28 вересня у рамках Міжнародного фестивалю «Контрасти» у Львівській філармонії прозвучить особлива програма з творів п’яти членів СУПроМу — Союзу українських професійних музик. На концерт до Львова приїздять гості-кияни: львів’янка за походженням та професорка Київської Національної музичної академії Олександра Зайцева, спільно зі своїми учнями, що репрезентують нові покоління молодих митців: випускницею Анастасією Козяр та другокурсником Іллею Базенком. Напередодні ми поспілкувались про головне у концепції майбутньої події. 

Як зазначила Анастасія Козяр, цьогоріч ювілейний фестиваль має влучну назву – «Ретроспектр», що вплинуло і на подію-присвяту «90 років СУПроМу»: «Кілька імен, обʼєднані, ніби промені, в одну есенцію. Голос минулого, який нам співзвучний та актуальний зараз. Цікавий досвід: відчути спілку галицьких композиторів в одній програмі, в одному вечорі».

Що вас надихає продовжувати виходити на сцену в цей час?

Олександра Зайцева: Виконавство — це наше спасіння, те, що ми любимо. Воно дає повноту буття.

Анастасія Козяр: Гадаю, кожен зараз у своїй професії дивиться на це, як на інструмент впливу та засіб допомоги, шукає в тому користь, щоб об’єднати людей навколо певної діяльності, мати її як помічний ресурс. І, звісно, якщо раніше ти міг думати як шукати натхнення, то тепер це все гостріше резонує, будь-які теми чутливіше сприймаються. На культурі зараз максимально гострий фокус уваги. Це велика відповідальність за те, що ти виражаєш своїм мистецтвом.

Ілля Базенко: Музика додає стійкості, самоідентифікації. Під час війни загострюються почуття. Хочеться передати їх у цьому виступі. Композиції, які ми виконуватимемо, особливі, тому що писались у складний час. Композитори відтворили власні переживання, емоції, дотичні до сьогодення.  

Олександра: Додам про Іллю: він пережив окупацію в Херсоні, тому це слова людини, яка відчула всі жахи на собі.

Олександро та Анастасіє, ви родом зі Львова. Думаю, це не перший ваш концерт у цьому місті. Які відчуття, коли граєте вдома, у своєму рідному місті, можливо і у знайомих залах?

Олександра: Дійсно, так вийшло, що у нас два покоління львів’ян, які зв’язали свою долю з Києвом. Але Львів для нас – це дім, до якого ми постійно повертаємось, і з радістю приймаємо всі пропозиції, які стосуються концертів.

Коли Богдан Сегін запропонував участь у проєкті, ми одразу погодились. При виборі програми ми довірились його смаку. А щодо залів, то у Львівській філармонії прекрасний зал. Також улюбленою є дзеркальна зала Львівської національної опери. Але радістю та втіхою є виступ на будь-якій сцені.

Анастасія: Виступати вдома — це велика відповідальність. Ти розумієш, що від тебе очікують чогось грандіозного. Але з іншого боку Львів, ніби дідусь, який завжди огорне теплом, а Київ — це батько, який гартує. Та з домом завжди пов’язані теплі та приємні спогади. Я вдячна за можливість взяти участь у проєкті і знову виступити у Львові.

Іллє, Ви навчались у Херсонському фаховому коледжі музичного мистецтва. Чи чули Ви в період навчання твори цих композиторів? Чи виконували їх?

Ілля: Безумовно чув. Раніше, навчаючись у музичній школі, я їздив на фортепіанний конкурс імені Барвінського, де однією з умов було виконання твору цього композитора. У коледжі ми вивчали творчість багатьох українських митців. Коли приїхав навчатись до Києва, я уже знав, твори яких українських композиторів хотів би виконати. З багатьма мене познайомила Олександра Богданівна.

Олександро Богданівно, Ви навчалися в класі знаменитої піаністки Марії Юріївни Крих-Угляр, яка знала композиторів, твори яких є у ваших програмах. Чи знайомила вона вас з ними?

Олександра: У Марії Юріївни я навчалась уже в старших класах школи. Безперечно, вона знайомила мене з творчістю Барвінського, Колесси, Нижанківського та інших. Також Марія Юріївна сама виконувала твори багатьох українських композиторів. На цьому концерті ми гратимемо твори, які ніколи не виконували. Це розширює наш репертуар.

Анастасіє, що для Вас означає кожен «лист» Нестора Нижанківського?

Анастасія: Лист — епістолярний жанр. Листи не дають нікому читати, тому що це щось інтимне, сокровенне, таємниче. Кожен лист наче має свою ідею про силу чи ніжність (контрастні стани). Це проявляється у музиці. У останньому ж «листі» автор насміхається над самим собою, що добре характеризує композитора. Якщо ти можеш посміятись не над кимось, а над собою, то це заслуговує на повагу.  Вступ — це зміст про те, що тебе чекає впродовж твору. Є теми, які постійно з’являються у кожному листі, що можна порівняти з ідеями або героями, які постійно тебе переслідують. Це, так би мовити, сповідь. Експресивна, контрастна. У цьому творі Нестор Нижанківський відкрився по-новому з модернового плану.

Як Ви можете охарактеризувати сонату Антіна Рудницького?

Олександра: Це складний твір для виконання, але водночас цікавий. Дуже насичена фактура: поліфонічна, акордова. Багато авангардного. Ця соната — серйозна робота. Ми починали нашу розмову про теперішній час. Після масових обстрілів я деякий час не грала цей твір, особливо середню частину з похоронним маршем. І взагалі до цього жанру якось важко підступитись.

Фінал навпаки бадьорий, з елементами джазу. Тут одразу поєднання чорного та білого. Треба підкреслити, що і для композиторів тодішні часи були непростими. Вони знаходили ресурси, щоб писати, видавати та поширювати твори. І не просто поширювати, а інтегрувати в європейську спільноту і представляти нашу Україну.

Що можете розказати про сонату Зиновія Лиська?

Ілля: Неймовірно цікава соната. У мене вона асоціюється з музикою французького композитора Моріса Равеля. Але також присутні образи українського мистецтва. Багато тематизму, який варіюється, оплітається фактура, — в цілому це все вливається у витончену поетичну звукову картину.

Як ви розумієте твір Василя Барвінського «Шість мініатюр на українські народні теми»?

Анастасія: Мене вразив факт, що поширилося понад 1000 примірників за 4 місяці, розійшлись аж до Японії. Люди з насолодою та ентузіазмом виконували і виконують «Український танок». Це швидко поширилось по Європі. Кожна з мініатюр дуже жанрова. Вони контрастні, асоціативні. Ми шукали якісь паралелі з Брамсом, коли працювали над цим твором. Потрібно створювати асоціації для кожної мініатюри, шукати для себе якесь підгрунтя, щоб створити цілісну музичну картину. Кожна мініатюра може бути самобутнім твором та виконуватись окремо.

Микола Колесса. Сюїта для фортепіано.

Олександра: Це потужний цикл. Глибока, трагічна пасакалія, національне колористичне скерцо. Я не очікувала від Миколи Філаретовича такої фуги. Такий твір міг написати наш сучасник: авангардний, нетиповий для творчості Колесси. У цьому творі інший Колесса. Я грала багато його творів, навчаючись у Марії Юріївни. Особисто була з ним знайома як з диригентом. Спочатку виконувала концерт з його онуком у Львівській філармонії. Згодом грала з випускником Миколи Колесси Богданом Шведом його випускну програму. На репетиціях маестро давав фантастичні поради. Було декілька репетицій, на яких я вчилась працювати зі штрихом, звуком. Та енергетика, гумор, увага — це для мене було якимось натхненням та піднесенням. 

Це фантастично, коли ти знаєш цю людину, спілкувалась з нею та навчалась. Після кожної репетиції усі його учні сідали навколо нього, і він декілька годин розповідав цікаві історії зі свого життя, ділився своїми думками. Це чудові спогади. Також моя мама викладала у Львівському музично-педагогічному училищі імені Філарета Колесси. Ім’я Колесси мені знайоме з дитинства.

Пряма трансляція 28 вересня о 17:00 тут.

Розмовляла Оксана Струтинець