Пʼятого  листопада у Театральному Центрі «Слово і голос» відбулася перша Презентація проекту «САД Божественних Пісень. Сковорода» Театрального Центру «Слово і голос», режисер Наталія Половинка.

«САД Божественних Пісень. Сковорода» — новий проект Театрального Центру «Слово і голос», присвячений 300-річчю з Дня народження українського філософа Григорія Сковороди та нашій Перемозі. Перший етап звершено за підтримки Українського культурного фонду.

«САД Божественних Пісень. Сковорода» — це театральний проект в розвитку, зерном і плодом якого є свідчення людини в часі – персональний монолог актора через пісню – танець – текст: переплетіння цих монологів творить тканину дійства. Це персональне зусилля миру. Це діло смирення – дати рідній землі звучати, явити всім собою якість, яка зцілює землю у всі часи, яка перемагає війну, яка і є проростанням в цьому часі вічно молодого саду Духа. Це друга частина проекту – “САД” (перша – “Весілля”, 2017) – базується на поезіях із однойменного циклу Григорія Сковороди та проявляє зерно Роду та української культури, а саме – єдність Буття (Життя-Творчість-Служіння) через Слово, Пісню, Музику, Духовний напів. Досліджуючи мову Сковороди, проект покликаний проявити якість Буття, яка творить Перемогу, бо проявляє Перемогу, яка вже Є і БУДЕ. Акторі вважають, що цей художній проект збирає якість, яка несе в собі Перемогу і така ж важлива, як і   перемога на військовому фронті. Під час обговорення Наталія Половинка запропонувала відповісти на основне питання і призначення проекту: Що є Перемога? Яка якість тільки і може перемогти і яка Україна буде після перемоги? Як ця якість зібрана в «Сад(-і) Божественних пісень» Сковороди? І думки, поради, особисті рефлексії учасників, що прозвучали, ввійдуть в дорогу проекту і народять нові його гілки. 

Мистецтвознавець і художник Роман Яців зазначив, що кожен з нас ставить певні завдання собі, і ми розуміємо, що повинні ставати сильнішими, повинні вертатися до оптимістичної парадигми життя попри все, повинні знаходити способи дефініцій навіть для загальноукраїнського національного масиву, які можуть нас налаштувати на позитив, і на підсвідому програму, яку ми окреслюємо як Перемога. Кожна з професій має свої можливості і свою відповідальність перед суспільством, перед історичним часом, вони можуть бути дієвими і час показує, що ми можемо самоорганізовуватися і показувати свої найгарніші якості через ті чи інші формати наших творчих маніфестацій.

«Складно після такої тонкої філігранної програми (театральної акції) говорити науково виробленими дефініціями. Тим паче, що ми говоримо через призму Сковороди, а Сковорода приходить до кожного з нас по різному, і довго ще буде до нас промовляти, особливо, через «загострення», яке ми зараз маємо. Сьогодні вдалося натиснути на дуже тонкі струни світорозуміння. Щоби наші людські заглиблені ресурси мобілізувати для спільної справи, бо від нас залежить не занепадати духом. 

Віддавна, це стосується не тільки останнього періоду, Театр «Слово і голос» мав таку налаштованість і влучно вжив сьогодні, – не тільки змобілізувати наші внутрішні ресурси, а і знаходити способи скоординованості з друзями, закладати ясну світлу програму, яка повинна бути саме в нас українців. Бо українська ідентичність побудована на гуманістичних морально-етичних засадах, тонко і  глибоко закорінених в дуже важливі субстанції підсвідомості, які не так відчитуються в інших культурах. Через наш мелос, через унікальну вроду наших людей, які зберігають цю колоритність навіть в зовнішніх виявах, в вишитій сорочці, навіть у вшануванні наших церковних свят.

Бачу ваше бажання і прагнення вдосконалювати світ. Очевидно, що якщо ми будемо ставити собі завдання вдосконалювати світ, попри те, що багато нечисті нам потрібно змести з нашої країни, то це буде вже дуже важлива запорука нашої Перемоги».

Літературознавець Ростислав Чопик побачив у цій акції на сцені об’єктивований сковородинський дух, з яким присутні чують себе щасливими тут і в цьому місці: «Філософія щастя за Сковородою передбачає навчити людей бути щасливими, а саме «С частію Бога в тобі». Бог дає внутрішню свободу. Це є так званий Сковородинський ексклюзив. Свободи зовсім немає у ворога: ієрархія від земного царя до раба і авторитаризм у правлінні. Вони не знають цієї свободи серця. Вона в основі України. І вона центр філософії Сковороди. Ви настільки делікатні, що боїшся щось сполохати, радити чи рефлексувати. Самому цікаво, що у вас буде далі. Все у вас органічно і радісно – словом і голосом і рухом, як у Сковороди «Від радості скачуть». Якщо тобі сумно – від тебе Бог пішов – треба шукати, поки не утішешся. Ти сам можеш це відрегулювати, ти вільний і у тебе є цей камертон. Лиш має бути веселість серця».

Засновниця «Дому серця» у Львові Жульєт Од (Франція-Україна): «Перемога вже є. Ви вже перемогли, які б не були наслідки. Ви маєте Дух, який я не чула ніде. І цей дух дуже важливий для нової Європи».

Своєю думкою про досвід у проекті поділилися актори, які брали в ньому участь:

Юлія Сідорченко (Сєверодонецьк): «Знайомство і погляд на Сковороду відкриває тебе простого – ти перестаєш постійно удавати життя. Для мене це виклик, аби побороти страх говорити правду. І коли тільки стаєш на цей шлях, то з серця спадає наче тягар і ти можеш казати ясні і точні речі, так як Є. «Сад» є відкриттям для мене, і так кожен раз. Я ніколи не думала, що Сковорода може зцілити, навіть звеселити. Ця праця знімає пелену з очей».

 Микита Обухов (Львів): «Цей матеріал має цілющу силу, у контакті з ним серце відживає. Завдяки текстам і пісням я вчусь любити, вони показують, як відновлювати зв’язок і будувати мости: з Богом, з самим собою, з людьми навколо, з своєю справою. “САД” – це свято голої і чистої правди, свято очищення і радості».

Юлія Оліяр: «Сад, де є птахи. Птахи, які танцюють від радості. Радість, яка є від усього, що є довкола і від нас самих, від болісних моментів і від радісних. І радість, і біль можуть приносити щастя моменту. І в моменти болю виникає радість життя».

Марія Кміть: «У мене все починається з довіри. Я нічого не знаю, але наважуюсь піти в те, що я не знаю і воно потрохи-потрохи тобі дається…радість така. Для мене це був дуже важливий вечір, бо я побачила там ту людину.. красиву, повну, радісну, таку Божу людину. Яку я люблю, якою я хочу бути, якою я хочу жити, як я хочу ділитися. І дуже важливо, що люди збоку говорять це тобі. Ти сам бачиш, проживаєш і отримуєш від людей підтвердження. Ти розумієш, що дійсно робиш щось важливе. І розвіялись мої сумніви, чи треба робити те, чи не треба…Треба! Не завжди буде так класно і легко, ні. Але Бог дає цей дар і, коли ти його бачиш, ти не можеш просто змарнувати».

Іванна Мисюк: «Найціннішим для мене у САДі була мить на показі,  коли я відчула, що Бог присутній саме зараз на цій сцені і що це все робиться для Нього. Це вперше такий досвід на сцені… »

Юлія Тарасович: «САД – це вірність тому, що любиш».

• Актори: Наталія Половинка, Юлія Тарасович, Марія Кміть, Іванна Мисюк, Юлія Оліяр, Микита Обухов, Юлія Сідорченко, Софія Нагірна
• Музиканти: Ярослав Крисько (спів, бандура)
• Художник проекту: Нателла Шевадзе
• Дизайн, костюми: Тетяна Гулігас, Rhizome Store
• Спікери: Тарас Компаніченко (кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька»), Яців Роман (мистецтвознавець, художник), Ростислав Чопик (літературознавець, публіцист), Марія Ясінська (мистецтвознавець), Соломія Кирилова (співачка, актриса театру і кіно, учасниця проектів «Слово і голос»), Катерина Кравчук (співзасновниця Lanka.pro), Герман Гошкадор (гол. редактор Портал Експеримент, режисер Театру ім. Ф. Кафки), Жульєт Од (засновниця «Дім серця», Франція-Україна), Олександр Заклинський (художник, Ісландія).

Театральний центр “Слово і голос” – це сучасний театр, котрий здійснює живу Традицію України засобами театру і музики. Три головні напрямки діяльності – освіта, художнє дослідження і театр – творять Театральний Центр, в основі якого – Людина: її Слово – вість в просторі світу, її Голос – свідоцтво часу. Театр тут розуміється як природньо даний інструмент і територія пізнання, художній образ та спосіб перетворення Буття.

Наталія Половинка – українська співачка, актриса театру та кіно, режисер, педагог, засновниця та керівник Театрального Центру «Слово і голос» у Львові (Україна). Заслужена артистка України, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, багатьох міжнародних фестивалів театру та кіно, у т.ч. премія «Срібний Георгій, Найкраща жіноча роль» за головну роль у фільмі «Брати. Остання сповідь» (реж. Вікторія Трофименко, 2013). У 2021-22 роках нагороджена 7-ма престижними світовими кінофестивалями у США, Канаді, Італії, Франції, Болівії та в Україні за головну роль у фільмі «Мати Апостолів» (реж. Заза Буадзе, 2020), основаному на реальній історії війни Росії проти України 2014 року.