Вийшов альбом Constellation — твори українських композиторів для альта у виконанні Катерини Супрун. Поговорили з виконавицею про те, чому це неймовірно важливий альбом.
Розкажи про цей альбом — чим він важливий?
— Це дійсно перший альбом української музики для альта соло. Я пишаюся цим проектом і ідеєю, яку ми придумали разом з Олею Лозинською, арт-директором лейблу Golka Records – львівської звукозаписної студії. Важливий він тому, що я стикнулася з такою проблемою: студенти (а все починається зі студентського часу) і не тільки, вони не мають змоги слухати музику на сучасних стримінгових платформах, таких як Apple Music, Spotify, YouTube Music. Бо свого часу дуже багато альтистів записували музику, але вона йшла до фонду, і просто так її неможливо було послухати. І мені здалось, що це буде дуже цікаво і надважливо для альтистів молодих і більш зрілих, тому я почула шукати варіанти для реалізації цього задуму. Альбом із п’яти творів: Богдан Кривопуст («Подіум»), Олександр Левкович («Аркуш з Альбому»), Валентин Сильвестров («Lacrimosa»), Золтан Алмаші («Сарабанда» і «Танго») і Євген Станкович («Монолог»).
Як йшла робота з альбомом?
— Я багато часу шукала твори для цього альбому. Тому що єдиним готовим твором для запису , був твір Богдана Кривопуста «Подіум», який він написав для мене 5 років тому, і я вже знала, що буду його записувати на 100%.
Інші твори я шукала. Наприклад, твір Євгена Станковича «Монолог» був написаний для кларнету соло. Але Валерій Матюхін і Радміла Станкович мені підказали, що було б дуже цікаво взяти кларнетову музику Станковича і зіграти її на альті, що я і зробила.
Твір Валентина Сильвестрова «Lacrimosa», який він присвятив дружині свого друга альтиста, написаний у 2004 році, і майже не виконувався.
Золтан Алмаші написав сюїту для віолончелі соло і паралельно зробив альтову версію – я взяла звідти дві частини – «Сарабанду» та «Танго».
Про твір Олександра Левковича. Це український композитор, який вже багато років проживає в Канаді і багато чого пише для Камерати. І ось написав для мене твір, який називається «Аркуш з альбому».
Взагалі, так вийшло, що ми довгий час переносили дату запису, не могли знайти оптимальну дату для мене і «Голки» через щільний графік.
Я дуже вдячна, тому що це неймовірний досвід. Ми записували диск у храмі святого Лазаря – там неймовірна акустика. Навіть чутно трішки на запису, як проїжджає трамвай. І неймовірна співпраця з звукорежисером-акустиком Іваном Огаром, львів’янином, – ми записали альбом за один день. Він полюбляє, щоб було дуже багато саме справжніх емоцій, тому він не чистив нічого, не змінював так кардинально, як часто це роблять в якихось інших творах чи записах.
Хто працював з тобою над записом, де й коли він вийде?
— Альбом виходить на стримінгових майданчиках Apple Music, Spotify, є вже на Ютюбі. Працювала я з Golka Records, а саме: з Олею Лозинською, арт-директоркою Golka Records та директоркою дзеркальної зали Львівського оперного театру, звукорежисером-акустиком Іваном Огаром, якому я дуже вдячна за співпрацю, з відомим львівським фотографом Сергієм Горобцем, який зробив неймовірну обкладинку, і композиторами, які відгукнулися, – деякі з них написали спеціально для мене, а деякі просто дозволили зробити свою інтерпретацію та переклад.
Ти пам’ятаєш свій останній концерт до війни? Де і як це було?
— Так, я пам’ятаю свій останній концерт до війни. Це був концерт з Київською камератою у філармонії. Взагалі, за 2 місяці до початку війни всі були в дуже напруженому стані, і не було зрозуміло, будуть концерти чи ні. Коли почалася війна 24-го лютого, у мене повинен був бути концерт у місті Рівне разом з Ігорем Андрієвським і Рівненським камерним оркестром, де мала прозвучати прем’єра твору Юрія Шевченка (який 2 тижні тому, на жаль, покинув цей світ з приводу хвороби). Але 24-го я не поїхала, тому що 22-го лютого я зрозуміла, що я не можу поїхати, бо замислилась, а якщо почнеться війна, а моя донька в Києві, що я буду робити? Можливо, я щось тоді відчувала. Не знаю, зараз важко сказати. Тому я прокинулась в перший день війни зі своєю донькою і від’їхала з Києва.
Що як альтистка ти зараз можеш робити — грати, творити…?
— Останні роки свого творчого життя я займаюсь тим, що намагаюсь пропагувати українську сольну альтову музику, камерну та у складі різних колективів. Зараз, знаходячись у Німеччині, я намагаюся грати більше української музики і пропагувати її у світі, тому що зараз, як ніколи, треба розповідати світу про нашу музику, показувати рівень нашої України. Я дуже цим пишаюся.
Як війна змінила (зруйнувала) твої плани?
— З іншої сторони, це дуже важко, багато хто каже про «синдром біженця». Важко в чому? Ми грали благодійний концерт у Берлінській філармонії у березні. у грудні місяці, коли я приїжджала до Берліна до своєї подруги, Я ходила біля Філармонії і казала: «Прийде той час, коли я тут зіграю. Як тут гарно, в Берліні». І тут я опинилася на цій сцені. Дуже боляче було, тому що те моє бажання (зіграти на цій сцені) відбулось, але за таких кошмарних обставин. На даний момент я займаюся тим, що граю бенефіс-концерти, волонтерю звідси як можу: дістаю друзям бронежилети, каски, збираю гроші, контактую з усіма, людей знайомлю між собою. З одного боку, я знаю, що якби в мене не було відповідальності у вигляді моєї доньки, то, можливо, я б залишилась у Києві і була б там більш потрібною, але я зберегла спокій і життя своїй дитині., знаходячись далеко від своєї країни, дуже важко починати якесь нове життя, знаючи, що на твою країну так жорстоко напала росія, страждають люди, гинуть люди.
В тебе вже є перелік того, що ти зробиш одразу після війни?
— Після війни мені навіть наснився сон про те, як я, їдучи машиною чи автобусом, бачу табличку на кордоні із написом «Україна» , виходжу з машини і цілую свою землю, повертаюсь до себе додому, відновлюю все, що в моєму будинку було за стільки часу, обіймаюсь з рідними, друзями, веду свою доньку до дитячого садочка, йду займатись на Пушкінську, 32. Дуже багато моментів, які б я хотіла зробити. І дуже сподіваюсь, що це буде дуже-дуже скоро. Впевнена, Україна переможе!
Слава Україні!
Фото: Сергій Горобець
Текст: Віка Федоріна
