У столичному Театрі на Михайлівській відбулася прем’єра вистави «Найкращий день та інші неприємності» драматургині Марини Смілянець у режисурі керівника театру Віталія Кіно.
Вистава створена на основі реальних історій — інтерв’ю з 9 молодими людьми, які виросли в інтернаті, на жаль, відчувши на собі цей досвід виховання. З цих інтерв’ю драматургиня п’єса Марина Смілянець написала п’єсу. «Чесно кажучи, те що я почула в цих історіях стало для мене відкриттям. Я не знала у повній мірі, не усвідомлювала в якому стані зараз знаходяться наші інтернати, як там живуть і виховуються діти», — сказала Марина Смілянець у день прем’єри.
Режисер Віталій Кіно поставив щемливу і емоційну виставу аж у трьох акторських складах. У найпершому показі вистави, що відбувся 29 листопада, зіграли: Олександра Петько, Данііл Кіно, Олеся Коробка і Валерій Мелашенко.
За сюжетом, Матвію виповнюється двадцять років, і він вперше святкує свій День народження, як хотів — торт зі свічками, кумедними ковпачками, пуншом. А головне — з друзями, зя кими виріс теж в інтернаті. Тому святковий вечір наповнюється не тільки привітаннями і подарунками, але й спогадами про своє минуле.
Соціальна складова у виставі балансує з мелодраматичною історією. Але разом з тим, тут по суті немає головного героя: у кожного своя історія, що болить. Матвій, Віка, Ілля і Наталка — персонажі, через яких транслюється власне все пережите реальними людьми в інтернаті — від трагічного досвідо до кумедних історій, над якими тепер є сили посміятися. Страх і безвихідь реалій в інтернаті, де постійно чинять тиск на дітей і принижують їх — справжнє випробування для людської гідності. І тому зберегти себе і свою свободу — своєрідний челендж самому собі, після проходження якого відчуваєш полегшення. Але твоє минуле назавжди залишиться у лабіринтах пам’яті.
Віталій Кіно говорить, що скептично спочатку ставився до ідеї такої вистави. Мовляв, хто на таку виставу прийде. «Але коли ми познайомилися з цими реальними історіями, ми зрозуміли, що це може бути цікава вистава у різних вимірах. Ми захопилися цими людьми, історіями і працювали над цим, щоб створити життєствердну історію, де буде і кохання, і дружба, і надія», — сказав режисер.
На першому показі були присутні молоді люди – прототипи персонажів вистави. Вони виросли в інтернаті, тому в деяких епізодах вони впізнавали щось близьке.
«Я бачив себе у героях вистави. Наприклад у поведінці дівчинки Наталки, яка хотіла втекти від свого минулого. Коли я випустився з інтернату — це перше , що я хотів зробити — втекти від цього середовища. Серед обмеженого вибору мене ж все таки заперли в заклад професійної освіти, де було багато сиріт, випускників інтернату. Я хотів бути серед інших дітей», — зізнається голова Офісу дітей та молоді ДІйМО при Міністерстві соцполітики Кирило Невдоха. Він додав, що зараз він зі своїми друзями по інтернату активно спілкується і скоро вони будуть організувати форум випускників.
Попри соціальну складову і побоювання щодо некомерційності вистави, то можна цілком прогнозувати абсолютну затребуваність цієї прем’єри серед глядачів. Також вистава має хороший потенціал для фестивальної історії.
Вистава створена за ініціативи та підтримки Міжнародного благодійного фонду «СОС Дитячі містечка» Україна та присвячена важливості реформування системи догляду та підтримки дітей (деінституціалізації), що має на меті забезпечити право кожної дитини на люблячу сім’ю.
За результатами дослідження життя в інтернатах (БФ «Голоси дітей») мрії дітей, які живуть в інтернатних закладах, іноді вражають своєю простотою. Те, що для більшості є буденністю, для них залишається заповітною мрією: зручне ліжко, смачна домашня їжа, улюблені іграшки чи сучасний гаджет.
Такий спосіб життя впливає не лише на побутові звички, але й на їхній розвиток. Багато дітей стикаються з труднощами у навчанні, що позначається на рівні їхньої грамотності — читання і письма часто не відповідають віковим очікуванням.
Наразі в інтернатах нині виховується 25 тисяч українських дітей. За цими цифрами – життя людини – особистості, яка формується в цих закладах. І тому важливо знати про реальність не з офіційних звітів, а свідчень самих дітей.
Наступний показ — 29 грудня, квитки тут.
Текст: Ірина Голіздра
