Червоні та білі хвилі прапорів захлиснули політичний простір. To jest wojna – з перших гасел, які можна почути на польських протестах, прочитати на плакатах, побачити у новинах і соцмережах. Війна праву жінки на вибір і володіння власним тілом оголошена владою не лише на території держави.
Це єдина, спільна, світова територія прав людини. З 22 жовтня – дня, коли Конституційний суд Польщі ухвалив рішення, яке робить аборти незаконними практично в усіх випадках, – війну оголошено свободі.
Ханна Арендт казала, що насилля проявляється там, де влада знаходиться під загрозою, і цей шлях закінчується зникненням влади. Саме це й відбувається з моменту наказу військовій жандармерії охороняти «безпеку та порядок».
Далі прозвучать голоси чотирьох сучасних польських поеток*: Аґати Яблонської, Анни Зиґмунт, Патриції Сікори, Рудки Зидель. Вони не мовчали до цьогорічних протестів. Вони не мовчать зараз. З їхніх текстів можна дізнатися більше, ніж з репортажів і аналітики: відчути напруження натягнутих струн, відчути розлючену ніжність, силу, готовність до боротьби. У новій солідарності не буде чужого болю: досвід проживання чужого болю як свого знищить проблему відсутності емпатії як явище. Коли блокували транспортний рух у Білорусі, коли блокують дороги у Варшаві, Кракові та інших містах, машини зупиняються перед живою стіною людей, які не зміряться з забороною вибору. І водії мають можливість почути їх і вдивитися в обличчя. В інформаційному нойзі ми знаходимося ніби на заповненому шосе: дожинаємо новини, поки нас вже підганяють наступними. Ми можемо/мусимо замислитись, вслухатись і встати поруч принаймні зараз підчас читання – заради життя, заради, як пише Джудіт Батлер, тіла, яке має право жити та розвиватися.
Яке має право.
І якщо це війна – ті, хто її розпочали, вже програли.
(Передмова та переклади Анни Грувер)
АҐАТА ЯБЛОНСЬКА
Аґата Яблонська – авторка поетичної збірки “Raport wojenny” (Biuro Literackie, Stronie Śląskie 2017), за яку отримала Вроцлавську поетичну нагороду “Силезіус” у категорії “Дебют року”, та ін. Брала участь у зустрічах Краківської Школи Поезії, співредакторка журналу “Stoner Polski”. Мешкає у Кракові, працює в Національному музеї.
перша нитка
уздовж голови та спини знак питання, тремтіння
цієї струни, яка була тут раніше та залишиться назавжди,
повернеться, ким би ти не став, з чим би не зіткнувся
наприкінці речення настане твоя черга, мої останні
слова: візьми мене на руки, поклади на дно човна
pierwszy wątek
wzdłuż głowy i pleców znak zapytania, drganie
tej struny, która była tu przedtem i zostanie na zawsze,
wróci, kimkolwiek będziesz, wobec czego staniesz
na końcu zdania będzie twoja kolej, moje ostatnie
słowa: weź mnie na ręce, połóż na dnie czółna
АННА ЗИҐМУНТ
Анна Зиґмунт – народилась у 1995 році в Лежайську. Викладачка в Школі Поліграфії та Медіа у Кракові. Закінчила факультет полонистики Яґеллонського університету. Лауреатка I Конкурсу Babińca Literackiego за вірш “La chanson//Kantyczka”, пізніше опублікований у “111. Antologii Babińca” 2019-2020 років. Членкиня журі двох поетичних конкурсів, які організовує Babiniec Literacki.
Ерзац
кожна дівчинка повинна знати
як змивати кров відтирати кров
шафки з білизною простирадла мережива
це розфарбовано цього ніхто не поверне
різні поклади годуючих матерів
недієві як напис
baby on board
шафки з білизною простирадла мережива
потім можна це з’їсти і тоді знекровитися
можна зійти та знекровитися
це настільки тривожно що навіть болять
нігті та вії плаценти
шафки з білизною простирадла мережива
я відчуваю сором і насилля
Erzac
każda dziewczynka powinna wiedzieć
jak zmywać krew spierać krew
szafki z bielizną prześcieradła koronki
to jest barwione tego nikt nie odzyska
rozliczne złoża matek karmiących
nieskuteczne jak napis
baby on board
szafki z bielizną prześcieradła koronki
można potem to zjeść i się wykrwawić
można zejść i się wykrwawić
to jest tak niepokojące że aż bolą
paznokcie i rzęsy łożyska
szafki z bielizną prześcieradła koronki
mam ochotę na wstyd i przemoc
ПАТРИЦІЯ СІКОРА
Патриція Сікора – народилась у 1989 році у Верушові. Фіналістка проєкту Biura Literackiego Połow 2018. Була номінована на головну нагороду XXIV OKP ім. Я. Березіна та 7 поетичного конкурсу фонду Duży Format. Авторка поетичної збірки “Instrukcja dla ludzi nie stąd” (WBPiCAK, 2020). Публікувалась зокрема в журналах “Kontent”, “Dwutygodnik”, “Czas Kultury”, “Helikopter”, “Mały Format”, “Tlen Literacki”, “Fabularie”, “Drobiazgi”, “Strona Czynna”. Мешкає в Познані.
марина абрамович лежить у траві та дивиться
ми ще не зрозуміли, як побудувати простір,
який не стиснеться занадто швидко
до останньої людини.
і стогін її святого житія,
що якась жінка з белграду вирізала зірку на власному животі,
що дитину вбила, бо її не хотіла, що збожеволіла
ціла земля, а в небі нікого немає.
за мить все скінчиться,
нам не вийти звідси живими.
(вірш з книги „Instrukcja dla ludzi nie stąd”, WBPiCAK 2020)
marina abramović leży w trawie i patrzy
jeszcze nie wpadliśmy na to, jak skomponować przestrzeń,
która nie skurczy się zbyt szybko
do ostatniego człowieka.
na jego żywot święty wołanie,
że jakaś kobieta z belgradu wycięła sobie gwiazdę na brzuchu,
że dziecko zabiła, bo go nie chciała, że zwariowała
cała ziemia, a w niebie nikt nie mieszka.
za chwilę będzie już po wszystkim,
nie wyjdziemy z tego cało.
(„Instrukcja dla ludzi nie stąd”, WBPiCAK 2020)
дорожній фільм
що ви думали, коли вранці цирк прослизнув у мережу міста,
що син отримає урок світу як ковток лимонаду, що колись
ігрові майданчики припинять виділяти запах дівочих черев?
над жовтими полотнищами чути дряпання карликів,
чути слину, шерсть і смерть.
що ви думали, коли долоні сина остигали з кожною годиною:
що зіркою вечору не може бути чорношкірий з білою стрічкою на шиї,
що діти у перших рядах плачуть, бо треба
виконати завдання з природознавства?
увечері насняться чорні зуби та блискітки з тіл акробаток.
що ви думали, коли знайшли доньку в роздертому хребті коня?
що виглядає ніби ссавець, вкритий товстою ковдрою,
що син відклеїть льодяники з білету,
тварини тихо заснуть,
старі жінки причешуть поні, вкладуть голови до сну?
цирк вже поїхав,
на стінах бійні були намальовані сцени з казок.
(вірш з книги „Instrukcja dla ludzi nie stąd”, WBPiCAK 2020)
film drogi
co myśleliście, gdy cyrk wsuwał się rano w sieć miasta:
że syn weźmie lekcję świata jak łyk oranżady, że kiedyś
place zabaw przestaną parować brzuchami dziewczyn?
znad żółtych płacht słychać skrobanie karłów,
czuć ślinę, sierść i śmierć.
co myśleliście, gdy dłonie syna stygły z każdą godziną:
że gwiazdą wieczoru nie powinien być murzyn z białą wstążką na szyi,
że dzieci z pierwszych rzędów płaczą, bo trzeba
odrobić zadania z przyrody?
wieczorem będą śnić czarne zęby i brokat z ciał akrobatek.
co myśleliście, gdy córkę znaleźli w rozciętym grzbiecie konia:
że wygląda jak mały ssak nakryty grubą derką,
że syn odklei landrynki z biletu,
zwierzęta zasną po cichu,
stare kobiety uczeszą kucyki, ułożą głowy do snu?
cyrk już odjechał,
na ścianach ubojni namalowano sceny z bajek.
(„Instrukcja dla ludzi nie stąd”, WBPiCAK 2020)
витік до приміщень під трибуналом
я дух матері, яка народила
надтріснуте немовля та відібрала пакет
coccolino** для полоскання матки.
особливі діти з копитами можуть
переслідувати здобич, – сказала
Годек*** і підкинула слизьке тільце, викрикуючи:
лови, Юлю, ця смішна головка
ще пахне фуксією.
przeciek do pomieszczeń pod trybunałem
jestem duchem matki, która urodziła
popękane niemowlę i odebrała pakiet
coccolino do płukania macic.
wyjątkowe dzieci z raciczkami mogą
naganiać zwierzynę – powiedziała
Godek i podrzuciła śliskie ciałko, krzycząc:
łap, Julia, ta śmieszna główka
pachnie jeszcze fuksją.
РУДКА ЗИДЕЛЬ
Рудка Зидель – переможниця Першого Польського Чемпіонату з поетичного слему та фіналістка Чемпіонату Європи з поетичного слему в Брюсселі в 2017 році. Декілька років проводить майстерні зі слему та виступає на поетичних турнірах у Польщі та за кордоном. Публікувалась у журналах “PROwincja”, “Arterie”, у серії “Wiersz nie jest cudem” Korporacji Ha!art. У 2018 році вийшов перший слемовий альбом Рудки Зидель – “Łoskot” (“Гуркіт”).
Бабські вірші
Запитав мене хтось нещодавно,
коли перестану нарешті писати бабські вірші,
отже відповідаю:
Коли в черзі до ларка з картоплею фрі не чутиму,
що хтось не любить тут їсти, тому що дають порції для жінок
Коли жіноча бритва не коштуватиме дорожче на злотий від чоловічої
тільки тому, що вона рожева
Коли знайду ліфчик свого розміру, який не буде тільки білий або чорний
і не буде коштувати стільки, що нічого тільки сухий хліб зі смальцем до кінця місяця
Кину писати бабські вірші, якщо вже ніколи не почую,
що всі жінки,
що кожна жінка,
що я думаю, чую, роблю, тому що я – жінка
Коли не треба буде рахувати побачення та позначати в календарю,
коли тобі дозволено бажати сексу
Коли не буде єдиним вибором бути красивою або багатою вдома
Коли вже ніхто не вигадає ідею
організувати майстер-класи з покірності для жінок,
наукову конференцію під гаслом «Чи навіжені жінки з ПМС»
Коли жінки у в’язницях не муситимуть благати про гігієнічні прокладки,
коли постинор стане так само доступним як віагра,
цитологія як стоматологічний догляд
Коли я зможу сісти ввечері до таксі та не перевіряти, чи блокуються двері
і як швидко можна відстебнути ремінь безпеки
Коли після короткого очікування під аптекою водій не стане витріщатися на мої сиськи,
з брудною посмішкою питаючи, чи я їду до когось, чи до себе
Перестану, коли вже ніколи жоден боже-збав поет не буде кричати мені в обличчя,
що я нічого не знаю про світ, тому що маю пізду
Не буде лапати за зад і питати, чи маю хлопця
тільки тому, що читала вірш про секс
Не буде перебивати мене через 10 секунд після запитання про мою думку
Перестану писати бабські вірші, якщо вже жоден хуй ущербний
не казатиме в європейському парламенті,
що ми мусимо заробляти менше, бо тупіші,
що ми маємо маленькі ноги, щоб стати ближче до раковини,
і одна звивина мозку більша ніж у коня, щоб не пити воду з відра підчас миття підлоги
Коли в Росії не можна буде безкарно бити дружину за умовою,
що її ніс зламається тільки одного разу на рік
Коли вони перестануть вирізати нам клітор, плескати в обличчя кислотою,
розбиваючи пляшки у піхвах,
в смердючих вантажівках вивозити за кордон і тримати на якихось складах, відокремлених завісами з ганчірок на просочених потом і спермою матрацах
Я перестану писати феміністські вірші, коли припиню боятися, що народжу колись дочку
Коли вже всі знатимуть, що жінка за смаком не солодка, тільки солона
На хуй глазур
Зробимо дим
Babskie wiersze
Zapytał mnie ktoś ostatnio,
kiedy przestanę wreszcie pisać babskie wiersze,
więc odpowiadam:
Kiedy w kolejce do budy z frytami nie będę słyszeć,
że ktoś nie lubi tutaj jeść, bo dają porcje dla kobiet
Kiedy damska maszynka do golenia nie będzie złotówkę droższa od męskiej
tylko dlatego, że jest różowa
Kiedy znajdę stanik w swoim rozmiarze, który nie będzie tylko biały albo czarny
i nie będzie kosztował tyle, że nic tylko suchy chleb ze smalcem do końca miesiąca
Przestanę pisać babskie wiersze, jeśli już nigdy nie usłyszę,
że wszystkie kobiety,
że każda kobieta,
co myślę, czuję, robię, bo jestem kobietą
Kiedy nie będzie trzeba liczyć randek i w kalendarzu zaznaczać,
kiedy wolno Ci mieć ochotę na seks
Kiedy jedynym wyborem nie będzie być ładną albo bogatą z domu
Kiedy już nikt nie będzie wpadał na pomysł,
żeby zorganizować warsztaty uległości dla pań,
konferencję naukową pod hasłem „Czy kobiety z PMS-em są niepoczytalne”
Kiedy w więzieniach kobiety nie będą musiały żebrać o podpaski,
pigułka po będzie tak łatwo dostępna jak Viagra,
cytologia jak przegląd dentystyczny
Kiedy będę mogła wsiąść wieczorem do taksówki i nie sprawdzać, czy drzwi się blokują
i jak szybko mogę odpiąć pas
Kiedy po krótkim postoju pod apteką taksiarz nie będzie mi się wgapiał w cycki,
z obleśnym uśmieszkiem pytając, czy jadę do kogoś, czy do lokalu
Przestanę, kiedy już nigdy żaden pożal-się-boże poeta nie będzie mi w twarz krzyczał,
że nic nie wiem o świecie, bo mam pizdę
Nie będzie łapał za tyłek i pytał, czy mam chłopaka
tylko dlatego, że czytałam wiersz o seksie
Nie będzie mi przerywał 10 sekund po tym, jak zapytał mnie o zdanie
Przestanę pisać babskie wiersze, jeśli już żaden chuj zbolały
nie będzie mówił w europejskim parlamencie,
że powinnyśmy zarabiać mniej, bo jesteśmy głupsze,
że mamy małe stopy, żeby stać bliżej zlewu,
i jeden zwój mózgu więcej od konia, żeby przy myciu podłogi nie pić wody z wiadra
Kiedy w Rosji nie będzie można bezkarnie bić żony pod warunkiem,
że złamie się jej nos tylko raz w roku
Kiedy przestaną nam wycinać łechtaczki, oblewać twarze kwasem,
rozbijać butelki w pochwach,
w śmierdzących ciężarówkach wywozić za granicę i trzymać w jakichś magazynach, oddzielone zasłonami ze szmat na przesiąkniętych potem i spermą materacach
Przestanę pisać feministyczne wiersze, kiedy przestanę się bać, że urodzę kiedyś córkę
Kiedy już wszyscy będą wiedzieć, że kobieta w smaku nie jest słodka, tylko słona
Jebać lukier
Róbmy dym
_____________________________________________________
* Дякую за рекомендації Олександрі Кухарській.
** Популярна в Європі марка засобів для прання.
*** Кайя Годек – активістка польського руху проти абортів.
