Шостого липня Академічний театр «Київ Модерн-балет» завершує театральний сезон 2022-23 років показом одноактних балетів: «Вгору по річці» на музику Олександра Родіна та «Завтра» на музику Фредеріка Шопена. Балети буде показано на сцені Київської опери на Подолі.
Постановником обох балетів є головний балетмейстер Академічного театру «Київ Модерн-балет», заслужений діяч мистецтв України Раду Поклітару.
Перше відділення. Балет на одну дію «ВГОРУ ПО РІЧЦІ» на музику Олександра Родіна. Вистава в репертуарі театру з 2017 р. В основі постановки оповідання Ф.С. Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». Ця вистава дуже незвичайна розгортка старовинного жанру vanitas, який алегорично представляє марноту суєтних претензій на владу над долею.
Друге відділення. Прем’єра цьогорічного сезону — балет на одну дію «ЗАВТРА» на музику Фредеріка Шопена. В основі ідеї постановки розповідь про нас, про тих хто живе тут і зараз, відчуває швидкоплинність нашого часу, бореться та працює заради Перемоги, мріє про щасливе «Завтра»… Від того, що ми робимо, куди йдемо й що робимо цієї хвилини – ми формуємо наше майбутнє завтра, через день, тиждень, рік. Те, яким буде наше завтра, ми вирішуємо вже сьогодні й заради нього живемо на повну.
Балет «Завтра» за обраними засобами виразності один з найлаконічніших творів Раду Поклітару. З соціальним прозрінням, гідним гостроти хирургічного скальпелю.
Жодних декорацій. Класична чорна сцена, світло в напівтемряві, яке лиш акцентує дію.
Унісекс костюми виконавців кольору мерехтливих пломінців вогню – як ознака божественної енергії в кожній живій особі незалежно від статі. І повна концентрація на пластичних рухах, лініях, символах і оповідях про наявні соціальні проблеми людей, через особисті та колективні історії.
Потік емоцій дійства сягає графічної виразності плаката на кульмінаційних стоп-кадрах, що фіксує їх в пам’яті як сцени-резюме соціальних стосунків. Це – точка дотику до кожного глядача. Момент його зворотного зв’язку щодо власних історій, з якими кожен стикався в житті. Наприклад, колектив, який затирає та нівелює особистість, і як слідство – інфантилізм масового крокування «в ногу». Домінантність в парах ЛГБТ, аб’юз і насильство в парі чоловік-жінка. Хімічна реакція розпаду колективу на окремі особистості – і переляк самотності, що випадає в осад. Нестримний біг часу, коли з рукотворної мушлі виринають нові й нові персонажі – і відпливають потоком у життя з невизначеною долею. Невизначеним завтра.
Цей спектакль можна було б назвати сучасною притчею про те, які жахливі правила і закони соціуму тут, на Землі, самі для себе створюють люди, бо їх свідомість переповнена вщент інформацією, в якій відсутня любов!
Їх вчинки, боротьба, страждання і борсання на темному дні життя, з рідкими моментами промінців світла, що пророчою блискавкою вриваються і їх темряву з небес, були б самі по собі жорсткою, але правдивою і мистецьки-реальною картиною сучасності… якби не одне «але».
Над сутінковим соціальним рухом людських душ і тіл, з першої до останньої хвилини «Завтра», пливе – неземної гармонії та світлої краси музика Шопена. З якою ритми соціуму – не збігаються. І це не просто почуття дискомфорту, роздратування чи непорозуміння. Емоційні піки діянь людей входять в той ритмічно-драматичний конфлікт, що хвилями сягає масштабів справжнього антагонізму до законів вічного плину гармонійного Всесвіту. І як тремтливо, тихими поодинокими острівцями, мов світле відлуння неба на землі, відображаються інколи чуттєва любов людей – в унісон з Музикою.
Знову, як це притаманне Майстру, конфлікт винесений за межі балетного сюжету, і розгорається по суті, між двома персонажами – людьми та Всесвітом. Законами любові – і законами придуманими зі знань, що позбуті любові. Між найсвітлішою музикою Фридеріка Шопена – і промовистими рухами людських дій.
Що ж, схоже, усвідомили люди? Божественний закон, яким його задумав Всесвіт, тече в гармонії, і він буде таким завжди. Навіть якщо згинуть, підуть у вічність всі розумники, до останнього. Закони любові народилися раніше нас, людей. Рішення – за нами.
І знаєте, цей спектакль-притча на сьогодні – найбільш іронічно-фіілософське висловлювання Майстра балетної мови Раду Поклітару. Нічого зайвого: хірургічно-віртуозна естетика мистецької правди. І в ній – напруга космічного масштабу, втиснутого в розмір камерності. В обсяг серця.
Але фінал, який пропонує Майстер – стане для вас потрясінням. Приходьте. Завтра.
Текст: Анна Архипова
Квитки можна придбати за посіланням.
