Ідея зіграти в одному концерті Моцарта і Шнітке належить Роману Кофману. Власне він і мав диригувати на цьому концерті, запланованому ще влітку минулого року. Проте з об’єктивних причин (за станом здоров’я маестро) відбулася достойна заміна – філармонічним симфонічним оркестром диригуватиме Віталій Протасов. Але кофманівська програма залишилась.
Із музикою Альфреда Шнітке у Романа Ісааковича пов’язана особлива історія. У 80-і роки він був чи не першим, хто в Києві ризикнув зіграти авторський концерт Шнітке, тоді сучасного композитора. «Один із секретарів Спілки композиторів написав лист в ЦК з цього приводу, мовляв, що відбувається, як виховує молодь викладач консерваторії, Кофман Роман, – розповідає диригент, – цей лист ліг на стіл завідуючій сектором культури ЦК. Вона не знала, хто такий Шнітке, і написала листа тодішньому директору інституту мистецтвознавства. Він не знав, для чого їй потрібні ці свідчення – чи для того, щоб виділити комусь квартиру, чи щоб посадити когось в каталажку. Написав про всяк випадок узагальнено, що музика Шнітке нестандартна, експериментальна, але з іншого боку – на експеримент має право кожен митець. І завідуюча сектором культури ЦК спустила на гальма, теж про всяк випадок».
Наступного разу, коли Кофман виконував музику Шнітке (власне Реквієм), хтось написав донос. Диригента намагалися викликати «на килим» в Міністерство культури, але він сказав, що є безпартійним і викликати його до себе в кабінет ніхто не має права. Музика Шнітке виявилася щасливим «квитком» для Кофмана.
Роман Ісаакович любить парадоксальні, на перший погляд, концертні програми. Саме тому – Шнітке і Моцарт, композитори, яких розділяють кілька епох. Насправді будь-які відстані, коли йдеться про музику, – умовні. Шнітке вважав себе послідовником Моцарта. Зрештою, між ними можна знайти чимало спільного: це й універсальність жанрового діапазону, і синтез традиційного і нового, і властиве їм обом відчуття трагічності, суєтності земного буття. Хіба не це чуємо в їхній музиці?
Варто згадати й шнітківський твір-жарт Moz-Art à la Haydn для двох скрипок і струнного оркестру, що свого часу прозвучав на фестивалі Mostly Mozart в Лінкольн-центрі. Композитор тут віртуозно змішує класичний стиль з музичною мовою ХХ століття, цитує ту ж Сорокову симфонію Моцарта (правда, ми чуємо тут всього декілька нот із відомої теми). Ця композиція – такий собі симбіоз стилів Моцарта, Гайдна, пізнього Шостаковича, Лютославского, Лігеті і ще багато кого… Як сказав один критик про цю музику, «Моцарт, почутий у страшному сні».
В анонсованому концерті «деструкції» Моцарта не планується. Прозвучить «нормальний» Моцарт, відомий, як то кажуть, ще зі шкільної лави: вже згадана його соль-мінорна Симфонія №40.
Шнітке буде представлено його «Реквіємом» на канонічні латинські тексти, твір, завершений 1975 року до драми Фрідріха Шіллера «Дон Карлос», роботу над яким композитор розпочав під впливом особистої втрати, смерті матері. У концерті беруть участь Камерний хор «Кредо» (художній керівник – Богдан Пліш) та солісти, Іванна Пліш (сопрано), Оксана Гордик (мецо-сопрано) та Денис Сагіров (тенор).
Текст: Олеся Найдюк
Програма:
В. А. Моцарт, Симфонія №40, соль-мінор,
А. Шнітке, Реквієм із музики до драми Ф. Шиллера «Дон Карлос».
- Коли: 22 лютого, 19.00
- Де: Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2.