Побачити Крим – мета, якої прагне вся країна. Частково зробити це можна прямо зараз – відвідавши виставку робіт художника Дмитра Доценка і кераміста Рустема Скибіна у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, яка триватиме до кінця листопада.
Дмитро Доценко працює в традиційних техніках живопису і графіки. В рамках проєкту «Zincir/Ланцюг – Ланки пам’яті», що покликаний популяризувати історію та культуру корінних народів України – кримських татар, караїмів, кримчаків, він створив серію “Маалє” з 18 картин.
Для Kyiv Daily митець розповів, як створював картини, чому вони є унікальними і до чого тут Ренесанс.
Дмитро народився у Запоріжжі – індустріальному регіоні, але який натомість має зв’язок зі степовою частиною України і з Кримом. Як зізнається художник, любов до історії та минулого виховав батько, якому вдалося дослідити родовід та зібрати генеалогічне дерево, що налічує 5 поколінь та понад 500 родичів. Питаю у Дмитра:
Можливо, маєте у родинному колі кримськотатарські зв’язки?
– З тієї інформації, що є, то не маю. Але Запоріжжя географічно близько до південної частини країни, тому безумовно тут відчутно вплив на культурне середовище, суспільну багатошаровість, є процес міграції.
Щоб написати серію картин про життя кримських татар, Дмитро дуже прискіпливо і глибоко досліджував костюми, побут, типажі, міміку, жести та зовнішні особливості кримських татар. Звертав увагу на кольорову гаму, фактури та архітектоніку, щоб сформувати власний підхід і цілісність серії картин. В цьому йому дуже допомогла власна “південність”, а також професійні дослідження Рустема Скибіна, який власне і запропонував Дмитру долучитися до проєкту.
– Можна сказати, що працюючи над картинами я для себе відкрив мусульманську культуру на території України. З одного боку, Крим – це дуже близький географічно регіон, а з іншого – це інша культура. Як художник, знаю, що всі потужні “вибухи” в історії мистецтва завжди виникали на перетині культур. Це східна культура, тому для митця це пошук нових мотивів, підходів.
Коли я працював, слухав кримськотатарську народну і сучасну музику, що допомогло мені в певному сенсі вибудовувати композицію картин. Мені дуже хотілося відтворити атмосферу життя кримських татар на їх землі. А за допомогою кольору, фарби, композиції відтворити розуміння того, що Крим є невід’ємною частиною нашої культури. Я сподіваюсь, що мені вдалося передати цей своєрідний культурний діалог, який може існувати між кримськими татарами і українцями.
Митець закладав різноманітність сюжетів, жестів, вікових відмінностей, які чергуються, як ланцюг.
– Моя задача була – створити серію, щоб вони всі мали цілісність і завершеність, які між собою ніби взаємодіють у композиції.
Найважливіше для Дмитра було викликати емоцію, емпатію у глядача. І тут головним інструментом є колір – теплий жовтий, як кримське сонце, яке промінчиками огортає своїм теплом і ніби розливається по тілу.
– У південних регіонах теплий відтінок освітлення, це дуже помітно, у порівнянні, наприклад, з Німеччиною.
До речі, коли Рустем показував художні альбоми, де німецькі митці початку XIX століття зображували кримський пейзаж, то це суто класичне, більш сухе зображення, що не викликає емоції. Тому я намагався зробити образи зображень не документальними, а більш реалістичним, духовно глибокими.
Звичайно, натхненням для мене стали роботи майстра Рустема, особливо з точки зори символіки орнаменту. І підсвідомо народилася ідея єдиного стилю робіт, що ближче до сакральної ортодоксальної естетики.
Для досягнення теплих кримських емоцій, своєрідного ефекту присутності глядача, Дмитро використав одну з найдавніших темперну фарбу на основі ПВА.
– Мені подобається, що коли вона засихає, то її вже не можна розмити, і коли багатошаровість на картині, утворюються такі бульбашки, що створює ефект мерехтіння. Як сонячні відблиски у нашому Криму.
Перша виставка 18 картин відбулася у серпні у Кримському домі. Назва серії – «Маале» – з кримськотатарської мови означає «район міста».
Кожна робота зображує один традиційний кримськотатарський предмет чи явище побуту під час його використання. Наприклад, картина Ayneni «Aya desem yaraşır»/Колискова «Заспіваю я ніжно баю-бай», яка створена за мотивами кримськотатарської колискової. Робота виконана в техніці темперного і акрилового живопису, та стилістично дещо нагадує роботи Ренесансу і творчість Мазаччо та Джотто.
– Я прагнув зображувати персонажів та сюжет дещо стилізованим, проте залишити впізнаваність форм, як-то обличчя, руки, пропорції тіла, складки одягу.
В сюжеті Ayneni я зосередив увагу на ніжному всеохоплюючому характері стосунків між матір’ю та немовлям. Велика, але водночас м’яка та любляча, постать матері огортає собою дитину, яку вкладає до ліжечка.
Тут ми також можемо бачити, що орнамент, що є характерною рисою кримськотатарської культури з самого дитинства оточує та супроводжує людину і надалі.
Відчути атмосферу життя кримських татар допомагає також музика, тож кожна робота має назву кримськотатарської народної пісні. Цю ідею запропонувала Ельміра Аблялімова, керівниця проєкту «Zincir». Насолоджуватися спогляданням картин у музичному супроводі неабияк підсилює сприйняття мистецтва.
Надалі виставка «Маалє», як складова масштабного проєкту «Zincir», подорожуватиме Україною та світом. 13-14 жовтня її вже відкрили в межах форуму VIA CARPATIA в Івано-Франківську.
– Мені здається, що для Галичини, для заходу України, це дуже цікаво. Приходили різні люди, які прагнуть пізнати більше про кримськотатарську культуру, цікавляться мистецтвом.
Чи є у вас улюблена картина у серії «Маалє»?
– Для мене всі вони важливі і цінні. Разом з тим все починається з першої роботи, де зображення дівчат з кавою. На той момент я був у пошуку єдиного стилю. Моя задача була – створити серію, щоб вони всі гармонійно поєднувалися між собою.
Символ кави – яскравий і екзотичний в певному сенсі для української етнічної культури, бо в історії нашого побуту її не було. А для кримських татар – це рідний напій, тому в кожній родині це особливий ритуал.
Чи можемо говорити, що цим проектом ви, як художник, створили унікальний стиль у кримськотатарському мистецтві?
– Правильно було б зазначити, що це дійсно унікальний проєкт у мистецтві з двох причин. По-перше, історично у кримськотатарській культурі (через вплив ісламу) нечасто побачиш зображення людських образів. По-друге, це серія картин, об’єднаних темою побутового життя кримських татар і виконаних в стилі, що поєднує в собі риси візантизму, ренесансу та реалізму, – подібного немає. В цьому контексті, можна вважати цей проект унікальним, який було ініційовано Кримським інститутом стратегічних досліджень.
Ідея «Zincir» – ланцюг, який об’єднує всі компоненти, працює як культурна дипломатія, не тільки з точки зору популяризації і споживання. З іншого боку, для самого художника – це своєрідний культурний обмін, який збагачує тебе професійно. Сподіваюсь, ця тема буде продовжена у моїй діяльності, можливо в іншому фокусі.
Текст: Ірина Голіздра
Проєкт «Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті» реалізується за підтримки Українського культурного фонду, у партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, ДП «Кримський дім» та ГО «Ель-Чєбєр».
