У листопаді хореографка Ганна Віноградова презентувала сольний перформанс з інтригуючею назвою, за якою є пласт переосмислення звичних речей через рух, метафору та тіло.
Ганна Віноградова – перформерка, хореографка. Народилася та виросла у Донецьку, а у 2014 році переїхала в Київ. Ведуча воркшопів з перформативних практик та сучасного танцю. Час від часу створює сольні перформанси, а також у співпраці з колегами. У своїй мистецькій практиці часто звертається до автоетнографічного підходу.
Перформанс «Коли все руйнується, я тримаюся за пілон» створений Ганною Віноградовою у співпраці з Настею Дзюбан та за участі Дар’ї Паничевої.
По суті, це дослідження меж між фізичною реальністю та внутрішніми переживаннями. Центральний образ вистави – пілон, металева конструкція, яка з’єднує небо і землю. Для перформерки він стає багатогранним символом: від звичайного предмету, за який можна триматися у моменти хаосу, до чарівної осі, навколо якої оживає уява. Ганна перетворюється на пегаса, що літає, торкаючись лише кінчиком копита землі. Але вона також лишається реальним тілом – працюючим, втомленим, наполегливим. “Я тримаюсь за прекрасне, казкове, ейфорійне. Коли все руйнується, я тримаюсь за задоволення. Четверту стіну зламати не обіцяю, але щонайменше стукну об неї копитцем”, – каже перформерка.
На питання: «Коли руйнується все – що нас тримає?», Ганна відповідає через фізичний вимір самопідтримки. Глядач бачить, як у зусиллях трицепса чи впевненості танцю на підборах народжується стійкість. Тут пілон стає чимось більшим, ніж просто спортивним інструментом – це метафора балансу між буденністю і мрією. Його холодний метал, на перший погляд, позбавлений емоційності, стає теплим через людське тіло, що торкається його, творить довкола нього, перетворює його у мистецтво.
Ганна не прагне дати глядачам простих відповідей. Її вистава – це work in progress, подорож, що триває, й кожен рух стає частиною складної і крихкої композиції. Вона пропонує задуматися про задоволення, як спосіб втриматися у часи руйнування.
Перформанс складається умовно з двох частин, перша більш метафорична, де Ганна здебільшого взаємодіє з власними туфлями на височезних підборах- тими, на яких буде танцювати у другій частині. Також на початку вмикається аудіозапис – розмова з іі тренеркою під час заняття. Це цілком непостановочна буденна розмова, де і про танець, і про життя, і про війну. До речі, другий показ перформансу припав на день, коли вранці українці вчергове пережили масований обстріл. Можливо, через це і атмосфера у залі була більш обережно-споглядаючою.
Отже, умовна перша дія — це, скоріше про пошук і намагання самопізнання. Ганна тримає ці красивезні блискучі туфлі, як частину себе. Розглядає їх, ніби шукає щось важливе. І в якийся момент – “вдягає” їх на руки і імітує кроки, що нагадує людину на протезах. Апелюючи до сьогодення через такі кроки, виникає подвійне сприйняття. З одного боку, – травматичний досвід. З іншого, крихкість індивідуальної опори кожної людини. Хиткість проти балансу — боротьба, яка триває в кожному.
Друга частина безпосередньо — танець на пілоні. Естетично і тілесно врівноважений. Власне, тут немає жодного натяка на стереотипи про вульгарність подібного танцю. Без сексуалізації жіночого тіла. А сприйняття – крізь свободу і підтримку. Металеві конструкції, які випробує Ганна на міцність — поле свідомого вибору.
А у фіналі, коли Ганна причипляє на спину казкові мерехтливі крильця, що створює атмосферу чи свята, чи загадкової магії. Чарівний вайб у напівтемряві, де глядачі сидять на підлозі і бачать власне відображення у дзеркалі – неабияк занурює у потік визволення від штампів і перезавантажує думки.
«Коли все руйнується, я тримаюся за пілон» – це метафізична подорож. Вона пропонує новий погляд на роль тілесності у перформативному мистецтві, досліджуючи межі між буденним і піднесеним, реальним і фантазійним. Ганна Віноградова створює виставу, яка лишається з глядачем і після завершення. Адже кожен із нас тримається за щось своє, коли все навколо здається нестабільним – і пілон стає універсальною метафорою цієї підтримки.
Текст: Ірина Голіздра
Фото: Женя Перуцька
