Музей майбутнього

Музей Івана Гончара

2021 рік для Музею Івана Гончара ювілейний. Іван Макарович Гончар народився 14 січня 1911 року. Музей Івана Гончара заснований 1993 року на базі його приватної колекції. Сердечно вітаємо Музей і його працівників.

Про Івана Гончара. Про його ідею створити хатній музей та колекцію.

Іван  Гончар  (27.01.1911 – 18.06.1993) –  громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, етнограф, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження, на базі якого у 1993 постав Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара».

Поряд із мистецькою творчістю Іван Гончар проводивзбирацько-народознавчу роботу. Подорожуючи Україною, він досліджував народну культуру Київщини, Житомирщини, Полтавщини, Донбасу, Подiлля, Поднiстров’я, Галичини, Буковини, Закарпаття, віднаходив етнографічні та мистецькі твори, давні світлини та рідкісні книги з україністики. В результаті постала унікальна збірка народного мистецтва та книгозбірня (близько 3 тис. українознавчих видань XVII – І пол. ХХ століть). За своєю цінністю зібрання хатнього музею Івана Гончара не поступалося тодішнім  державним музеям та бібліотекам.

Ось як пише про ідею створення музею Іван Гончар у своїх «Спогадах»:

«Ще в роки війни, коли все нищилося, в мене зародилася думка: «Чому Україна не має великого національного музею, в якому могла б показати все своє — культуру і мистецтво за довгі роки свого існування в історичному розрізі, адже вже 25 років жили в умовах Радянської влади. Та дивувало інше — що ми не лише не створюємо національний музей для збереження цінностей, а навпаки — по своєму невігластву їх нищим. Це мене обурювало, і це обурення в мені жило, і потім вилилось в дію — це створення хатнього музею в мініатюрі, який став прообразом великого музею».

«…Я завжди болів душею за те, що так мізерно показувалась Україна в наших музеях. Крізь маленьке віконечко у великий світ українського народного мистецтва, культури. Україна — одна із багатющих країн світу своєю народно-мистецькою культурою, своїм фольклором, а так до болю збіднена по музеях».

/Щ.№55/

Постійні етнографічні експедиції  Україною з чітко окресленою метою стали можливими з 1957 року. Інтуїція художника і високий естетичний смак були критеріями формування музейного фонду.

Хатній музей виникає та починає формувати спільноту навколо себе у 1957-1966 роки. Це період «хрущовської відлиги». Музей Івана Гончара в той проміжок часу  був одним із  найбільш значущих осередків «шістдесятницького» руху; там гартувалися погляди й переконання багатьох нині відомих політичних та культурних діячів. Під впливом побаченого й почутого в музеї формувалася ціла плеяда митців, які прагнули у своїй творчості продовжувати традиції українського національного мистецтва.

На відміну від тенденційно підібраних експозицій тогочасних державних музеїв, збірка переконливо засвідчувала багатство й виразність української традиційної культури, а це суперечило імперській ідеології. Окрім того, експонати колекції не були «законсервовані», а жили своїм життям у руках господаря й відвідувачів: їх можна було роздивитися зблизька, приміряти одяг, потримати в руках козацьку шаблю чи полковницький пернач. Зараз, звісно, така робота з предметами колекції не прийнятна. Але продовжуючи традицію Івана Гончара, ми маємо допоміжний – реквізитний фонд,  в якому є репліки деяких музейних предметів чи аналогії до них, і завдяки якому можна ближче знайомитись із зразками народної культури.

Діяльність непідвладного офіційним структурам громадського музею не лишалася безкарною. Господар музею та його відвідувачі перебували під пильним наглядом спецслужб і зазнавали репресій. Проте, митець відстоював право людини пізнавати багатство і таїну традиційної культури свого народу – і музей продовжував діяти.

На початку 1990-х рр., коли Україна здобула незалежність, а Іван Гончар – заслужене визнання своєї творчої, збирацької та просвітницької діяльності, було підняте питання про створення державного музею на засадах, запропонованих митцем. На жаль, у червні 1993 року Івана Гончара не стало. Та того ж таки року на основі його зібрання і творчої спадщини указом президента України було створено державний Музей І.М. Гончара (з 1999 – Український центр народної культури «Музей Івана Гончара», а з 2009 – Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара»).

Про музику та танці у музеї

У колекції музею зберігається  не лише матеріальна — етнографічно-мистецька спадщина, а також і нематеріальна культурна спадщина. Це записи традиційних пісень, інструментальної музики, танців, обрядів, збирається досвід та знання народних майстрів про традиційні ремесла  тощо. Ми  збираємо в експедиціях, впорядковуємо, досліджуємо  та представляємо ці надбання для людей. На основі зібраних матеріалів працюють студії для молоді та дітей, де передається традиційний досвід та вміння, проводяться фестивалі, концерти, обрядові дійства, я ярмарки традиційного народного мистецтва, онлайн-концерти. У найближчому майбутньому ми плануємо максимально представити в  онлайн доступі всі наші архіви. 

Одним з найбільш яскравих музейних проєктів є Ніч традиційного танцю, що проводиться вже 5 років поспіль до Міжнародного  дня музеїв. Це ніч живої традиції танцю із народною музикою, майстер-класами. Учасниками цієї події були гості із Німеччини, Угорщини, Грузії, Білорусі. 

Ще один знаковий для музею проєкт — «Кобзарська трійця». З 2008 року фестиваль кобзарсько-лірницької традиції проводиться у музеї спільно з Кобзарським цехом. Подія збирає сучасних співців традиційного епосу, зберігає і передає унікальну українську традицію. В рамках фестивалю відбувається і щорічна міжнародна наукова конференція.

У Музеї діє дитяча школа традиційної культури «Орелі», завдяки якій діти і молодь (від 2 до 17 років) опановують традиційні вміння співу, танців, інструментальної музики, писанкарства, ткацтва, гончарства, вишиття. Батьки вчаться і відтворюють своїм дітям традиційний одяг за зразками із колекції Музею Івана Гончара. З дітьми працюють молоді дослідники та реконструктори традиції, зокрема музиканти гурту US Orchestra, фахівчиня з традиційних танців Євгенія Шульга, співак Ігор Перевертнюк, фольклористка Мирослава Вертюк.   

Успішними подіями 2020 року у новому онлайн форматі стали живі онлайн-концерти «Музика, література та вино з US Orchestra» та «Музика на три», які зібрали багатотисячну аудиторію з України та світу 

Про моду та науку

У музеї пройшло два сезони лекторію з історії традиційного народного вбрання. Даний цикл лекцій – результат наукових досліджень відділу «Тканина. Одяг» Музею Івана Гончара та авторки курсу, наукової співробітниці музею – Олександри Сторчай.  В них розкривалися особливості давнього  традиційного вбрання різних регіонів України, від середини ХІХ до середини ХХ століття, зокрема, акцентувалася увага на аксесуарах – головні убори, вироби зі шкіри, взуття, прикраси.

Це стало каталізатором  до моди – традиційне вбрання стало необхідним у гардеробі. При музеї діють майстер-класи з вишивки. Ми створили успішні співпраці  з українськими дизайнерами та стилістами: Світланою Бевзою, Наталею Каменською (проєкт «Gunia project»), Вітою Кін, Юлією Пеліпас, Венею Брикаліним, Марічкою Квіткою. Поки тривав лекторій, було створено ряд спецпроєктів про традицію та моду у виданнях Vogue, Harpers Bazar, L`Offisiel, Buro 24/7.

Музей був співорганізатором проєкту «Витоки» на Ukrainian fashion week, коли на подіумі були представлені традиційні народні строї з різних регіонів України, художньо скомпоновані в колекції – Червоно-білий та Чорно-біле.

Музей Івана Гончара збирає навколо себе майстрів, що працюють у народній традиції, оскільки для нас  надзвичайно важливо  зберегти та передати її наступним поколінням. Щороку ми проводимо ярмарки традиційного народного мистецтва,  де можна долучитися  до майстер-класів придбати вироби народних майстрів. Ми створили десятки експедиційних фільмів з народними майстрами, які опубліковані на музейному медіаканалі kozamedia. Результативні партнерства за межами музею були створені спільно зі «Всі. Свої» та «Кураж базар».

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *