25 серпня на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» пройде унікальний концерт до 30-річчя Незалежності України. «Сестри Тельнюк» представлять програму «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко» у супроводі оркестру, хору, та за участю легенди українського театру та кіно Федора Стригуна.

Шевченкове слово і пісні на його поезію у Києво-Печерській лаврі, на території Національного заповідника — це знакова подія, тому напередодні Kyiv Daily поговорив з усіма учасниками проєкту — сестрами та їхнім продюсером, Олегом Репецьким.

Якщо в нас Леся Українка артикулювала Україну, то що зробив для України Шевченко?

Галя: Шевченко дав цій країні дух, силу, велику любов і відчуття гідності. Він вказав на помилки, від яких ми перестаємо бути людьми, втрачаємо себе і стаємо німими рабами. І, власне, він до нас апелював так, як до дітей: з любов’ю, але строго. Недаремно його називають «батьком». Як батько він дав Україні все: він Пророк. Мученик. Сила. Любов. Ніжність. Боже дитя. Як дуже гарно сказала про нього Оксана Забужко у своєму виступі 9 березня 2014 року на Майдані під час Революції Гідності: «Він тримає над нами Небеса»! Краще і не скажеш. 

Леся: Бо ж Небеса має хтось тримати. І він, Шевченко, тримає вертикаль кожної людини: від серця до країни, від серця — до неба.

Олег Репецький: Я думаю, що щасливими є ті нації, які мають своїх пророків. Українці мають Пророка Шевченка і Шевченка поета. Його слова є квінтесенцію етнопсихологічних особливостей нашого народу, його перспектив, головних завдань та особливостей.

Розкажіть про свої зустрічі з Шевченком, можливо, історії його відкриття.

Галя: Наша особливість в тому, що ми зростали в родині письменника Станіслава Тельнюка та перекладачки Неллі Копилової. І коли наш батько говорив про Шевченка, то ми були переконані в тому, що Шевченко — то  якийсь наш родич, стільки уваги та любові вкладав батько у свої розповіді про поета. Крім того, візуально батько був схожий на Шевченка, принаймні, він часто жартував на цю тему. Природньо, що наше дитинство почалося з поезії Шевченка і читання про Шевченка. 

Леся: Я також сприймала Шевченка як близьку людину, але і як поета з підручника. Школа є школа: поети стають холодними монументами, вселяючи страх у учнів. І треба було, щоб роки, життєвий досвід та  самоосвіта позбавили страху від Його Величі. Занурення в літературу і поезію кожного разу давало, дає і буде давати нові відкриття його як поета. А коли прийшла до віри, – Шевченко розкрився для мене ще й, як глибоко релігійна людина. Небесна сфера розкриває його зовсім по-новому.

Галя: Так, ми ще зі школи пам’ятаємо, що він служив у дячка. І все. А те, що він читав над померлими псалми… Ми тоді не розуміли, що таке «псалми», що означає «читати Псалтир», бути присутнім при таємниці смерті. А він був ще ж дитиною.  І Бог входив у цю малу дитину, яка поховала в дуже ранньому віці маму, жила з мачухою, а потім втратила і батька. Бог входив у нього через велику життєву муку та трагедію. А  ці всі перекручування – то намагання «зробити» Шевченка  радянським революціонером, то модерним, то якимось збоченцем – говорять лише про одне – постать настільки могутня, що не по зубам вона нікому. Це треба усвідомлювати, коли берешся за Шевченка. Це постать, до якої треба реально дорости. Те, що написано у нас в прес-релізі: «Ми просто визріли для того, щоб заспівати поезію Тараса Шевченка», – не просто слова. Це справді був не той момент, коли захотілося просто вскочити в тренд 200-річчя поета та швиденького написання програмки. Це той момент, коли в нас самих трагізм ситуації в країні дійшов до вищої точки кипіння: Майдан, війна, крах. Драматична ситуація набула такого розмаху і такої сили, що далі не можна було говорити словами інших поетів: вони були або замалі, або не в часі, або не в темі. Тобто прокричати той біль вселенського масштабу, що в нас з’явився в 2013-2014 роках, можна було лише словами Шевченка. Коли твоєму народу і тобі в черговий раз ламають хребет! І слово Шевченкове дане нам для того, щоб вистояти! Озброєний поезією Шевченка ти ніколи не ляжеш, ти завжди даси відсіч. Звичайно, ті поети (Стус, Забужко, Симоненко), з якими ми працювали і працюємо по сьогоднішній день, були і є силою — це важка артилерія чи танкова атака, бо й вони виросли з Шевченка.  Тобто з його словами ти стаєш воїном – надзвичайно люблячим, з всеохоплюючою ніжністю до людства і величезним всепрощенням. 

• 

• 

Саме в 2013-2014 роках ми відчули, що Бог привів Лесю за руку до «Кобзаря». Буквально за декілька місяців до Майдану вона почала працювати над Шевченком, і він почав входити в наш дім вже не просто як близька людина, а як Пророк.

Леся: А якраз той 2013 рік був у нас дуже насичений роботою: гастрольний тур Канадою, Англія, знову Канадою (Glenn Gould Studio). Ці постійні переїзди призвели до того, що у нас не було часу замислитися над тим, що відбувається в країні. Шевченко постукав і сказав: «Агов, подивіться, що відбувається! Схаменіться, зараз гряде інша ситуація». Я вважаю це містикою. І знакова переміна в нашій творчості – прихід до Шевченка.

Один тип коломийкового вірша у «Кобзарі» Шевченка співається хором. А як співати другий?

Галя: Коли я розбирала 13 віршів з циклу поезій «В казематі», то одним з найскладніших за ритмікою мені видався вірш «Мені однаково, чи буду…». Здавалося б, він ніколи не ляже на музику. Однак він ліг на музику в Лесі. У Лесі дивовижне відчуття композитора і розуміння поезії. Тобто її унікальне знання – її таємниця, її входження в «Кобзар».

Ви змогли  б проспівати петербурзький епізод «Сну»?

Леся: Навряд чи – він потребує трошки іншого підходу стилістично. Все-таки я взяла ті речі, які найбільше підходять для музики. Я перечитала все, від А до Я. Просто якась незбагненна річ, коли ти вибираєш один вірш, але не вибираєш другий. Так виникли у нас інтродукція до поеми «Марія»-«Все упованіє моє», «І мертвим і живим», «Псалми Давидові». Тобто цю мотивацію (чому воно так) складно зрозуміти мені самій. Потім – дивовижний вірш «Подражаніє», пісня «І досі сниться». Я хотіла вибрати з Шевченка те, що могло б бути заспіваним найбільше, те, що притаманно нашій з Галею стилістиці, мелодиці, голосоведенню. Все покласти на музику неможливо і не все лягає.

Галя: Стосовно голосоведення, драматичного вирішення тієї чи іншої поезії. Наприклад, Федір Стригун закінчує нашу виставу «У.Б.Н.» («Український буржуазний націоналіст») віршем «Мені однаково, чи буду…». Він читає його на одному диханні і лише перед останнім, найважливішим рядком робить другий вдих і майже викрикує:

Ох, не однаково мені!

Тобто йде підйом від «однаковісінько». Є такі речі, які насправді дуже важко розкласти і пояснити. Якби у Лесі був холодний підхід, наприклад, до музичного вирішення, то, думаю, не вийшло б нічого. А її гаряча любов до роботи зробила її дуже успішною. Немає нічого кращого із сучасного, аніж Лесина музика.

Леся: А Валентин Сильвестров?

Галя: Він наше чудо! Наш велетень!

Олег: В програмі є композиція Валентина Сильвестрова.

Леся: Він нам присвятив варіант «Садок вишневий коло хати…». Це якийсь неземний, космічний садок.

Олег: Це образ раю з українським баченням.

Галя: Написаний в казематі. Сидячи там за ґратами і знаючи, що більше ніколи не побачить України, написав «Мені однаково, чи буду…», на наступний день – «Садок вишневий коло хати…». Як згадували його сучасники, він з усмішкою їхав на возі в неволю, знаючи напевне, що неволя і вигнання для нього — назавжди.

Олег: Леся говорила про композицію «Садок вишневий…». Цього року відзначають 700-річчя з дня смерті Данте, і італійці замовили трьом найвидатнішим композиторам сучасності три частини – «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Сильвестрову замовили «Рай». Він написав «Ораторію» до «Раю», вставивши туди «Садок вишневий…». Але італійці сказали: «Стоп, це Данте, а тут Шевченко». Суперечки були довго. Але він таки поступився – викинули. Потім Сильвестров сказав: «Я дуже жалкую про це (що таки пішов на зустріч)». Тому що для нього ідеальний образ «Раю» – якраз цей твір.

Леся: Дивовижний твір.

З ким ви намагаєтесь вступати в діалог зі своєю Шевченковою програмою?

Галя: З усіма. У нас був такий випадок на концерті з одеським оркестром, яким диригував Сіренко. Була повна Філармонія людей віком від 1 року до 90. В першому ряду сиділа мама з маленькою дитинкою. Очевидно, що не було на кого залишити малечу, а на концерт дуже хотілося. Молода мама все переживали перед концертом: «Боже, що ж це зараз буде?» А дитина заснула. Це говорить про те, що якщо маленька дитина може спати під час емоційного оркестрового концерту, – це теж діалог.

Леся: Так. Не дивлячись на те, що в програмі «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко», є достатньо складні твори, вони, як не дивно доходять до серця, пробивають і підготовленого слухача і навіть тих, хто мало знайомий з творчістю Шевченка. Наприклад, за кордоном, слухачі надзвичайно емоційно і щиро сприймають саме цю програму.  Я думаю, що вона не потребує якоїсь особливої підготовки, особливих знань. В його поезіях є щось таке, що вистрілює в саме серце і змушує людську душу розкриватися як квітка.

Олег: До речі, 25-го серпня вперше буде виконана програма повністю з оркестром і хором. До цього було фрагментарно: деколи хор залучали. Ми хочемо відзняти це все.

Це дуже важливо й цікаво, я згодна.

Леся: Ми чекаємо з нетерпінням на те, як Федір Миколайович Стригун буде читати поезії між піснями.

Самі ті вірші?..

Олег: Ні, необов’язково. Я думаю, що ні, хоча мені було б цікаво подивитися, як би він прочитав у «Казематі», а потім той самий твір прозвучав би вже в музиці.

Галя: Я його навіть просила персонально: «Я вас дуже прошу: прочитайте». Він казав: «Я не зможу так, як я це робив 20 років тому». Але я була свідком того, як він вдома тренувався.

Олег: Дуже емоційним є той темп, з яким він говорив у фіналі вистави «Український буржуазний націоналіст». Зрозуміло, що тут він буде читати по-іншому. Федір Миколайович сам відбирає поезії, які звучатимуть 25 серпня.

Це, безумовно, цікаво. Не потрібно готуватися, зрозуміло. А про що потрібно забути перед тим, як слухати ваш концерт?

Галя: Саме про Шевченка.

Олег: Треба відкинути все світське і побутове.

Галя: У нас є побутова лірика: «І досі сниться…», «Посаджу коло хатини» (начебто побутовий вірш про сімейне життя), «Не женися на багатій» (начебто абсолютно світська тема).

Леся: Забути про те, що він – великий поет і думати про те, що він – друг, який до тебе говорить.

Галя: Що він персонально тобі це написав.

Олег: Забути про нього як про монумент, до якого ми звикли. Серед всіх поетів йому поставили найбільше пам’ятників в світі. Це підтверджує те, що в кожній сільській хаті висів його портрет. Тобто образ небес — Богородиця, як образ пророка — Шевченко. Ті пам’ятники ставили не тому, що хтось хотів встановити рекорд, а тому, що важливо, щоб він був присутній.

Галя: Це як певний захист, кордон – тут ми. Наприклад, українці, які змушені були емігрувати — ставили пам’ятники, наче визначаючи свою нову територію: «Ось тут знаходимось ми. Тут наша сила, наш Бог». Тобто Шевченко поєднує нас з Богом. Є пророком і захищає нас від зла цього світу.

Олег: З іншого боку, цей монументалізм (пам’ятники) заважає людині відкритися повністю і сприймати його безпосередньо. 

Це заважає,  так.

Олег: От є хрестоматія, є підручник – це наш Кобзар, це наш Бог, це все. Воно трохи заважає. Треба зрозуміти, що він був дуже близькою людиною.

Галя: Так само люди не вірять в Бога, тому що дуже багато церков…

Олег: Як щось далеке, щось окреме, якась частина життя.

Галя: Але без цього фетишу ми нікуди не подінемось, ми залежні від цього.

Олег: А в нього ж – про все наше життя.

Але він не переріс в фетиш, тому що інша сторона радянських пам’ятників закликала забувати. Тобто ці ідоли були про забуття.

Олег: Радянська пропаганда навішувала ще й штампи.

Галя: Нам треба організувати велику реформацію шевченкознавства.

Але він зміг це перемогти.

Леся: Абсолютно.

Він же ж ніякий не Ленін чи Держинський.

Олег: Чому ми обрали саме програму «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко» 25-го? Бо від державного національного заповідника була пропозиція зробити мистецьку акцію, знаючи стиль, в якому ми працюємо. І ми запропонували Шевченківську програму. Це важливо і знаково, що до 30-річчя Незалежності України в нашій святині, національному заповіднику Києво-Печерська Лавра, звучатимуть слова нашого Пророка. Лавра – це наша історія за останні 700, 800, 900 років: і релігія, і культура, і мистецтво.

Хто для вас Шевченко — умовний Кобзар чи Елвіс Преслі?

Леся: Для мене умовний Кобзар, тому що в нього є біль і туга, але ж і  драйв Елвіса Преслі також є.

Олег: Я взяв би більше якогось рокера, а не Елвіса Преслі, тому що він трошки солодкуватий. У Шевченка солодкавості немає.

Леся: Весь особистий біль Елвіса залишився поза кадром, поза піснями. А у Шевченка він залишився в його творчості.

Панк чи богема?

Леся: В ньому було і те, і те. З одного боку, він був богемним хлопцем, з іншого – панком, який говорив все одно своє, робив по-своєму і вибирав якісь свої напрямки.

Олег: І не боявся провокувати. В усьому: від одягу до якихось висловлювань, поведінки.

Галя: Про «опеньок засушений» – це дуже «панкушна річ».

Олег: Але у Петербурзі і не тільки було і богемного достатньо.

Галя: Хто насмілиться сьогодні говорити відкрито правду? Ніхто. Всі «бла-бла-бла» в політичних шоу. А він навіть жартуючи говорив безкомпромісно і чесно. Він був веселим хлопцем. Я думаю, що в нього було вражаюче почуття гумору, і він ним, звичайно, тримався.

Олег: Тому він і був таким популярним у вищих колах.

Галя: Він – симпатичний.

Олег: Красунчик. Кожен хотів з ним поговорити, пожартувати.

Леся: Це не всі можуть.

Людина або міф?

Леся: Все-таки людина.

Галя: Звичайно, людина. Якщо ми розглянемо це питання в контексті Ісуса Христа, то зрозуміємо, що Ісус – Людина і Син Божий. Міф придумали ми від свого безсилля, тому що ми не можемо пояснити таку людину. Коли ми бачимо таку постать, ми відчуваємо Божу присутність, ми розуміємо, що Бог є. Така людина не могла народитися сама, як об’єкт – тобто в ній є Божа сила і Боже дихання.

Олег: Бо Бог створив людину, а люди – міф.

Галя: Нас всіх Бог створив, але ми такі буденні й одноманітні, що не віримо в це. Чому ми не віримо в Бога? Тому що ми дивимося одне на одного і зневірюємося в божественній силі. А коли ми дивимось на Шевченка, то розуміємо, що Бог є. Бо людина створена великим божественним задумом для цілої країни, для цілої нації, для цілого народу, для того, щоб бути для багатьох символом і охоронцем. 

Спілкувалася Віка Федоріна

Фото: Оля Залізняк

• Коли: 25 серпня о 20:00
• Де: Національний заповідник Києво-Печерська Лавра, вул. Лаврська, 9
• Квитки