«Косачка» повертається

«Косачка»

«Косачка» повертається на сцену. Другий і третій покази пластичної вистави відбудуться в Києві та Хмельницькому. 17 березня — у Київській опері, а 20 березня — у Хмельницькій обласній філармонії. 

Це експериментальний незалежний проєкт режисерки Юлії Лопати та київської команди сучасного танцю Procontemporary на чолі з хореографкою Галиною Пехою. Прем’єра відбулася з аншлагом 3 грудня 2023-го у Київській опері. Після цього авторки продовжили роботу над постановкою, а тепер демонструють її оновлену версію. 

Вистава натхнена та присвячена жінкам, які нині боронять Україну. Поєднує сучасну хореографію, фольклорний спів та електронну музику. На сцену виходять танцівниці Катерина Бишева, Катерина Курман, Тетяна Рябцун, Дарина Самойлова і Надін Купець, а також вокалістка та перформерка, зірка фільму «Памфір» Соломія Кирилова.

«Косачка» досліджує силу духу в тілі жінки та історію українського жіноцтва у міфах і реальності, минулому й воєнному сьогоденні. У назві — посилання на войовниць вільного жіночого племені. За легендою, вони жили на території сучасної України. 

Більше про постановку мені розповіла режисерка Юлія Лопата. 

«Косачка»

Пані Юліє, ви казали: «Ідея вистави зародилася від того, що я спостерігала, наскільки сильні жінки мене оточують, зокрема у моїй власній родині». Розкажіть докладніше про те, як з’явився задум поставити свою дебютну режисерську роботу.

— Тема сильного жіноцтва близька мені з дитинства. Найяскравіші приклади — мама і бабуся, які поставили мене на ноги й дали всі можливості для розвитку. Бабуся пішла з життя під час повномасштабного вторгнення. До останнього відчайдушно й самовіддано боролася з онкологією, і я не бачила жодного дня, що хвороба морально її ламає. Навпаки, вона була прикладом сили духу попри неймовірні фізичні тортури. Це, мабуть, назавжди відбилося в моїй пам’яті та сприйнятті.

Я почала розмірковувати про те, яка багато українок сьогодні захищають нашу землю. Водночас згадувала про жінок, які в минулому так само віддавали найцінніше за принципи, погляди й переконання. Озираючись від найближчого сімейного кола до найвіддаленішого в історичному контексті, зрозуміла, що всіх цих жінок об’єднує сила духу та сміливість боротися за те, що справді важливо. Ці роздуми дали мені поштовх досліджувати тему та знаходити відгуки й рефлексії спочатку у своїй уяві, а потім у русі та голосі. 

Як ви пов’язали міфологію із сучасністю і транслюєте колективний досвід українок та яку роль у постановці грають власне косачки?

— Інформаційний ланцюжок на тему воїтельок вивів мене до таких постатей, як косачки. За деякими історичними джерелами, вони жили на території сучасної України приблизно у III столітті до нашої ери. Довгі коси як символ свободи вирізняли їх серед інших племен. 

Цей напівміфічний образ українських амазонок сформулював вектор руху. Косачки у виставі постають і як кожна особистість окремо, і як єдиний організм — наче пасма, що вплітаються в одну косу. Вони можуть ухвалювати рішення й діяти самостійно, а водночас формують збірний образ жінки, яка долає свій шлях.

Звичайно, що не можемо відокремити постановку від нинішніх подій. Мистецтво постає з рефлексій тих, хто його створює. Кожна учасниця проєкту пережила свій унікальний досвід за час повномасштабного вторгнення. Ми досліджуємо деякі сучасні поняття імпровізацією в русі. На основі цієї практики формується лексика, яка використовується у хореографії вистави. Те саме стосується створення музики та вокальної партії.

Ви говорили, що вам важливо дослідити, хто така сильна жінка в контексті українського суспільства. 

— Спочатку фокус уваги справді був на образ сильної жінки. Проте заглиблюючись у тему, ми зробили акцент на силу людського духу загалом. Так сталося, що майже вся команда — жіноча. Як виконавиці, так і частина групи, яка не виходить на сцену, проте так само створює виставу. Разом транслюємо подорож людського духу в тілі жінки.

Чому втілюєте задум саме у форматі пластичної вистави та які її основні складові?

— Основним інструментом є хореографія, тому що це особистий бекграунд, мій найкращий спосіб донесення сенсів. Я танцювала до повномасштабного вторгнення. Проте після 24 лютого моє тіло зупинилося. У перше літо великої війни дозволила собі згадати про те, що колись у житті була творчість і без неї важко. Напевно, психіка адаптувалася до нових реалій і знову були сили на мистецтво. Тоді з’явилися перші розмірковування про майбутню виставу.

Ідеєю я поділилася зі співачкою та акторкою Соломією Кириловою. Їй відгукнулася тема, і вона почала пропонувати музичний матеріал. Не лише її потужний голос, а і знання фольклору збагатили виставу. Потім до команди долучилася композиторка Олена Шикіна з досвідом в електронній музиці. До кожної сцени вона створювала композиції у співпраці зі мною та Соломією.

Важливу роль на початку формування вистави відіграла пісня «Прощай, світе, прощай, земле»  на музику Валентина Сильвестрова та слова Тараса Шевченка. Текст сумний і трагічний, але композитор підібрав звучання, яке вселяє надію. Для мене в цьому так само є аналогія із сучасністю. Хоча ми щодня переживаємо сумні та трагічні події, всередині кожного жевріє світла надія на майбутнє, яке обов’язково матимемо.

Проєкт об’єднав незалежних танцівниць, музиканток і художниць. Скільки загалом учасників і чи долучали чоловіків?

— Загалом у нас досить велика команда, хоча на сцені бачимо тільки шістьох виконавиць. Справді, не спеціально, а якось природно сформувався жіночий колектив. Проте є й чоловіки. Наприклад, бандурист Володимир Войт, інструмент якого чуємо у фрагменті вистави. Він імпровізував за моїми настановами, а ми записували різні варіації, на основі яких Олена Шикіна створила матеріал для однієї зі сцен. Артем Завертайло допомагає зробити звучання максимально якісним. Антон Кулеба робить візуальний ряд, трейлери та фото. Також після першого показу ми зверталися за консультацією до американського драматурга Пола Барджетто.

П’ятеро танцівниць і хореографка постановки — представниці команди Procontemporary. Чому працюєте саме з ними?

— Галина Пеха заснувала цей колектив задля дослідження руху через імпровізацію. Я долучилася до Procontemporary шість років тому, брала участь у різних виставах і перформансах. Завжди було цікаво й комфортно щось створювати разом. Тому рішення запросити їх було для мене очевидним.  

Який ефект має викликати вистава та які були перші відгуки?

— Було цікаво чути фідбек після першого показу. Сцени та образи викликали у людей різні асоціації. Кожен глядач приходить зі своїм бекграундом, а ми залишаємо багато простору для власних рефлексій та інтерпретацій. 

Мені у виставі важливо насамперед публічно висловити вдячність усім жінкам, які надихнули на цю роботу. Також хотіла показати: попри те, що наше фізичне тіло може відібрати будь-хто, силу духу не зламає ніхто. У такі темні часи варто нагадувати про це.

Як продовжуєте роботу над проєктом після прем’єри?

— Дослідження не має кінця, завжди хочеться щось вдосконалювати. На першому показі ми занурилися умовно на одну глибину, а тепер намагаємося заглибитися ще. Щодня прокидаємося з новими думками й шукаємо їх відгуки в русі та голосі. Цей процес невпинний, як і процес рефлексії. Не цікаво законсервовувати роботу в тому стані, в якому вона народилася. Проєкт росте та розвивається, як і людина.

Що особисто ви нині робите або плануєте найближчим часом?

— З четвертого дня повномасштабної війни я волонтерила у колі друзів, яке згодом розширилося до волонтерської спільноти. Ми займалися гуманітарною допомогою, їздили на деокуповані території, організовували благодійні заходи. Продовжуємо збирати кошти на потреби військових, як і більшість українців. 

Нині працюю тільки над виставою. Але також намагаюся бути корисною як волонтерка. Після найближчих показів хочеться трохи відпочити, а потім з новими силами відновити творчі пошуки. І так само знаходити в цьому користь для країни, зокрема у вигляді волонтерсько-мистецьких ініціатив.

Текст: Ілля Прокопенко

  • 17 березня, о 18:00
  • Київська опера на Подолі, Межигірська, 2
  • Квитки продано
Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *