа. І тому королеви, по суті є залежними від своїх коханців й слуг. Саме чоловіки підло використовують «корону» для власного его: фізичного чи морального. Безкомпромісність і безавторитетність вбиває будь яку ілюзію на щирі почуття або кохання.
Бутик Єлизавети CROWN розкриває драматичність і слабкість цих жінок, які крізь випробування владою прагнуть до власного щастя. Боротьба між ними завершується фізичною стратою Марії, яка мов манекен, і змарнілим спустошенням для Єлизавети.
Вистава — масштабна і естетична. Моментами — фривольна і розважлива. І фіксує викриває вічні людські пороки крізь сучасні образами і сенси, не змінюючи оригинальный текст.
Можна зауважити, що ті, хто бачив попередні роботи Івана Уривського, впізнають у цій виставі його “почерк”. Думаю, не варто це сприймати з позитивною або з негативною нотою. З іншої сторони, для тих, хто ще не бачив виставу, було не доцільно йти з певними завищеними очікуваннями. Якщо маєте можливість подивитися “Марію Стюарт”, то сприймайте ії крізь власну оптику і насолоджуйтесь.
Наступний показ 31 травня, 5, 13 червня (якщо пощастить з квитками).
У виставі задіяні виконують: Тетяна Міхіна, Лариса Руснак, Марина Кошкіна, Анжеліка Савченко, Віталій Ажнов, Дмитро Чернов, Акмал Гурєзов, Михайло Кукуюк, Олександр Печериця, Іван Шаран, Андрій Самінін, Павло Москаль, Дмитро Рибалевський, Віталій Ажнов, Олександр Рудинський, Михайло Дадалев, Михайло Матюхін.
Текст: Ірина Голіздра
