«Зафейсбучені» — це історія венчурного капіталіста Роджера Макнамі, який вклався у Facebook на зорі його розвитку, але зрештою написав книжку про те, як ця соцмережа дуже нашкодила Америці й чому її потрібно змінити.

Як технології маніпулюють увагою кожного користувача й поляризують суспільства. Як злочинці використовують схеми Facebook, щоби шкодити невинним людям і навіть убивати їх. І зокрема про те, як російські тролі посприяли обранню Трампа президентом. Сьогодні демократії різних країн опинилися під загрозою, адже інтернет-платформи відмовляються брати на себе відповідальність за наслідки своїх дій. А культура цих компаній тим часом робить працівників байдужими до побічних ефектів їхнього успіху. Чи призведе це до глобальної суспільної катастрофи? Макнамі вважає це лише питанням часу, якщо поведінка користувачів не зміниться.

Роджер Макнамі. Зафейсбучені: як соціальна мережа штовхає світ до катастрофи / Переклад Ірини Серебрякової та Оксани Макарової. К.: #книголав, 2021, 376 ст.

Уривок

Найдивніша зустріч у світі

Мабуть, спочатку я повинен розповісти, як познайомився з Facebook. У середині 2006 року Кріс Келлі, керівник служби захисту інформації в цій компанії, надіслав мені електронний лист про те, що його шеф переживає екзистенційну кризу й потребує поради неупередженої людини. Чи згоден я зустрітися з Марком Закерберґом?

Тоді компанії Facebook було два роки, Закові — двадцять два, а мені — п’ятдесят. Платформа була відкрита лише для студентів, випускників з електронними адресами університету та старшокласників. Стрічка новин — серце користувацького досвіду у Facebook — ще не з’явилася. Попереднього року компанія заробила лише дев’ять мільйонів доларів, однак мала величезний, уже тоді очевидний потенціал, і я вхопився за можливість зустрітися із засновником.

Зак, просто вдягнений, із сумкою через плече, прийшов в офіс моєї компанії Elevation Partners на Сенд-Гілл-роуд у каліфорнійському місті Менло-Парк. Ми із солістом U2 Боно заснували Elevation у 2004-му разом із колишнім віцепрезидентом Apple Фредом Андерсоном, експрезидентом Electronic Arts Джоном Річчітієлло та двома фаховими інвесторами Бретом Перлманом та Марком Бодніком. Ми облаштували одну із зал для нарад як вітальню з величезною аркадною ігровою системою. Саме там ми зустрілися із Заком. Ми зачинили двері й сіли на зручні крісла. Нас розділяв приблизно метр. У кімнаті більше нікого не було. Оскільки ми зустрілися вперше, я хотів дещо сказати, перш ніж Зак розповідатиме про свою екзистенційну кризу.

— Марку, якщо цього досі не сталося, Microsoft або Yahoo незабаром запропонують мільярд доларів, щоб купити Facebook. Батьки, рада директорів, правління, працівники — усі казатимуть тобі погодитися. Переконуватимуть, що з твоєю часткою — шістсот п’ятдесят мільйонів доларів — ти зможеш змінити світ. Головний інвестор пообіцяє підтримати твою нову компанію,

щоб ти повторив цей успіх. Це твій бізнес, але, гадаю, тобі не слід продавати його. Купивши Facebook, велика компанія занапастить його. Я вважаю, що ти будуєш найвидатнішу корпорацію із часів Google, і незабаром вона залишить його позаду. У Facebook дві величезні переваги порівняно з попередніми соціальними мережами: ви наполягаєте на справжній ідентичності й даєте користувачам контролювати їхні налаштування приватності.

Я переконаний, що в перспективі Facebook стане набагато кориснішим для батьків, бабусь і дідусів, ніж для студентів чи нещодавніх випускників. Люди, у яких обмаль часу, полюблять його, особливо коли родини матимуть змогу ділитися фотографіями дітей та онуків.

Твої рада директорів, правління та працівники підписалися під твоїм баченням. Якщо ти досі в нього віриш, то повинен зберегти незалежність Facebook. Зрештою всі будуть вдячні тобі за це.

Ця коротка промова тривала приблизно дві хвилини. Після неї запала найдовша мовчанка, яка траплялася під час моїх індивідуальних зустрічей. Мабуть, вона тривала чотири-п’ять хвилин, але здавалося, що минула ціла вічність. Зак поринув у роздуми, демонструючи цілу палітру поз «Мислителя». Я ніколи нічого такого не бачив. Мені було нестерпно. Мимохіть я вчепився в м’які бильця крісла, аж побілили пальці. Напруженість зростала — от-от міг статися вибух. Коли минуло три хвилини, я готовий був закричати. Зак абсолютно не звертав на мене уваги. Я уявляв коміксові бульбашки думок у нього над головою, як у них зринають текстові написи. Скільки він

міг просидіти ось так? Він явно обмірковував, довіряти мені чи ні. Як довго це могло тривати? Скільки ще я витримав би?

Нарешті Зак розслабився й поглянув на мене.

— Ви не повірите, — сказав він.

— Може, і повірю, — відповів я.

— Одна зі згаданих вами компаній хоче купити Facebook за мільярд доларів. Реакція загалом така, як ви описали. Усі вважають, що я маю погодитися. Звідки ви знали?

— Я не знав. Але в мене двадцять чотири роки досвіду, і я розумію, як працює Кремнієва долина. Я знаю твого основного інвестора, а також Yahoo та Microsoft. Ось так усе тут і робиться. То ти хочеш продати компанію? — продовжив я.

— Я не хочу розчарувати всіх.

— Розумію, але йдеться про інше. Усі погодилися дотримуватися твого бачення. Якщо ти віриш у нього, тобі потрібно зберегти незалежність Facebook. Yahoo та Microsoft занапастять його — ненавмисне, але саме це й трапиться. Чого хочеш ти?

— Лишатися незалежним.

Я попросив пояснити правила голосування акціонерів.

Виявилося, що в Зака було право вирішального голосу: компанія мала завжди виконувати його рішення. Ми з’ясували це за кілька хвилин, а вся зустріч тривала щонайдовше пів години.

Зак попрощався зі мною, а незабаром сказав Yahoo, що Facebook не продається. Надходили інші пропозиції купити компанію, зокрема повторна від Yahoo, і він їх також відхилив. Так почалося наставництво, яке тривало три роки.

Так почалося наставництво, яке тривало три роки. Над цією історією успіху працювали щонайменше тисяча людей, і я відіграв лише крихітну роль, але зробив свій внесок у дві події, що допомогли Facebook на ранній стадії: ідеться про відмову від угоди з Yahoo і прихід Шеріл. Зак мав інших менторів, але звертався до мене, коли вважав, що я можу допомогти, — і це траплялося досить часто. Упродовж кількох років я постійно приходив у головний офіс Facebook. Ми спілкувалися лише в справі. Зак був неймовірно талановитим для такого молодого віку й успішно використовував мене. Усе почалося, коли Facebook був маленьким стартапом із великими мріями й безмежною енергією.

Зак мав ідеалістичне бачення компанії, що поєднує та зближує людей. Це надихало мене, але справжні чари творив сам Зак. Безумовно, він мав виняткові здібності та ще й низку особливостей, що відрізняли його від типового підприємця з Кремнієвої долини: жагу до знань, відкритість до чужої думки й передусім спокійну впевненість. Технологічні стартапери в житті часто зверхні, але найкращі — зокрема засновники Google та Amazon, — стримані, вдумливі й серйозні. Мені здавалося, що Facebook невдовзі стане платформою світового значення, яка завдяки технологіям зробить світ кращим. Я бачив, що він легко збере сто мільйонів користувачів, і це мало б стати величезним успіхом. Мені й на думку не спадало, що цей успіх може принести не лише щастя.