Спадок без спадкоємців. Майстерня відомого художника-монументаліста перетворилася на смітник.
Почесний громадянин міста – це формальне визнання художника монументаліста Валентина Константінова, який все своє творче життя присвятив Маріуполю. Але неформальною мірою вкладу митця добре служать його роботи. Це скульптури, вітражі, живопис та більше ніж 2000 квадратних метрів мозаїчних панно, що були виконані в співавторстві з Лелем Кузьменковим. Серед них добре знані «Металурги» у приміщенні залізничного вокзалу, триптих «Материнство», «Труд», «Спорт» на фасаді цехів «Азовмашу» та «Юність», що прикрашає стелю водної станції.
«Валентин Костянтинович Константінов один з найвідоміших та значущих художників Маріуполя», — вважає мистецтвознавець, колекціонер та дослідник маріупольського мистецтва Олександр Чернов. «В співавторстві з Лелем Кузьменковим він створив багато мозаїчних фризів. Наприклад, його «Металурги» — ну це просто візитівка Маріуполя. Константінов попрацював і по інших містах Донецької області — в Бердянську, Слов’янську, Малоянисолі, Урзуфі. Працював як скульптор та був добре відомий своїм живописом. Його пензлю належить маса портретів, пейзажів, тематичних картин, графіки, які, треба зауважити, мали попит. Багато чого зараз знаходиться в колекціях навіть за кордоном. Але, мабуть, найважливішим його внеском є саме монументалістика. Він вважав що ці роботи — вони вічні, й переживуть віки».
В Маріуполі митець пропрацював понад шести десятиріч. Його майстерня знаходилась в самому центрі міста, в будинку з годинником біля підземного переходу. Це квадратна кімната, приблизно вісім на вісім метрів, та десь стільки ж у висоту, що займає останній поверх декоративної башти в будинку пізнього сталінського періоду. На другому рівні за всім периметром розташовані великі вікна скрізь які денне світло могло заливати весь обсяг цього «гнізда». За спогадами Олександра Чернова раніше майстерня була вщент забита арт-періодикою, альбомами, ескізами, полотнами, рамами, ящиками зі смальтою, гіпсом та всім тим з чим працювали митці. До того ж сам Константінов писав в такий розмашистій манері, що коли працював над картиною, то фарба летіла в усі боки. Творчий хаос з якого народжувались шедеври.
Але вже вісім років це приміщення не бачило свого хазяїна. Валентин Константінов помер в грудні 2012 року. Дружина, син, а також ліпший друг Лель Кузьменков пішли з життя раніше Константінова, діти та онуки поїхали до інших міст або країн. Найближчими людьми митця в Маріуполі виявилися земляки з федерації маріупольських греків. Довгий час вважалося що весь творчий доробок художника, а це близько 150 робіт в різних техніках, знаходиться на зберіганні у федерації. Але виявилося що за кілька років після смерті Константінова картини залишили Маріуполь. Їх перевіз до Тернополя онук майстра, де вони досі знаходяться на реставраційних роботах. Тим часом майстерня з десятками унікальних артефактів виявилась нікому не потрібна та перетворилась на руїну.
Константінов та його творчий побратим Кузьменков були не єдиними митцями що творили в цих стінах. Майстерня дісталася їм в спадок від іншого видатного монументаліста Віктора Арнаутова, ученика Дієго Рівери, що повернувся в Маріуполь зі США в 1963 році. Але естафета обірвалася. Після смерті Константінова місцева організація НСХУ не змогла зайняти кімнату в будинку з годинником. Голова правління маріупольського відділу Сергій Бараннік розповів що спілка орендувала це приміщення у муніципалітету, але після смерті художника укласти новий договір не було формальної підстави. Бо на той час всі дійсні члени спілки вже мали персональні майстерні і потреби в приміщенні не було.
Зараз, стоячи по коліна в смітті важко повірити в те, що колись тут був головний осередок маріупольського монументального мистецтва. Пошматовані листи, малюнки, фрагменти фотоплівок, ескізів перемішані з побутовим сміттям та продуктами життєдіяльності птахів — це хаос зовсім іншого порядку, з нього вже нічого не народиться.
Відношення до самих витворів монументального мистецтва в Маріуполі не можна назвати кращим. Їх спіткала така ж сумна доля. Власники водної станції варварські обійшлися з роботою Константінова-Кузьменкова «Юність», вибивши в центрі панно велику діру. Багато років на очах всього міста руйнується панно Арнаутова «Підкорювачі космосу». Проте маріупольські мозаїки мають ще одне життя. Поки їх матеріальні тіла буквально розкладаються в Маріуполі, дух ніби подався в еміграцію.
24 липня 2019 в Нью-Йорку відкрилася виставка фотографій Євгена Никифорова, де серед багатьох експонатів була продемонстрована світлина мозаїки «Металурги» Константінова, Кузьменкова з маріупольського залізничного вокзалу. Наприкінці минулого року в найбільшому музейному комплексі австрійської столиці пройшов фестиваль «Ukrainian Night: Electronic Music and Art». У світловій анімованій проекції на будівлі Музею Леопольда ожили понад 100 монументальних мозаїк, серед яких маріупольські «Квітуча Україна» та «Боривітер». Останньою новиною з за кордону стало повідомлення з берлінського видавництва «DOM publishers», яке видає цілий путівник мозаїк радянського періоду, з описом 121 об’єкта.
Майстерня художників монументалістів досі знаходиться в муніципальній власності і в компетенції міської влади щось змінити. Тільки самого факту поєднання таких імен як Арнаутов, Константінов, Кузьменков вже достатньо для того щоб вважати це місце визначним як мінімум для Маріуполя. Авторству цих трьох майстрів належать 14 з 24 мозаїчних фризів і барельєфів що збереглися до наших часів. Мистецтвознавець Олександр Чернов найкращим майбутнім для цього приміщення бачить відкриття меморіальної квартири-музею з невеликою експозицією.
Ставлення до мистецтва в цілому можна розглядати як критерій культурної зрілості суспільства. До того ж важко заперечувати, що масштабні монументальні роботи органічно зв’язані з контекстом свого середовища підвищують його ментальну цінність та привабливість взагалі. Вони змістовно збагачують міський простір, особливо якщо казати про перенасичений важкими індустріальними матеріями Маріуполь. Але здається що стратегія туристично-іміджевого розвитку приазовського міста сконцентрована переважно на розважальній сфері і не включає подібні об’єкти. Валентин Константінов вважав що монументальне мистецтво вічне й здатне пережити віки. В нашому столітті ці слова здаються занадто ідеалістичними.
Текст i фото: Іван Станіславський
Фото вгорі: Автопортрет односеансний. К., м. 40х30 (просвіт).
