У складі Yogev Shetrit Duo — композитор і барабанщик Йогев Шетріт (Yogev Shetrit) плюс Давид Шетріт (David Sheetrit), клавішні. Між саундчеком і концертом ми говорили про музику, яку почуємо ввечері, про музику, яку люблять сами музиканти, про джаз взагалі й трохи про війну.

Коли готувалася до розмови з вами, переслухала ваші альбоми на еплмюзик, дуже вдячна вам за свої найкращі часи. Який саме напрямок джазу ваш улюблений: етно, фрі, свінг, бі-боп…. А якщо не джаз, що слухаете ви?

Йогев( сміється): Хороше питання. Я люблю все, що ви перерахували, адже я люблю традиційну музику багатьох культур, наприклад для багатьох своїх композицій я черпав натхнення у марокканській та андалузійській музиці, але, повертаючись до вашого питання, я б сказав, що я не маю якихось преференцій, і Давид, гадаю, теж, ми завжди відкриті для чогось нового.

А якщо не джаз, то що?

Йогев: Я раніше грав з досить відомою ізраїльською групою  Coolooloosh, ми грали фанк і хіп- хоп, драм-енд-бейз, орієнтальну музику. В принципі, в Ізраїлі у нас дуже багато різноманітних напрямків, мейнстримних і ні: фолк, хіп- хоп, фанк, і знову ж таки, джаз, які мають орієнтальні впливи. Тобто мене надихає все. Крім того я знайомий з українською фолк — музикою, чув деяких сучасних виконавців.

Кого саме?

Йогев: зараз, хвилинку…Океан, океан…

Океан Ельзи?

Йогев: Так! Вони дуже круті й дуже відомі

Ваш тато  військовий, хто за професією ваша мама? Хто з вашої родини найбільше вплинув на те, що ви стали музикантом?

Йогев: Моя мама — дизайнер зачісок, вона знаєтья на музиці, вона дуже любить всі ці марокканські ритми (відстукує рукою по столу). Коли моя мама щось готувала, або робила щось по дому, вона весь час вмикала музику і давала мені слухати свої улюблені традиційні пісні. Тато… він помер два роки тому, він теж любив музику — традиційну, ізраїльську, орієнтальну. Сестра полюбляла попсу, а мій брат теж слухав марокканську музику, як і вся родина. Але найбільший вплив, все ж таки, мамин, всі ці марокканські ритми її улюблених пісень, вони якось закарбувались найбільше. Давиде, давай розповідай тепер про своїх батьків.

Чекайте, а ви хіба не брати?

(Обидва сміються) Йогев: І навіть не кузени.

Давид: Прізвище «Шитріт» доволі поширене серед французьких та марокканських євреїв, воно походить від арабського слова «шатер», що означає «людина, яка дуже тяжко працює». Наші прізвища звучать однаково, а пишуться по- різному. Мій тато — досить відомий в Ізраїлі політик, але він неймовірно, я б сказав, геніально знається на марокканській єврейській музиці. Він знає пісні, яким по триста, по чотириста років, які передаються з покоління в покоління. Коли Йогі приходить до нас в гості, мій тато починає співати і Йогі такий «О!»

Йогев: Надихаюся.

Давид: Так, надихаєшся.

Йогеве, я знаю, що до  барабанів у вас були  фортепіано и флейта. Чому все ж таки барабани?

Йогев: Зрештою, першим було фортепіано, потім флейта, а барабани були не мої, їх братові купили.

Скільки вам тоді було років?

Йогев: Десь десять-одинадцять.Спочатку ми грали із братом разом, брали уроки гри на барабанах, але брат вподобав футбол і закинув музику.

Давиде, а як ви обирали собі інструмент?

Давид: Це досить сумна історія. Мої батьки — марроканські євреї. А мароккканці тоді мали деяке почуття меншовартості щодо європейських євреїв, вважали себе менш культурними, менш рафінованими, тож намагалися прищепити дітям європейські звички — віддавали їх на фортепіано, на шахи. Я терпіти не міг піаніно, коли приходив вчитель, я тікав, ховався, робив все, щоб уникнути цих уроків. Потім померла моя старша сестра, вона дуже любила піаніно, тож я продовжував грати,  у пам’ять про неї і щоб  не розчаровувати батьків. А вже потім, у моїй старшій школі у мене була вчителька з України, від неї я почув джаз — і пропав. І вирішив для себе, що це дуже крута музика, і саме її я віднині буду грати. Тоді мені було років 15.

Йогев: до речі, у мене теж була українська вчителька! У наші часи багато вихідців з України викладали музику.

Йогеве, а як ви обирали поміж роком і джазом? Коли ви зрозуміли, що музика — це ваша професія? Вже коли вивчали еконміку? Раніше? Пізніше?

Йогев: Зрештою, я завжди хотів бути музикантом. Я завжди знав це про себе, але остаточно усвідомив, що це моє покликання вже в армії. Я подумав: ось повернуся і буду грати на барабанах, буду викладати, це моя доля і саме цим я хочу займатись у житті.

Давиде, а ви?

Давид: З 15 років, коли я зустрів ту свою українську вчительку я хотів грати джаз, бути музикантом. В армії я також грав на фортепіано, ми займалися фандрейзингом для армії, виступали у багатьох країнах. А коли я закінчив службу, то вступив у The New School в Нью Йорку. Це дуже сильний і відомий навчальний заклад, що спеціалізується на джазі. А потім я повернувся до Ізраїлю, грав із багатьма відомими музикантами. Як ми познайомилися з Йогевом — окрема історія… У Ізраїлі важко бути лише музикантом, треба, займатися ще чимось, щоб забезпечити сім’ю, годувати дітей. У мене є ресторан, арт-галерея, але грати разом із Йогевом — це величезний привілей. І ми виступаємо по всьому світі.

Ви виконуєте музику, пишете музику, викладаєте музику. Що вам подобається найбільше?

Йогев: досить складне питання. Коли я пишу музику — це мій спосіб виразити себе. Але коли я граю я теж виражаю себе. Барабани для мене — інструмент мелодійний, за їхньою допомогою я проявляю себе у цей світ, даю волю своїй творчості. А викладання — зовсім окрема річ, коли я бачу своїх студентів — дітей, дорослих, я розумію, що можу показати їм щось, чого вони досі не знали, або відповісти на питання, яке їх цікавить, щось їм пояснити — і це теж дуже надихає. Тому я не можу обрати щось одне з трьох.

А як ви обираєте репертуар, коли їдете на гастролі? Це залежить від країни, куди ви їдете?

Йогев: Чесно кажучи, репертуар не надто різниться. Ми щойно записали наш третій альбом, тож, здебільшого граємо композиції з цього альбому, але зараз ми виступаємо дуетом замість тріо, зазвичай у нас є ще бас- гітарист, тож добираємо композиції, які краще звучатимуть для дуету.

Давид: Йогі дуже добре відчуває аудиторію, бачить, як реагує зал. Іноді глядачі прагнуть чогось більш енергійного, або більш ліричного він просто каже мені назву, і ми міняємо одну композицію на іншу. Звісно, у нас є програма, але ми не сковані нею, ми дивимося, як зал реагує на нашу музику, і, відповідно, підлаштовуємося до цього вайбу-настрою.

Давиде, а у вас є право голосу у виборі композицій? Чи право вибору завжди лишається за Йогевом?

Давид: та ні, ми з Йогевом друзі, начальників серед нас немає, тож, коли я кажу йому, давай краще заграємо це замість оцього, він каже: так, добре, давай. Ми дуже відкриті і гнучкі в плані програми і дослухаємося один до одного.

Щодо програми яку ви будете виконувати на іестивалі «Букет». Як вона пов’язана із тим, що відбувається, з війною в Україні і в Ізраїлі?

Йогев: По-перше ми дуже зворушені тим, що нам випала нагода виступити на цьому фестивалі і для нас це — велика честь. Коли Посол Міхаель Бродський спитав, чи ми хочемо приїхати в Україну, до Києва, ми одразу ж погодилися, тому що для нас це дуже важливо.

Щодо програми цього вечора: ми обирали якісь мелодії з позитивними вайбами, дуже енергійні, тому що наші слухачі зараз перебувають у стресі, — і в Ізраїлі і в Україні, тому дуже потрібно привнести хоч трохи позитиву, підтримати їх, підбадьорити, дати нам всім щось світле.

Ваш сінгл 2024 року має назву Hopes, чи буде він виконаний сьогодні ввечері?

Йогев: Звісно.

Спілкувалася Віка Федоріна

Дякую за переклад Світлані Тяпіної, представницю з питань культури посольства держави Ізраїль в Україні