Всеволод Сіренко: «Мрію створити вокальний цикл на вірші моєї бабусі»

Всеволод Сіренко

19 травня у Національній філармонії України дають Лисенка, Ізаї та Сібеліуса. Виконує Національний симфонічний оркестр. Програма цього концерту не є бозна-яка унікальна, радше, традиційна й звична для наших музичних реалій. Втім, є тут родзинка. Два твори класика української музики Миколи Лисенка, «Елегія» й «Концертний вальс», в оригіналі написані для фортепіано, прозвучать в оркестровій версії Всеволода Сіренка, сина диригента Володимира Сіренка, який цього вечора стоятиме за диригентським пультом. 

Чому Всеволод став композитором і як йому взагалі живеться, сказати б, у тіні батькової слави, ми розпитали музиканта у короткому інтерв’ю, взятому по телефону. 

Як ви стали композитором?

Те що буду музикантом, я знав іще з дитинства. Коли мені було дев’ять років, на мої імпровізації звернула увагу композиторка Вікторія Польова. Вона неодноразово бувала у нас дома в гостях. Власне, із цього й почався мій ось вже 20-річний шлях як композитора. Потім мене віддали у музичну школу. Паралельно я брав індивідуальні уроки у Вікторії Польової. 2010-го вступив до київської консерваторії (Національної музичної академії імені Чайковського) у клас Героя України, народного артиста України, професора Євгена Федоровича Станковича. Закінчив навчання 2015-го й того ж року вступив на два роки до асистентури-стажування, до того ж таки Євгена Федоровича Станковича. 

У кого ви були по інструментовці?

Інструментознавство мені, як і всьому нашому курсу, викладав Левко Миколайович Колодуб, нині, на жаль, покійний. А, власне, по оркестровці я був у Станковича. 

Кого із композиторів ви могли б назвати своїм кумиром?

Щодо улюблених композиторів, то це передусім Бах, Моцарт, Гайдн, Бетховен. Із класиків ХХ століття – Прокоф’єв, Шостакович. Із сучасних українських авторів – Євген Станкович, також люблю музику Валентина Сильвестрова, Вікторії Польової. 

Кому належить ініціатива оркеструвати фортепіанні твори Лисенка?

Ініціатива була від Національного симфонічного оркестру України. Це вже не перша моя співпраця із цим колективом. Наприклад, 2018 року до сторіччя оркестру я переклав для них «Три українські пісні» Бориса Лятошинського. А минулого року зробив оркестровку всіх дванадцяти «Симфонічних етюдів» Роберта Шумана. Колись Петро Ілліч Чайковський оркестрував 11-й і 12 етюди, а я оркестрував усі. 

Що для вас було найскладнішим у роботі із лисенківськими творами?

Найскладніше, як це не банально, було перенести фактуру фортепіанної партії в оркестрову фактуру. Хоча тут є, наприклад, такі моменти (як от, дублювання), які дуже складно фізично зіграти піаністові, тоді як за допомогою оркестру це зробити просто. З «Елегією» проблем взагалі не було, там повільна музика. А от із «Вальсом» складніше, там я використав подвоєння баса, що у Лисенка немає. Інструментальний склад цілком традиційний, «лисенківський», що не вимагає застосування якихось екзотичних інструментів: подвійне дерево, чотири валторни, дві труби, три тромбони з тубою (в «Елегії» тромбона немає), з ударних – литаври. У «Вальсі» є ще трикутник, тарілки та великий барабан. Ну, і, звичайно, група струнних у звичному складі. Вирішив обійтися без арфи, бо планується, що ці твори повезуть на гастролі, а далеко не в кожному концертному залі є арфа, тоді як тягнути інструмент із собою – такий собі варіант. 

Оркестровка чужого твору і написання власної композиції – це дві сторони творчого процесу? Як у вас це поєднується? 

Це, звичайно, різні речі, але буває, що оркестровка «виручає», особливо, коли власні твори не пишуться. 

У період кризи? У вас таке часто буває?

Не часто, але буває. Наприклад, минулого року, можливо, у зв’язку з карантином. Щоправда, якраз під час жорсткого карантину я писав Камерну кантату для вокального квартету і малого симфонічного оркестру. Це було замовлення від Фундації Василя Сліпака, твір мав виконуватися у Маріуполі на концерті пам’яті Василя Сліпака. Але через карантин концерт не відбувся. Сподіваюсь, його таки зіграють, можливо, навіть у цьому році, бо цьогоріч двадцять дев’ятого червня виповнюється п’ята річниця від дня смерті героїчно загиблого співака. 

Як часто вас виконує батько? Чи можете назвати основні, найважливіші для вас виконання?

Мій батько вперше виконав мій твір, коли мені було шістнадцять років. Це була Прелюдія для камерного оркестру. Виконував оркестр «Київська камерата» у рамках фестивалю «Музичні прем’єри сезону». Це був 2007 рік. Потім – 2010-го – був концерт до 50-річчя батька. Я спеціально до цієї дати (день народження у тата 1 листопада) написав твір під назвою «Осіннє свято», це триптих для малого симфонічного оркестру. Тоді я тільки-тільки вступив до консерваторії, був дев’ятнадцятирічним першокурсником. Концерт відбувся у київській філармонії, для мене це, безумовно, була подія. Потім цей твір батько возив по Україні, були невеличкі гастролі в Полтаві, Черкасах, Житомирі і Сумах. Ще одне виконання було з оркестром Львівської філармонії, звучали мої «П’ять балад», які я написав на першому курсі консерваторії, а оркестрував на другому курсі. Також мою композицію «Тема з варіаціями» батько виконав з оркестром Чернігівської філармонії. Ще варто згадати дипломну роботу, це була моя Перша симфонія, виконував оркестр Полтавської філармонії під орудою Володимира Сіренка, виконання відбулося якраз у день мого народження, п’ятого лютого, і це був для мене подарунок. Серед важливих для мене виконань – мій Концерт для скрипки з оркестром, де сольну партію виконав знаний скрипаль Дмитро Ткаченко. Один раз концерт відбувся у Дніпрі, а потім у Києві, у Великому залі консерваторії. Ще батько диригував моїм Концертом для флейти, це було в Одеській філармонії. А минулого року цей же концерт прозвучав У Будинку звукозапису в Києві, але диригував не батько, а його учень, Юрій Літун, сольну флейтову партію виконав Ігор Єрмак. 

Тобто у вас із батьком співпраця. 

Так.

Де ви зараз працюєте? 

Крім того, що пишу музику і роблю оркестровки, я працюю бібліотекаром в довідково-бібліографічному відділі у Національній музичній академії України. 

Хотіли б викладати?

Поки що мені роботи вистачає. 

Яка у вас мрія, власне, музична мрія, композиторська?

Мрію про постановку мого балету за казкою «Король олень» Карла Гоцці, який я написав три роки тому. Сюжет я адаптовував сам, точніше, допомагала моя мама, Ірина Сіренко. До речі, ще одна моя мрія – написати вокальний цикл на вірші моєї бабусі, поетеси Тетяни Кулікової (це мама моєї мами). На жаль, чотири роки тому вона пішла від нас, у цьому році їй виповнилося б 80. 

Текст: Олеся Найдюк

  • Що: Концерт симфонічної музики
  • Коли: 19 травня, 19.00
  • Де: Національна філармонія України
  • Квитки тут.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *