Незважаючи на спеку

Сатанів

Минулого тижня, як не дивно, подій, незважаючи на шалену спеку і загалом на певну невизначеність наявної реальності, було багато, то я зупиняюсь на небагатьох, але показових. 

В минулу  середу відбулося чергове засідання краєзнавчого дискусійного  клубу «Така різна Одеса», яке було, здається, вперше проведено не в гостинних стінах «Бейт Гранду». Відвідувачі клубу зустрілися у Одеському музею геноциду “Територія пам’яті”, нещодавно відкритому в Одесі (ініціатор та керівник Павло Козленко) в приміщенні Одеського Главпоштамту. Щиро кажучи, Одесі, більшість єврейського населення якої було знищено під час окупації, така інституція конче потрібна, і дивно, що вона заснована тільки зараз. Засідання клубу відкрилося екскурсією по музею, що провів його засновник, а продовжилося докладом Олени Іщенко з Дніпра – наукової співробітниці музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», яка є кураторкою виставки «Сатанів: загублений світ давнього єврейського цвинтаря». Автор виставки – краєзнавець, історик, фотограф та мандрівник Дмитро Полюхович багато років як фотографує та реконструює оздоблення надгробків старовинних єврейських кладовищ. Виставка, яка спочатку була представлена у Дніпрі, а потім у виставковому центрі «Жива пам’ять» Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», зараз працює в Одесі. Треба казати, що мацеви (Мацева — єврейський надгробок у формі вертикальної кам’яної плити,  з написами івритом та символічними рельєфами) Сатаніва XVIII століття  мене неабияк вразили, бо я звикла до зовсім інших єврейських кладовищ, мінімалістських суворих кам’яних плит, але, як зауважив Дмитро Полюхович в приватному листуванні, те, що не типове для Півдня України і Одещини, дуже типове для Поділля та Галичини XVII – XIX століть. – складні  та символічні зображення, зооморфні та рослинні мотиви – навіть для мене дивні, бо тут і «британське» протистояння лева з однорогом, і двоглавий орел з коенськими долонями замість корон, і пелікан, що роздирає собі груди –  тобто символи, які ми звикли приписувати зовсім іншим культурам, виявилися органічно вбудованими у єврейський світогляд. Кожне оздоблення – це своєрідний ребус, в якому зашифровано або релігійна максима, або професія, або життєвий шлях небіжчика та його ім’я, причому всі алюзії спираються на свячені тексти, як наприклад у цьому надгробку зашифрована алюзія до книги пророку Ішаягу (Ісайї) – а через те, й ім’я небіжчика – Ішаягу. 

Хочу відмітити наглядне та досконале оформлення виставки, бо реконструкції візерунків ми  мали додаткову нагоду побачити на окремих стендах з відповідними поясненнями… Взагалі, неймовірний матеріал, всім раджу.

В Одеському арт-просторі теж відбувалося багато чого. Ну, по-перше,   спільнота АртКАНвВА та Garage Gallery рішуче зайняли одне з ключових місць в одеському культурному середовищі: тільки у цей викенд ми мали можливість відвідати відкриття персональної виставки Станислави Романової (навіть не виставка, а чудова арт-подія, як пишуть організатори) у гаражі! І це вже не перша така арт-подія на локації. Окрім цього саме минулого тижня з лекції «Венера Віллендорфська: магія і трансформація» розпочався  цикл лекцій з історії мистецтв у Гаражі з Kseniya Marakhovskaya (велкам дрінк для кожного відвідувача входить у програму). 

Сатанів

Ну й нарешті – в музеї Західного та Східного відбулося відкриття виставки «Під тиском».  Арт-майстерня «Bloom» та куратор Андрій Любов презентували роботи п’яти художників, які через війну були вимушені покинути свої рідні міста й оселилися в Одесі. Всі тридцять робіт написані вже протягом війни, всі дуже різні – від світлин (тобто дійсно живописи світлом) до яскравих акрилових напівабстракцій.  Об’єднує художників (Олександр Танасюк, Катерина Білетіна, Дмитро Журавель, Галина Безверхня, Гліб Мардеросянц) тема безпритульності: на відкритті ми мали нагоду побачити стриманий але переконливий перформанс: кожен/кожна з учасників виставки підводився(лася) зі столу, символічно декорованого уламками тарілок ( тобто знищеним через російську агресію звичайним життям), і розповідав про себе і свої роботи. Треба сказати, що власне війна, якщо й не декларована безпосередньо,  присутня в більшості робіт як постійний закадровий гуркіт, що авжеж, впливає на сприйняття. Так, Катерина Білетіна презентувала  обрані листи з графічної серії портретів «Херсонський щоденник»: маючи херсонське коріння вона протягом кількох років портретувала міську молодь – здавалося би, класичні портрети, але подальші долі людей, які зображені на портретах так або інакше, але всі пов’язані з війною, про що вона й розповіла, презентуючи роботи.

(Проєкт реалізується завдяки House of Europe та Goethe-Institut, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської області, Департаменту культури міжнародного співробітництва та європейської інтеграції одеської міської ради, Одеському музею західного і східного мистецтва та Музею сучасного мистецтва Одеси. Партнер проєкту: Вина світу. Виставку можна відвідати до початку серпня).

Текст: Марія Галіна

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *