2021 рік для Музею Івана Гончара ювілейний. Іван Макарович Гончар народився 14 січня 1911 року. Музей Івана Гончара заснований 1993 року на базі його приватної колекції. Сердечно вітаємо Музей і його працівників.

Про Івана Гончара. Про його ідею створити хатній музей та колекцію.

Іван  Гончар  (27.01.1911 – 18.06.1993) –  громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, етнограф, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження, на базі якого у 1993 постав Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара».

Поряд із мистецькою творчістю Іван Гончар проводивзбирацько-народознавчу роботу. Подорожуючи Україною, він досліджував народну культуру Київщини, Житомирщини, Полтавщини, Донбасу, Подiлля, Поднiстров’я, Галичини, Буковини, Закарпаття, віднаходив етнографічні та мистецькі твори, давні світлини та рідкісні книги з україністики. В результаті постала унікальна збірка народного мистецтва та книгозбірня (близько 3 тис. українознавчих видань XVII – І пол. ХХ століть). За своєю цінністю зібрання хатнього музею Івана Гончара не поступалося тодішнім  державним музеям та бібліотекам.

Ось як пише про ідею створення музею Іван Гончар у своїх «Спогадах»:

«Ще в роки війни, коли все нищилося, в мене зародилася думка: «Чому Україна не має великого національного музею, в якому могла б показати все своє — культуру і мистецтво за довгі роки свого існування в історичному розрізі, адже вже 25 років жили в умовах Радянської влади. Та дивувало інше — що ми не лише не створюємо національний музей для збереження цінностей, а навпаки — по своєму невігластву їх нищим. Це мене обурювало, і це обурення в мені жило, і потім вилилось в дію — це створення хатнього музею в мініатюрі, який став прообразом великого музею».

«…Я завжди болів душею за те, що так мізерно показувалась Україна в наших музеях. Крізь маленьке віконечко у великий світ українського народного мистецтва, культури. Україна — одна із багатющих країн світу своєю народно-мистецькою культурою, своїм фольклором, а так до болю збіднена по музеях».

/Щ.№55/

Постійні етнографічні експедиції  Україною з чітко окресленою метою стали можливими з 1957 року. Інтуїція художника і високий естетичний смак були критеріями формування музейного фонду.

Хатній музей виникає та починає формувати спільноту навколо себе у 1957-1966 роки. Це період «хрущовської відлиги». Музей Івана Гончара в той проміжок часу  був одним із  найбільш значущих осередків «шістдесятницького» руху; там гартувалися погляди й переконання багатьох нині відомих політичних та культурних діячів. Під впливом побаченого й почутого в музеї формувалася ціла плеяда митців, які прагнули у своїй творчості продовжувати традиції українського національного мистецтва.

На відміну від тенденційно підібраних експозицій тогочасних державних музеїв, збірка переконливо засвідчувала багатство й виразність української традиційної культури, а це суперечило імперській ідеології. Окрім того, експонати колекції не були «законсервовані», а жили своїм життям у руках господаря й відвідувачів: їх можна було роздивитися зблизька, приміряти одяг, потримати в руках козацьку шаблю чи полковницький пернач. Зараз, звісно, така робота з предметами колекції не прийнятна. Але продовжуючи традицію Івана Гончара, ми маємо допоміжний – реквізитний фонд,  в якому є репліки деяких музейних предметів чи аналогії до них, і завдяки якому можна ближче знайомитись із зразками народної культури.

Діяльність непідвладного офіційним структурам громадського музею не лишалася безкарною. Господар музею та його відвідувачі перебували під пильним наглядом спецслужб і зазнавали репресій. Проте, митець відстоював право людини пізнавати багатство і таїну традиційної культури свого народу – і музей продовжував діяти.

На початку 1990-х рр., коли Україна здобула незалежність, а Іван Гончар – заслужене визнання своєї творчої, збирацької та просвітницької діяльності, було підняте питання про створення державного музею на засадах, запропонованих митцем. На жаль, у червні 1993 року Івана Гончара не стало. Та того ж таки року на основі його зібрання і творчої спадщини указом президента України було створено державний Музей І.М. Гончара (з 1999 – Український центр народної культури «Музей Івана Гончара», а з 2009 – Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара»).

Про музику та танці у музеї

У колекції музею зберігається  не лише матеріальна — етнографічно-мистецька спадщина, а також і нематеріальна культурна спадщина. Це записи традиційних пісень, інструментальної музики, танців, обрядів, збирається досвід та знання народних майстрів про традиційні ремесла  тощо. Ми  збираємо в експедиціях, впорядковуємо, досліджуємо  та представляємо ці надбання для людей. На основі зібраних матеріалів працюють студії для молоді та дітей, де передається традиційний досвід та вміння, проводяться фестивалі, концерти, обрядові дійства, я ярмарки традиційного народного мистецтва, онлайн-концерти. У найближчому майбутньому ми плануємо максимально представити в  онлайн доступі всі наші архіви. 

Одним з найбільш яскравих музейних проєктів є Ніч традиційного танцю, що проводиться вже 5 років поспіль до Міжнародного  дня музеїв. Це ніч живої традиції танцю із народною музикою, майстер-класами. Учасниками цієї події були гості із Німеччини, Угорщини, Грузії, Білорусі. 

Ще один знаковий для музею проєкт — «Кобзарська трійця». З 2008 року фестиваль кобзарсько-лірницької традиції проводиться у музеї спільно з Кобзарським цехом. Подія збирає сучасних співців традиційного епосу, зберігає і передає унікальну українську традицію. В рамках фестивалю відбувається і щорічна міжнародна наукова конференція.

У Музеї діє дитяча школа традиційної культури «Орелі», завдяки якій діти і молодь (від 2 до 17 років) опановують традиційні вміння співу, танців, інструментальної музики, писанкарства, ткацтва, гончарства, вишиття. Батьки вчаться і відтворюють своїм дітям традиційний одяг за зразками із колекції Музею Івана Гончара. З дітьми працюють молоді дослідники та реконструктори традиції, зокрема музиканти гурту US Orchestra, фахівчиня з традиційних танців Євгенія Шульга, співак Ігор Перевертнюк, фольклористка Мирослава Вертюк.   

Успішними подіями 2020 року у новому онлайн форматі стали живі онлайн-концерти «Музика, література та вино з US Orchestra» та «Музика на три», які зібрали багатотисячну аудиторію з України та світу 

Про моду та науку

У музеї пройшло два сезони лекторію з історії традиційного народного вбрання. Даний цикл лекцій – результат наукових досліджень відділу «Тканина. Одяг» Музею Івана Гончара та авторки курсу, наукової співробітниці музею – Олександри Сторчай.  В них розкривалися особливості давнього  традиційного вбрання різних регіонів України, від середини ХІХ до середини ХХ століття, зокрема, акцентувалася увага на аксесуарах – головні убори, вироби зі шкіри, взуття, прикраси.

Це стало каталізатором  до моди – традиційне вбрання стало необхідним у гардеробі. При музеї діють майстер-класи з вишивки. Ми створили успішні співпраці  з українськими дизайнерами та стилістами: Світланою Бевзою, Наталею Каменською (проєкт «Gunia project»), Вітою Кін, Юлією Пеліпас, Венею Брикаліним, Марічкою Квіткою. Поки тривав лекторій, було створено ряд спецпроєктів про традицію та моду у виданнях Vogue, Harpers Bazar, L`Offisiel, Buro 24/7.

Музей був співорганізатором проєкту «Витоки» на Ukrainian fashion week, коли на подіумі були представлені традиційні народні строї з різних регіонів України, художньо скомпоновані в колекції – Червоно-білий та Чорно-біле.

Музей Івана Гончара збирає навколо себе майстрів, що працюють у народній традиції, оскільки для нас  надзвичайно важливо  зберегти та передати її наступним поколінням. Щороку ми проводимо ярмарки традиційного народного мистецтва,  де можна долучитися  до майстер-класів придбати вироби народних майстрів. Ми створили десятки експедиційних фільмів з народними майстрами, які опубліковані на музейному медіаканалі kozamedia. Результативні партнерства за межами музею були створені спільно зі «Всі. Свої» та «Кураж базар».