18 вересня у  Мистецькому Арсеналі відкрилася тривала виставка  «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!». 

Грандіозний проект, присвячений творчості львівського художника, охопив дев’ять просторих цегляних залів, ставши точкою культурного тяжіння, що вже четвертий місяць стимулює відвідувачів вкотре приходити та досліджувати представлені твори.

Куратори проекту Олександр Соловйов, Соломія Савчук та Павло Гудімов створили не тільки масштабну виставку, але й багато матеріалів довкола неї. Наприклад, є доступним віртуальний тур виставкою, тож можна поблукати правим крилом Арсеналу онлайн у супроводі аудіогіда, а у межах освітньої програми — також послухати серію розмов із друзями, колегами та дослідниками Сагайдаковського про його мистецтво. Утім, виставка абсолютно самоцінна і без додаткових інформаційних джерел, а може навіть і цікавіша без контексту.

Говорячи про картини Сагайдаковського, часто згадують твори Маріо Сіроні, Роберта Раушенберга. Про майстерню, в якій художник незмінно працює з 1986 року і щоденну путь до якої давно й успішно міфологізували, вже усталено говорять у конотації з майстернею Френсіса Бейкона. Тут панує такий же безлад, як і у студії британського митця-експресіоніста, стіни вкриті написами, багато з яких ставали назвами виставок Сагайдаковського, всюди нагромаджено різнорідні матеріали, згортки, банки, кисті, у кутку стоїть старенька буржуйка. Це Lebensraum митця, простір, де він відчуває повноту екзистенції, місце сили, де щодня триває діалог з життям. Автор керується принципом “завжди щось згодиться”, тож одними з його найбільш впізнаваних творів стають малюнки на вживаних килимках, які він знаходить викинутими біля смітників або ж які йому дарують.

Килимки Сагайдаковського — це матеріали, що трапляються йому на очі та яким він надає інше життя своїм живописом і своєю філософією. Він часто застосовує пігменти природного походження замість традиційних фарб, до прикладу ягідний сік, мед, наносячи їх на старі полотна та рвані тканини, в яких важить кожен шов і кожна діра. Така, здавалося би, аскетичність, але насправді вона значно розширює матеріальність живописного медіуму. Культуролог Олександр Івашина відмічає цю гаптичну фактурність робіт і називає Сагайдаковського постметафізичним художником. Килимки не просто вирвані з функціонального ужитку, акт їхнього вилучення з рутинного користування, з потоку буденності — це акт декорації.

Твори Сагайдаковського не можуть жити у майстерні, вони потребують експозиційного простору, потребують мрії про пустоти і перспективи, можливості стати необрамленими сувоями із текстами. Ці тексти у тілі картин — прості для сприйняття, зумисне майстерно зведені до зрозумілих порад. Часом своєю дидактичністю вони нагадують певні батьківські настанови: «Слухай уважно!», «Не заблукай!!» тощо. Цією інструктивністю (як і правилами трьох ігр із ілюстраціями, вручну нанесеними художником на великі жовті стіни) автор ніби прагне замаскувати голу екзистенцію, буквально скрасити «правду життя». За формулюванням Галини Скляренко, наша буденна абсурдна реальність, підписана іронічними фразами кривеньким, некаліграфічним, дитячим почерком Сагайдаковського, стає ближчою та не такою небезпечною, більш дитячою.

Відвідувач у театрально поставленому виставкому світлі приміряє на себе різні ролі: глядача, музиканта, спортсмена, учасника бенкету, який має добігти до столу, поки не згасне світло. Найбільше, певно, можна долучитися до спортивних активностей, до прикладу, копнувши футбольний м’яч у залі «Перспектива». Взагалі, художник імпліцитно підважує соціалістичний культ героя та спортивних змагань, фізичну культуру як складову радянської ідеї та явище культури у широкому розумінні.

Радянська спортивна атрибутика Сагайдаковського, на якій лежить невидимий пил часу,  перегукується з інсталяцією «Количественная бесконечность задачи» дагестанської художниці Таус Махачової, яку вона представлял на Future Generation Art Prize 2019. Там теж застосовувалися кінь, кільця та різновисокі бруси, а посил був дещо схожим на гру, яку пропонує Сагайдаковський — відсторонитися, примірити на себе роль іншого у спеціальних декораціях, чинити опір чинним соціальним моделям. Так само і з феноменом дитини-дорослої Сагайдаковського, дитини із ніби дорослим обличчям, яка може досить-таки нахабно потішатися (як-от у грі в Дупака), проте із переконливою мудрістю в очах. Дитина-доросла через свою грайливість — це певною мірою також Homo Ludens Йогана Гейзінги. Нідерландський дослідник культури виклав свою концепцію в однойменній книзі 1939 року, показавши, що в основі будь-якої діяльності лежить ідея гри, якій притаманні і дитячість, і серйозність, і свобода дій, позбавлена примусу та реалізовувана у вільний час, і регламентовані координати ігрового простору. Культура (напис у першій залі) — це також гра, на суспільні правила якої її учасники та учасниці свідомо зголошуються.

Тут варто згадати і залу «Піжмурки», в якій розвішані дзеркала, вимащені невідомою білястою речовиною, яка не дає нам повністю бачити наші відображення. Глядач водночас ловить себе у відображеннях і ховається від себе. Ця гра нагадує варіацію на лаканівську стадію дзеркала: так само, як дзеркало допомагає дитині розвинути почуття власної ідентичності, ці об’єкти тренують наше сприйняття та виховують певну життєву координацію.

Дзеркально ж таки відбиті портрети хлопчика з квіткою у зубах розташовані обопільно анфіладної лінії залів. Коли йдеш назад до виходу і минаєш усі твори у зворотному порядку, не розумієш, чи це був фінал виставкової пригоди, чи це був лише початок. Ця заплутаність раз утверджує статус виставки як Work in Progress, що прагне глядацького долучення та прочитання за різного настрою, різних обставин пошуків.

Теплий живописний концептуалізм Сагайдаковського однотонний, подібний на гризайль. Так само, як гризайль не є ані технікою зображення, ані жанром, ані тим більше, матеріалом, а саме різновидом образотворчого мистецтва, виставку творів Сагайдаковського не можна визначити як суто живопис, суто інсталяцію, суто систему арт-об’єктів. Адже йдеться саме про тотальну інсталяцію, яку можна тлумачити і як мистецьке висловлювання, і як філософську рефлексію на культуру, і як театралізовану забавку із глядачем. Цим, власне, і вартісний нинішний проект у Мистецькому Арсеналі, що найрізноманітніші медіа цього експозиційного спектаклю «тут і зараз» за кожного відвідування викликають нові емоційні та інтелектуальні враження.

Вхід на виставку із врахуванням карантинних обмежень.

Текст: Андрій Мирошниченко

• Що: виставка «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» 
• Коли: з 18 вересня 202 року по 23 січня 2021 року; графік роботи: вт-вс з 11:00 до 20:00, пн — вихідний
• Де: Мистецький Арсенал, вулиця Лаврська, 10-12.