Зі спадщиною безперечно визначного поета Тараса Мельничука є проблема, фахова і етична. Він писав стрімко і багато, друзі та колеги згадують, що за одну ніч міг написати два-три-чотири десятки поезій. Віршів своїх Мельничук не правив. Тексти його дуже нерівнозначні. Про збереження поезій він не турбувався, якісь твори зникали-губилися, якісь зберігалися у друзів і колег та просто випадкових знайомців, якісь записувалися з пам’яті. І от ця проблема: чи все написане Мельничуком варто оприлюднювати і у який спосіб це робити?