«Моїй генерації, народженим у ХХІ столітті, ці тексти відгукуються, бо вітають талант і розмаїття, аналізують розвиток країни без упереджень та догм, окреслюють варіативні шляхи побудови більш людяного майбутнього, закликають до здорової комунікації, спонукають до щирості та сміливості у самоприйнятті». Поет Віталій Білозір про книгу публіциста та мистецького критика Костянтина Дорошенка «За київським часом».
Це фото в фейсбуці я побачила в один із перших днів повномасштабного вторгнення, коли Київ бахав уже на всі лади. На фото – вікно, заставлене паками з книжками. Такі паки добре знають автори, видавці, книготорговці: новий наклад прийшов. Стоси книжок ретельно закривали високе вікно з широким підвіконням, вікно робочого кабінету. Під фото був підпис: «Зараз книжки – моя зброя от така». В кінці червня я побачу це вікно геть інакшим: відкритим, розчиненим, воно виблискує, впускає гаряче сонце і заманює добряче кисню (поруч є парк), на підвіконні ніжиться красива кішка. Знадобиться добрячого емоційного зусилля, щоби ототожнити те вікно на фото і те, перед яким я зараз сиджу. Паки з книжками, що захищали взимку від прильотів, стоять тут же неподалік, у сусідній кімнаті. Я в гостях у видавчині Анетти Антоненко.
