Концерт піаніста присвячено двом геніальним композиторам, Всеволоду Задерацькому (1891-1953), чия творча унікальність проступає все більш рельєфно з кожним новим десятиліттям та Олександру Лебедєву (1938-2011), кримському композитору, феномен та слід якого в українському музичному житті наразі практично відсутній. На думку піаніста, цю прикру помилку треба терміново виправляти. Про це, і не тільки Роман Рєпка розповів Kyiv Daily. 

Розкажіть про програму концерту на Bouquet Kyiv Stage. Чому «Re-Vision»? Працюють обидва слова, так?

— Так, це така маленька гра слів. Слово працює і в повному форматі – «Ревізія», але без дефісу воно трохи віддає казенщиною, це ніби якийсь ревізор працює, чи що? Тому я відокремив слово «візія». Це — новий погляд на наш довоєнний культурний спадок. Війна стала точкою відліку, життя поділилось на «до» та «після». Тому новий погляд зʼявився у нас усіх, і в мене також. 

Романе, як сталося, що Задерацький став героєм вашого дослідження? Що вам імпонує в ньому? Спосіб мислення? Музика?

— Мені імпонує його виняткова і творча унікальність, і унікальність його біографії. Його життя виглядає як основа для голлівудського фільму: неймовірні, трагічні і драматичні, і блискавичні події. В його житті були і заслання, і полон, і дивовижні звільнення – багато неймовірних фактів. Але цікава біографія – це лише одна сторона. Ще цікавіша його творчість: виняткова унікальність авторського бачення та дуже високий рівень якості музичного тексту. Маю зазначити, що на Задерацького «полюють на культурному фронті» росіяни, тому ми маємо його «відвойовувати». Таких спірних випадків у культурі дуже багато, це в принципі нормально. Але єдине, що не є нормальним, – те, що Задерацький дуже мало присутній в українському музичному полі. Треба нагадувати людям, що він – український композитор, бо він народився і багато років жив в Україні, помер у Львові. Тобто, треба працювати  з його «культурною пропискою».

Ви поєднуєте з творами Задерацького твори Лебедєва,  чому?

— Олександр Лебедєв — кримський композитор, взагалі невідома мені фігура. Як виконавець я навіть люблю такі, трохи «ненормальні» ситуації, коли беру ноти, і просто бачу нотний текст, взагалі не маючи уяви про автора. Це допомагає неупередженому погляду. Я про Лебедєва хотів би щось знати, але це  ж Крим, зараз туди не дістанешся. В інтернеті про нього немає практично нічого, окрім кількох рядків біографії. Коли буде можливість поїхати в український Крим, тоді  буду досліджувати і розпитувати: що він за людина? Що він ще написав? В наших бібліотеках немає нічого, окрім однієї збірки фортепіанних творів, яка на мене справила велике враження видатною якістю музичного матеріалу. Звісно, що він написав більше партитур, але вони десь там, у Криму. Колись я туди доберусь.

Перший поштовх, з чого все у вас починається – з незнайомої музики або з контексту?, —  маю на увазі працю з новим композитором.

— Такою діяльністю – відшукати щось невиконуване, щось десь пошукати по бібліотеках, я займаюся вже років 20. Зараз мій ракурс пошуків повністю змістився на українську музику, такий у мене зараз настрій. Раніше я займався переважно європейськими композиторами, хоча й українськими також, але зараз мене цікавить тільки українська музика. А з чого починається? Спочатку, звісно, йде текст як такий. Він має бути цікавим та захоплюючим, особисто для мене, та в ідеалі для моєї аудиторії. А контексти вже вимальовуються потім самі по собі. Оскільки я граю переважно забутих та маловідомих авторів, то сам факт того, що їх чомусь забули та недодали слави та пошани – це вже контекст. І далі, по ходу, контекстів випливає багато. 

Як в вас поєднуються піаніст і дослідник?

— Я не вважаю, що я роблю щось надзвичайне. Мені здається, кожен піаніст (і взагалі музикант) має бути трошечки дослідником, це нормально. Не кожен має, як я, майже повністю відмовлятись від традиційного репертуару. Але, мені здається, що для будь-якого допитливого музиканта дослідження це нормально. Я давно зробив такий вибір: я граю маловідоме та забуте. Це досить ризикована стежка, тому що кожен раз публіка не знає, що почує, і ти не знаєш, чи воно  вистрелить, чи не вистрелить. Артисти в більшості своїй не люблять ризикувати, може тому це таке рідкісне явище. 

З ким із композиторів у вас сталися особливі стосунки – більш людяні, більш теплі?

— Лічені зустрічі з Мирославом Скориком на мене справили дуже велике враження. На жаль, тривалих творчих відносин не було, але ми все ж таки встигли попрацювати над компакт-диском з його фортепіанними творами. Коли він відійшов у кращий світ, це була для мене особиста трагедія. Таких людей нам дуже не вистачає. Я був під враженням від його особистості, від його таланту. 

Ще певний  час в мене була співпраця з Валентином Сильвестровим. Я був не тільки під великим особистим враженням від нього, а ще й багато чому вчився. Валентин Васильович під час спілкування любить розповідати на різні теми, ніби давати лекції, а ти просто слухаєш, і все, як за шкільною партою. Іноді він сідає за рояль, щось грає в своїй унікальній манері. На таких розмовах я взяв дуже багато для себе, як піаніст.

Маю багато приятелів-композиторів, ми спілкуємося. Живий контакт між виконавцями та композиторами завжди має бути.

Кого з українських композиторів ХХ і XXI століть ви вважаєте недооціненим?

— Ось я зараз за них і беруся. Задерацький ще не взяв своє місце на українських сценах. 

Не знаю, чи взагалі хтось  грав у нас Лебедєва в минулі десятиліття. І це прикро, що настільки якісна музика – невідома і не звучить.

Потім в планах грати те, що мені більше за все припало до душі: Юдіф Рожавська, Ян Фрейдлін, Ігор Драго. Мабуть, друга «Ре-Візія» буде складатися з цих авторів. Правда, для Драго ще потрібен оркестр.

Ми (маю на увазі українців) зараз наполягаємо на кенселингу російської культури і російської музики окремо. А що ми маємо робити для того, щоб це відбувалося?

— Що стосується світової ситуації, ми навряд чи зможемо глобально всіх росіян відмінити, бо це іноді традиції, іноді політика, іноді репертуарна інертність. Особисто мені приємно, коли я чую, що когось з росіян там знову відмінили. На емоційному рівні хочеться, щоб взагалі прикрили всю цю «лавочку». Але треба бути реалістами: на 100 відсотків цього точно не станеться. Тепер що стосується нашої ситуації. Зараз російські композитори на наших сценах не звучать, і це дуже добре. Шкода, що це сталось пізно. Здається, ми вже масово зрозуміли, що тотальне нав’язування москвою російських авторів – це була політика вторгнення, за рахунок пригнічення нашого національного мистецтва. Давно, ще до повномасштабної війни треба було зробити цю антиколоніальну чистку, щоб на наших сценах звучали в першу чергу українські автори, потім кращі європейські зразки, і потім, можливо, щось хороше з російського. Шкода, що нічого в цьому плані не було зроблено в масовому порядку. Але я це зробив для себе: з 2014-го року вже очистив свій репертуар від росіян, і нормально себе почуваю

Ім’я Чайковського у консерваторії – це політичне питання або етичне?

— Я не належу до прихильників термінового перейменування. Так, це політика, особисто для мене теж. У керівництва НМАУ теж є своя логіка, за якою перейменування не відбувається терміново й зараз. Я до керівництва не належу, тому можу лише здогадуватись, але якщо ця логіка – збереження колективу та вузу в робочому стані під час війни, я її підтримую. Також я підтримую ідею, що дебати з приводу перейменування мають бути не з транспарантами біля входу, а на сторінках наукових видань. Менше емоцій, більше науки. А щодо політики, то у мене вона така – чому б не мислити масштабніше та не допустити думку, що переможна Україна забере ім’я Чайковського з московської консерваторії? Це довга тема.

Чи буваєте ви на концертах інших розумних піаністів?

— Можливо, прозвучить дивно, але я не люблю слухати фортепіанну музику. Я її люблю грати. Щодо розумних піаністів, то у мене дійсно є колеги, і приятелі, які теж роблять саме таку дослідницьку роботу. Наприклад, Женя Громов. Він в попередній день Фестивалю дає свою програму. Скільки я його пам’ятаю – він завжди грає репертуар, який у нас інші піаністи зазвичай не грають. Так що ми в цьому плані з ним колеги, тільки в різних стильових площинах. Я з цікавістю дивлюся за тим, що він зараз робить, що ще накопав. У нього цікаві програми. А так… Якщо йду на концерт, то мені краще, щоб оркестр грав.

Зрозуміло. Зараз буде цитата: «Знаю, є дуже цікава програма піаніста Романа Рєпки. Він – дослідник і ілюмінатор: він може висвітити дуже чітку, цікаву деталь, і це точно буде цікавий концерт»: — це Алла Загайкевич відповіла на останнє запитання, яке існує для всіх: «На який концерт «Букету» ви потрапите обов’язково?»

— Я бачив афіші: багато цікавого. Я прийшов би на багато подій, взагалі, я б на всі ходив, але не знаю, чи мій репетиційний режим дозволить мені відвідати якісь івенти. Бесіди під ясенем я б теж відвідував, коли в мене був би вільний час. Так що всім учасникам Фестивалю я побажаю успіху! 

Спілкувалася Віка Федоріна

Коли: 18 серпня, о 16:00

Де: Хлібня