Iсторія створення та розвитку мальописів від XIX століття і до сьогодення: на Kyiv Daily уривок із книги «Сила коміксів».
Комікси в Америці, bande dessinée (мальована стрічка) — у Франції, манга в Японії — відомі всьому світу мальовані історії за тривалий час існування здобули власну, довгу і насичену історію. Вихідці з масової культури, комікси завоювали величезну аудиторію, пройшли різні стадії розвитку, відповідали на різноманітні запитання суспільства і реагували на різні ситуації в своїх країнах. Комікси пережили свої Золотий, Срібний і Бронзовий вік. З’явилися дослідники, які вивчають історію та теорію коміксів, автори цієї книги — безумовні авторитети.
«Сила коміксів» включає розширений історичний розділ, що розповідає історію коміксів до теперішнього часу. Це — найкраще введення до світу коміксів.
Ренді Данкан, Метью Сміт, Пол Левіц. Сила коміксів. Історія, форма й культура — Переклад Дениса Скорбатюка. К.: ArtHuss. 2020, 448 ст.
Витоки концепції супергероя
Хоча Супермен був і залишається еталонним втіленням образу супергероя, сама концепція народилася зовсім не в «Бойових коміксах № 1», де він весною 1938 року дебютував. Його характерні риси — надздібності, костюм, подвійне життя — існували задовго до Супермена, хоч і не завжди всі разом. Навіть схильність супергероїв самотужки вирішувати проблеми насильницьким шляхом завжди були невід’ємною частиною американського міфу (Mark Nevins 27; Early 71) — авантюристів ранньої американської літератури (Натті Бампо) та відважних першопоселенців (Деніел Бун) можна називати їхніми попередниками.
На думку Пітера Куґана, коміксові супергерої сформувалися на базі трьох основних типів пригодницьких персонажів: науково-фантастичної суперлюдини, надлюдини бульварних журналів і таємного месника. Більшість таких персонажів уперше з’явилися в романах чи журналах. Тінь, Самотній Рейнджер і Зелений Шершень постали на радіо. На сторінках коміксів з’явилися такі менш відомі персонажі, як Доктор Окульт і Годинник. Деяких персонажів, як то силача Моряка Попая чи крутійських кіногероїв у виконанні Дуґласа Фербенкса (якими Джеррі Сіґел та Джо Шустер надихалися при створенні Супермена), до категорій Куґана віднести важко. І хоч у списку на зображенні 7.3 є лише найвідоміші представники кожного типу, він дозволяє простежити розвиток супергеройської формули, закріпленої Суперменом, а пізніше й Бетменом.
Супермен є кульмінацією всіх трьох типів, однак його здібності, скоріш за все, запозичено у персонажа на ім’я Г’юґо Деннер із роману Філліпа Вайлі «Гладіатор» [Gladiator] (1930), на який Джеррі Сіґел навіть написав схвальний огляд у своєму фензині. У тому романі молодий Деннер каже батькові: «Я вмію стрибати вище за будинки, бігати швидше за потяг, видирати з корінням дерева й кидати їх геть» (Wylie 44). Потім Деннер рушає на війну, де дізнається, що його шкіра невразлива для куль і лише мінометні вибухи здатні завдати йому шкоди. Схоже описувалися й перші обмежені надздібності Супермена. У «Бойових коміксах № 1» (1938) Кларк Кент дізнається, що він здатен «перестрибувати двадцятиповерхові будинки […] підіймати величезну вагу […] бігати хутчіше за швидкісний поїзд […] і нічого, крім вибухів, не може йому нашкодити!» Батько Г’юґо Деннера попереджає, що коли люди дізнаються про його надздібності, то злякаються. Подібну настанову Кларкові дає й тато Кент: «Ця твоя міць — ховай її від людей, бо злякаються!» («Супермен», № 1).
Перші вияви Суперменових надздібностей мають дещо спільне і з Землянином Джоном Картером, героєм роману «Принцеса Марса» [A Princess of Mars] Едґара Райса Берроуза (1911). Герой отримав на Марсі надзвичайну силу через менше тамтешнє тяжіння. Власне, Суперменова надсила пояснюється в першому числі «Супермена» (1939): «Менший розмір нашої планети й менша сила тяжіння дозволяють Супермену виявляти величезну фізичну силу!»
З роками творці Супермена запозичили деякі елементи і в журнального героя Дока Севеджа: ім’я Кларк, арктичну фортецю усамітнення, правило нікого не вбивати. Надихались вони, вочевидь, ще й персонажем на ім’я Багряний Першоцвіт із однойменного роману 1905 року — можливо, родоначальником ідеї подвійного життя. Як дружина Персі Блейкні зневажає свого розніженого чоловіка й закохана в його хвацьке альтер-еґо Багряного Першоцвіта, так і Лоїс Лейн перші 40 років існування персонажа байдуже ставиться до сором’язливого Кента і по вуха закохана в Супермена.
Розуміючи, що продажі «Бойових коміксів» стрімко злетіли саме завдяки Супермену, видавництво захотіло повторити цей успіх. Імовірно, редактор Вінсент Салліван попросив юного Боба Кейна створити ще одного екстраординарного героя. На думку Куґана, саме цей запит ознаменував справжнє народження супергеройського жанру: «Салліван породив жанр супергероїки, адже замість того, щоб попросити ще одного Супермена, він зрозумів, що Супермен — не одиничне творіння, а новий вид героя. Саме це розуміння та повторення й дало початок супергеройському жанрові» (Coogan 2012: 203). Кейн разом зі своїм співсценаристом Біллом Фінґером створили персонажа, який сильно різнився від Супермена, але був не менш екстраординарним, — Бетмена.
Вочевидь, Бетмен з’явився під сильним впливом авантюрних журнальних героїв. Імовірними натхненниками його методу — вселяти страх у серця злочинців в образі нічного створіння — стали Павук, Тінь і Кажан. Суворо визираючи з-під крислатих капелюхів, Тінь і Павук жахають усіх представників злочинного світу, але найбільш прямим натхненником Бетмена, певно, став Кажан. За п’ять років до його першої появи на сторінках журналу «Популярні детективи» [Popular Detective] Доусон Клейд вирішив, що для полювання на злочинців, які заполонили вулиці, він «має стати уособленням страху», «зловісним фатумом». Саме під час цих роздумів до кімнати залітає кажан і Доусон каже: «Ось воно! Я назву себе кажаном! (цит. у Jess Nevins). Після цього він надягає костюм кажана й рушає чинити справедливість на вулиці міста. Тепер подивимось на Бетмена. Після років підготовки Брюс Вейн сидить у своєму маєтку й роздумує, як розпочати війну зі злочинністю. Він розуміє, що аби вселяти страх у серця злочинців, «має стати створінням ночі, чорним, жаским». Раптом до кімнати влітає чорний кажан, і Брюс заявляє: «Кажан! Ось воно! Це знамення. Я стану кажаном!» («Детективні комікси № 33»)
Невдовзі після появи Бетмена «греблю прорвало і ціла армія героїв у плащах заполонила чотириколірні сторінки мальописів» (Harvey 21). Якщо видавництва хотіли повторити успіх Супермена й Бетмена, вони «мали забезпечити персонажам миттєву впізнаваність. Перед Війною кожному супергерою були необхідні барвистий костюм, подвійне життя і неймовірні здібності» (Goulart, “Second Banana” 229).
Жоден жанр не народжується сформованим. У випадку супергероїки нові елементи (фантастичні сили, костюми й подвійне життя) були змішані з елементами старших жанрів. Найпопулярніші тоді серії DC — «Детективні комікси», «Бойові комікси» й «Пригодницькі комікси» — самими своїми назвами вказують на деякі жанрові традиції, з яких виникла супергероїка. Перш ніж Супермен, «найвеличніший пригодницький герой американських стрипів», прийшов і всіх витіснив, на сторінках «Бойових коміксів» діяли приземленіші авантюристи — охоронці закону чи солдати удачі. Бетмен же, хоч і більше за своїх попередників покладається на страх і фізичну силу, міцно вкорінений у традиції жанру, який панував на сторінках попередніх 26 випусків «Детективних коміксів». Спершу він розгадував таємниці, пізніше нажив супротивників, які надокучали загадками, і врешті-решт заслужив звання «найвеличнішого детектива у світі». Люди ж, які створили абсолютно іншу супергероїку Marvel, доти десятиліттями вигадували історії про величезних монстрів, інопланетних загарбників і підліткове кохання. Усі ці елементи — важливі складові перших суперегеройських історій від Marvel. Багато персонажів із 50-х узагалі були перетворені на супергероїв і суперлиходіїв.
