У колонній залі ім. М. Лисенка Національної філармонії 3 грудня звучатимуть нетлінна музика Франца Шуберта про нерозділене кохання, «Велике блискуче рондо» Яна Непомука Гуммеля та драматична соната Сезара Франка. Ці найзнаковіші твори камерно-ансамблевої музики виконає флейтист Юрій Шутко, який єдиний в Україні грає на золотій флейті японської фірми SANKYO та є її обличчям у світі, у дуеті з талановитою піаністкою Анастасією Бикою.
Флейтові варіації
Назва концерту «Квіти від сну. Recitativo-Fantasia» продиктована одним із пізніх творів Шуберта – Варіаціями для флейти та фортепіано на тему пісні «Зів’ялі квіти» з циклу «Прекрасна мірошниця», написаного 1823 року на поему В. Мюллера. В основі сюжету – життя юнака, який закохався у дочку місцевого мірошника. Утім, у нього з’явився успішний суперник – мисливець. Тому нещасний юнак, розповівши історію втраченого кохання струмку як єдиному вірному другу, скоїв самогубство.
Вісімнадцята пісня «Зів’ялі квіти» з циклу «Прекрасна мірошниця» лягла в основу флейтових Варіацій Шуберта й оповідає про юнака з розбитим серцем, який мріє, що його кохана зглянеться і прийде з квітами до його могили. Цей твір композитор написав 1824 року спеціально для флейти, яку обрав для вираження почуттів від нерозділеного кохання до своєї учениці – дочки графа Естергазі, Кароліни.
Попри скорботний, жалісливий характер, заключний куплет пісні «Зів’ялі квіти»: «Тоді прокиньтесь, квіти, від сну і поверніть нам прекрасну весну!» вносить проблиск надії. Саме тому масштабні за формою та драматичні за характером варіації із бурхливою фортепіанною партією та наспівним, а іноді й неймовірно віртуозним соло флейти має життєствердний феєричний фінал. Звідси походить і поетична назва концерту.
– Адже у наш складний час варто знати, що за жорстокими випробуваннями війною та смертю, є місце світлим і піднесеним почуттям, які нам дарує вічне мистецтво – класична музика, – зазначає флейтист Юрій Шутко, який ретельно ставиться до підбору виконавського репертуару.
Знакові сонати
Наступний твір концерту – соната «Арпеджіоне» також належить Шуберту. Його композитор написав наприкінці того ж 1824 року. На відміну від флейтових Варіацій, ця соната є світлою та прозорою за звучанням. Адже Шуберт, переживши нерозділене кохання до дочки графа, на той час уже змирився зі своєю долею і підніс почуття до стану незбутньої далекої мрії. Тому і створив свою сонату для інструменту, який сконструював 1823 року віденський майстер Й. Г. Штауфер, назвавши його арпеджіоне. Він ззовні нагадував смичкову шестиструнну гітару і мав ніжне звучання, через що отримав назву «гітари кохання» і був дуже популярним в Європі у 1820-х.
Утім, надалі цей музичний інструмент не отримав широкого поширення і, можливо, лише завдяки Шуберту уникнув повного забуття, адже його соната стала найпопулярнішим твором композитора. Партію арпеджіоне нині найчастіше виконують на віолончелі. Згодом з’явилися найрізноманітніші транскрипції і перекладення для струнних і навіть ударних інструментів, наприклад, марімби. У концерті ж соната Шуберта «Арпеджіоне» звучатиме для флейти і фортепіано в транскрипції Ю. Шутка.
Великої популярності набула і соната для скрипки та фортепіано французького композитора та органіста С. Франка (1822–1890), який написав її 1886 року, коли йому виповнилося 63. Це був весільний дарунок для 28-річного скрипаля Ежена Ізаї. Соната принесла Франку небувалий успіх, який виявився запізнілим. Адже протягом шістдесяти років його творчість не мала великого успіху.
Музичні критики, говорячи про сонату Франка, зазначали, що у її чотирьох частинах міститься чотири стадії еволюції «одного душевного стану або настрою, що здебільшого виражає почуття смутку». Найдраматичніша з них – Recitativo-Fantasia є незвичною для сонатного циклу третьою частиною із двома розділами – своєрідною сольною каденцією-монологом і широкою ліричною арією. Її назва відображає концепцію і художній задум усього концерту.
Соната Франка – це найпопулярніший твір у репертуарі не лише скрипалів, віолончелістів (перекладення для цього інструменту схвалив сам С. Франк), а й флейтистів. У транскрипції для флейти та фортепіано її звучання набуває надзвичайної ніжності та трепетної мелодійності.
Віртуозна романтика
Родзинкою концерту стане «Велике блискуче рондо» австрійського композитора Я. Н. Гуммеля (1778–1837). Він був учнем В. А. Моцарта та Й. Гайдна і за життя мав шалений успіх в Європі як знаний піаніст-віртуоз. Тому кожен молодий музикант уважав за щастя брати у нього уроки гри на фортепіано. За життя Гуммель товаришував із Бетховеном і навіть одружився з його коханою жінкою – співачкою Віденського придворного театру Елізабет Реккель. Свідком на цьому весіллі був А. Сальєрі. Саме Реккель, за свідченнями німецького музикознавця К. М. Копіца, Бетховен присвятив п’єсу «До Елізи».
Завдяки цьому шлюбу Гуммель одразу ж потрапив у поле зору віденської знаті. Тож навесні 1816 року він вирушив у концертне турне до Праги, Дрездена, Лейпцига, Берліна і Бреслау. Тоді в критичних статтях зазначали, що «з часів Моцарта жоден піаніст так не захоплював публіку, як Гуммель». Утім, найбільшої слави він зазнав у німецькому Веймарі.
Музику композитора Гуммеля вважають перехідною від класицизму до романтизму. Чільне місце в його творчості посідають фортепіанні твори, які відзначаються віртуозністю, переважанням сентиментально-романтичного характеру і витонченістю мелодики. Вони мали чималий вплив на польського композитора й піаніста Ф. Шопена. «Велике блискуче рондо» – це останній прижиттєвий твір Гуммеля, який є ідеальним вираженням зрілості композитора із вдалим поєднанням бравурного блиску та незабутніх ліричних мелодій.
Усі твори з програми концерту є визначними зразками камерно-інструментальної музики епохи романтизму, написані композиторами за кілька років до смерті. У майстерному виконанні дуету Ю. Шутка та А. Бикої вони здатні зачарувати слух найвибагливіших поціновувачів класичної музики.
Текст: Олександра Шутко
_______________________________
- Що: концерт Квіти від сну. Recitativo-Fantasia
- Коли: 3 грудня
- Де: Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2
- Квитки тут.