Наприкінці жовтня у Національній опереті України відбувся концерт «Автентична британська музика. Бірмінгем-Київ». Диригент-постановник Сергій Голубничий розповів Kyiv Daily, про програму концерту, «англійську традиційну музику» та історичне виконання.

Цей концерт є частиною масштабного проєкту Національної оперети України, реалізується спільно з Бірмінгемською оперою за підтримки УКФ та Британської Ради.

Сергію, в чому було ваше завдання на концерті «Автентична британська музика. Бірмінгем-Київ»?

― Автором ідеї виступив Київський національний академічний театр оперети, він продемонстрував програму «Автентична британська музика…» на малій сцені, програма була створена солісткою театру Мар’яною Боднар, координаторкою музичного блоку проєкту. Вона залучила до цієї програми декількох солістів і невеликий склад хору театру. Твори по суті були камерними, розраховані на невеличкий склад (1,2,3 солісти) і фортепіано — тобто камерна музика для камерної сцени. Потім керівництво театру і Мар’яна запропонували мені, як диригенту створити нову, концертну програму для великої сцени. Але основа — проєкт, що був створений Мар’яною Боднар.

Як ви обирали твори для великого концерта?

 ― Ми дуже довго думали над тим, який формат обрати, що представити з британської музики. І вирішили сконцентрувати увагу на опері, опереті і фрагментах з британських мюзиклів та національних, народних пісень. Так почалося створення програми. Ми почали з британської барокової опери та ораторіального жанру. Потім поступово перейщли до найяскравіших фрагментах романтичної опери, оперети та обробок народних пісень. Тому наш перший відділ вийшов більш класичним, бароковим. У другому – романтична музика,  та повністю присв’ятили його британській опереті.

Як поєднуються Олександр Кошиць з Генрі Перселлом?

Поєднати Кошиця і Персела досить важко, оскільки це — різна за стилістикою і жанром музика. У першому відділі представлені фрагменти з опер Перселла, у другому – акапельна, хорова, фольклорна, автентична музика, яку аранжував сам Кошиць.

Шотландські пісні Олександра Кошиця маловідомі в Україні, вони були створені композитором під час перебування в Америці (1924-25), вже після гастрольного туру Великобританією (1920), де хорову капелу Кошиця назвали «Оркестром голосів». Одну з цих пісень ми використали для масштабного фіналу концерту. Доручили ми оркеструвати цей твір нашому талановитому українському музиканту, артисту оркестру театру, композитору, аранжувальнику – Максиму Коломійцю, який поєднав в одному номері всіх виконавців концерту (хор хлопчиків, хор театру, солісти та симфонічний оркестр театру). Хор хлопчиків нам запропонував декілька номерів зі збірки «Прекрасні береги Лох-Ломонду» Кошиця. І для концертної програми ми взяли обробку «Старого лорда», яку хор виконав блискуче підчас концерту

Головний принцип програми йшов за хронологією?

― Я вирішив так зробити, треба було за короткий час представити якомога більше різнопланової саме оперної та оперетової музики різних епох, адже ми можемо послухати англійську інструментальну музику в Філармонії та на інших майданчиках–, різні часи — від епохи бароко чи романтизму до сучасности. Отже нам- музичному театру треба було представити глядачу щось нове, те, що вони можуть почути виключно в театрі.

Сцена театру оперети виявилася здатною для того, щоб прийняти різні жанри музики?

― Так, ми дуже хвилювалися, як прозвучить хор хлопчиків, адже це — незвичний для них майданчик. Зазвичай вони співають у невеликих акустичних залах, церквах, де вони досить серйозно відшліфовують інтонацію, кожну ноту, слово. Звичайно, у великому театрі, на сцені, все це дуже важко передати та не загубити. Потрібно давати більше підзвучення, що теж не дуже добре: втрачається чисте виконання, без мікрофону. Тому вони дуже хвилювались, як будуть звучати на сцені. Я думаю, що і нашому глядачеві воно досить добре сприйнялося, так як реакція залу була позитивною. Мені здається, що в них добре вийшло.

В українському та британському хорах – дуже різні прийоми співу, чи не так?

― Про хорове мистецтво думаю краще вам відповість на це питання хормейстер, я все ж – оперний, симфонічний диригент. Але, на мій погляд, так, різниця існує. По-перше, різні голоси. Не дарма ж наші голоси звучать у найкращих театрах світу. Сила голосу, його забарвленість – дуже різноманітна і красива. Європейські голоси – абсолютно інши. 

Тут важко сказати, який колектив краще. Звичайно, ми як українці будемо завжди говорити: «Наші – найкращі!»

Ваш досвід після концерту?

― Я відкрив для себе цікавий пласт музики — британської оперети, яка має досить просту сюжетну лінію, але з надзвичайно цікавим музичним матеріалом. Відкриттям для мене стала музика Артура Саллівана, який разом з лібретистом Вільямом Ґільбертом створив більше десятка англійських оперет. На сьогодні вони широко представлені в театрах Англії. Дуже цікавими виявилися фрагменти оперет і композитора Джермана. Ми представили декілька його оперет: одна з них – «Merry England» («Щаслива Англія»), інша – «Том Джонс». Театру оперети треба звернути увагу на цих композиторів. Мені здається, що «Мікадо» Саллівана була б феєричною постановкою – вона дуже смішна й легка для сприйняття. 

По-друге, коли створювалася програма (особливо другий відділ англійської оперети), мені стало ніяково – у нас в Україні чомусь не звертають увагу на жанр сучасної оперети. А я впевнений у тому, що наш глядач залюбки б ходив на рідні сюжети. Цей проект мене трішки надихнув на те, що треба якимось чином заохочувати наших композиторів для створення сучасної української оперети.

Що таке «англійська традиційна музика»?

Музика Великобританії розвивалася протягом усієї історії Британії і включає велику кількість жанрів, починаючи від традиційної етнічної, яка часто перегукується з духовною (англіканською церковною) і закінчуючи сучасною музикою. 

Важливою частиною англійської народної музики є морські пісні шанті, джига та танцювальна музика. Вона розвивалася в тісній взаємодії з шотландською, ірландською та уельською традиційними музиками.

Автентична музика рівнозначна бароковій?

― Ні, думаю, що це поняття — ширше. Автентична музика – це  та музика, що пов’язана не тільки з бароко. Це те, як ми представляємо на сьогоднішній день справжнє виконання того, що було створено в ті часи. На мій погляд, це необов’язково має бути бароко. Так само і національні фольклорні твори та пісні, що звучали тоді: їх можна назвати автентичними, якщо ми намагаємося наблизити їх виконання до того часу.

Чи важливі при виконанні такої музики історичне виконання, інструменти тощо?

― Звичайно, це ж розширює наш світогляд. Ми уявляємо еволюцію інструментів, що були в той час: як вони виконувались? З яким штрихом грали? Які інструменти використовувались? Як вони видозмінювались пізніше епохи бароко? В якому строю вони звучали? Тобто, нам цікаво знаходити відповіді на ці питання, щоб уявляти приблизно, що було в ті часи. Це — історія музики.

Концерт був присвячений Ґрему Віку, який помер влітку, і це не дарма. Це — формальна присвята?

Проєкт, присвячений пам’яті режисера, фундатора і художнього керівника Бірмінгемської опери Грема Віка (30.12.1953−17.07.2021), відомого в світі своїми новаторськими постановками. «Опера належить кожному», — стверджував Грем Вік і доводив це, залучаючи до участі у своїх постановках тих, хто просто любить оперу, яку він вважав демократичною і доступною для всіх.

Можу сказати й про Марка Вайльда, що був куратором цього проекту. Він – соліст і професор Birmingham Opera. Я особисто був на його надзвичайно цікавих майстер-класах, які він проводив з хором хлопчиків. Ще один майстер-клас був з нашими солістами. Він пройшов дуже цікаво, Марк розповідав історії: «Ті твори, які ми брали на цей проект, не всі британці знають», — повторював він. Звичайно, у фіналі першого відділу ми співали Land of Hope and Glory, пісню, яку знає кожен британець. Вона є одним з гімнів Англії. Але в принципі є багато творів, яких навіть англійці не знають. Спілкуватися з Марком Вайльдом було надзвичайно цікаво. Наших артистів та вокалістів цікавило, як і з якою емоцією це треба співати той чи іншій твір . Він розповідав про традиції виконання, історію кожного твору, оскільки було дуже багато народних пісень, перероблених із оркестром. Ці три години пролітали миттєво, і під кінець не відчувалося, що це йде у форматі онлайн. Були дуже теплі й корисні зустрічі.

Сергію, що далі? Концерт «Київ — Бірмінгем»?

― Наскільки мені відомо, це було єдиною акцією. Людям дуже сподобався цей проект. Зараз вже йде розмова про те, щоби трішки видозмінити програму: розширити пласт англійської  оперети. Ми будемо працювати над цим, тому що для нас це було відкриттям.