Таємничий вірш

Анна Свірщинська

Інтимна лірика Анни Свірщинської в перекладі Наталі Бельченко.

Анна Свірщинська (1909 – 1984) народилася у Варшаві, писала вірші та прозу для дітей. У роки війни вона брала участь у Варшавському повстанні. Після війни й до кінця життя мешкала у Кракові. Спочатку працювала на радіо, обробляла для сцени класичну прозу, перекладала оперні лібретто. Проте саме у Кракові вона стала авторкою непересічної лірики. 

Чоловік Свірщинської залишив її заради іншої жінки-поетки – Галини Посвятовської, але Анна зустріла віддану кохану людину, Йозефа Олєщука, стосунки з яким дали їй сили нарешті заговорити власним голосом: вона написала найбільш відомі свої поетичні збірки «Я – баба» та «Будувала барикади». Як зауважує дослідниця її творчості Катажина Павліцька, Чеслав Мілош захоплювався тим, що еротичні вірші виходять з-під пера 60-літньої жінки. Поетка також любила ходити босоніж, бігала, була вегетаріанкою, займалася йогою.

Переклади зроблено за виданням: Anna Świrszczyńska. Liryki najpiękniejsze. W 90 rocznicę urodzin, Toruń, 1999. 
Анна Свірщинська

Анна Свірщинська, пер. Наталії Бельченко

Взяла шлюб із вовкулаком

Взяла шлюб із вовкулаком,

Кричу з переляку.

Він невидимий удень,

Кричу з переляку.

Уночі п’є кров,

кричу з переляку.

Уночі мене кохає,

кричу з переляку.

Вдень їсть людське м’ясо,

кричу з переляку.

Взяла шлюб із вовкулаком,

взяла шлюб із вовкулаком,

Поростає тіло шерстю,

кричу від щастя.

Zaślubiłam wilkołaka

Zaślubiłam wilkołaka,

krzyczę z przerażenia.

W dzień jest niewidzialny,

krzyczę z przerażenia.

W nocy pije krew,

krzyczę z przerażenia.

W nocy mnie kocha,

krzyczę z przerażenia.

W dzień je ludzkie mięso,

krzyczę z przerażenia.

Zaślubiłam wilkołaka,

zaślubiłam wilkołaka.

Moje ciało porasta sierścią,

krzyczę ze szczęścia.

___________________________________

Танець кохання

В моїм животі є щастя.

Моє волосся сміється,

чоловік іде до мене.

Він іде,

моє волосся кричить.

В моїм животі є щастя.

Taniec miłości

W moim brzuchu jest szczęście.

Moje włosy się śmieją,

mężczyzna idzie do mnie.

On idzie,

moje włosy krzyczą.

W moim brzuchu jest szczęście.

________________________________

Сльози

Плаче стара жінка,

вмощується в риданні,

наче птаха в гнізді.

Сповзає 

в глибину плачу.

Занурюється з головою

в темне занурення.

Сльози біжать по її обличчю,

як маленькі, теплі тваринки. 

Пестять старе лице,

жаліють.

Останнє блаженство

сліз.

Łzy 

Stara kobieta płacze,

utula się w płakaniu

jak ptak w gnieździe.

Osuwa się

w głębokość płaczu.

Zanurza się z głową

w ciemne zanurzenie.

Łzy biegną po jej twarzy

jak małe, ciepłe zwierzątka.

Głaszczą starą twarz,

litują się.

Ostatnia rozkosz

łez. 

__________________________________________

Шукаючи сенсу

Шукаючи сенсу,

вміщу кохання

в перший і останній погляд.

Вміщу страждання

в страх і полегшення.

Вміщу щастя 

в сподівання та відлуння.

Вміщу життя

в колись і після.

Szukając sensu

Szukając sensu 

skrócę miłość 

w pierwsze i ostatnie spojrzenie. 

Skrócę cierpienie 

w lęk i ulgę. 

Skrócę szczęście 

w nadzieję i echo. 

Skrócę życie 

w przedtem i potem.

_______________________________________

Таємничий вірш

Живу тут розкішно,

в мене спеціальна кімната для сміху.

Після дня без людей

до кімнати впливає ніч

як утіха.

Пломенисті джунглі смішків

розпускаються,

і спалахують екстатичні сонця

вибухів реготу.

Насолода сміху

розриває стіни,

сильна, як насолода кохання.

До маленької кімнатки

вливаються, регочучи, сузір’я

і виючі зі сміху Чумацькі Шляхи.

Усіх їх можу прийняти й розмістити,

бо живу тут розкішно.

В мене спеціальна кімната для сміху.

Wiersz tajemniczy

Żyję tu w zbytku

mam specjalny pokój do śmiechu.

Po dnu bez ludzi

do pokoju wpływa noc

jak uniesienie.

Płomieniste dżungle chichotów

rozkwitają

i wybuchają ekstatyczne słońca

wybuchów śmiechu.

Rozkosz śmiechu

rozsadza ściany

silna jak rozkosz miłości.

Do małego pokoiku

wlewają się rechocząc konstelacje gwiazd

i wyjące ze śmiechu Drogi Mleczne.

Mogę je wszystkie przyjąć i ugościć,

ponieważ żyję tu w zbytku.

Mam specjalny pokój do śmiechu.

_________________________________________

Ти спиш

Засинаючи,

питаєш, чи я щаслива.

Над нашим ліжком стоїть смерть

і дивиться на мене

через твоє тіло як через скло

голими очними яблуками

без повік.

Під нашим ліжком

безодня до зірок.

Затули мені очі руками,

мій теплий чоловіче.

Затули мені очі живими руками.

А ти вже спиш.

Śpisz

Zasypiając

pytasz, czy jestem szczęśliwa.

Nad naszym tapczanem stoi śmierć

i patrzy na mnie

przez twoje ciało jak przez szkło

gołymi gałkami oczu

bez powiek.

Pod naszym tapczanem

jest przepaść do gwiazd.

Zasłoń mi oczy rękami,

mój ciepły mężczyzno.

Zasłoń mi oczy żywymi rękami.

Już śpisz.

_______________________________________

Вона боїться

Поруч із жінкою лежить її чоловік.

Жінка боїться,

що він її знову вб’є.

– Не вб’єш мене більше? – 

запитує жінка.

– Не вб’ю, – каже чоловік.

Але вона боїться,

що він її знову вб’є.

Тож підбігає до вікна й вистрибує на бруківку.

І так врятувалася,

лежачи на бруківці.

Більше вже він її не вб’є.

Ona się boi

Koło kobiety leży jej mężczyzna.

Kobieta boi się,

że on ją znowu zabije.

– Czy mnie już więcej nie zabijesz? –

pyta kobieta.

– Nie zabiję – mówi mężczyzna.

Ale ona boi się,

że on ją znowu zabije.

Więc podbiega do okna i skacze na bruk.

I już jest ocalona

leżąc na bruku.

Już on jej więcej nie zabije.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *