Багатьом здається неймовірним, що музика – то інша, особлива царина філософії. Щоправда, одвічні істини там не пишуться літерами, словами.
Вони одразу інтонуються звуками різної висоти, різного тембру, різного наповнення… Завжди було не багато людей, здатних їх відчути, втілити в музичній тканині, на перший погляд такій ефемерній, мало зрозумілій загалу. Але Провидіння подбало й про це, обдарувавши окремих людей здатністю вслухáтися у звукову думку всесвіту та, в силу таланту кожного із них, донести її нам, закарбувати в нотах-рисах, як-то роблять композитори, і розтлумачити в своїх інтерпретаціях – то вже справа музик-виконавців.
В останні десятиліття, на щастя, музична та й взагалі інтелігентська громада України почала більше цікавитися тим видом музики, що є філософія. Та увага громади – ніби відлуння наполегливої праці митця, яка тільки розбуджується натхненням, а далі потребує свідомого самозаглиблення у задум, досить тривалої невтомної роботи, творчих шукань, розширення професійних знань, зрештою, відмови від багатьох «принад» вируючої повсякденності. Допускаю, що в когось із авторів цей процес проходить спокійніше, але героїня моїх рядків – композиторка Вікторія Польова – саме так реалізує себе у мистецтві. Творення музики у філософському розумінні цього явища стало для неї принципом життя, способом існування і, водночас, автобіографічною сповіддю тим, хто здатен почути. Вона може відмовитися від усіляких благ цивілізації, лиш би творити свій звуковий простір, який, зрештою, і стає картиною часу.
От і у задуману нею програму авторського концерту в Колонному залі ім. Миколи Лисенка Національної філармонії України закладено два дуже суттєвих посилання: перше – біль і страждання душі людини-творця; друге – велети музики, на які орієнтується і буде вічно орієнтуватися високе мистецтво. Перша сфера, без сумніву, автобіографічна. Вона пов’язана з тими переживаннями й трагічними втратами, які довелося перенести ще з молодих років самій авторці та про які, окрім як у її музиці, ніде не написано. Але людину чуйну до звуків ті твори – «Послання простій людині», «Біле поховання» – візьмуть за душу, викличуть співчуття та співпереживання. «Пташеня Рух» віднесе у світ фантазійних мрій, країну ідилій, куди подумки, можливо, відлітає відпочити й сама авторка.
Твори другої сфери навіяні інтонемами та мелообразами творів Й.С. Баха – «Арія», Прелюдія і фуга fis-moll (№ 14), «Гольдберг-варіації», – які Польова представляє слухачу зі своїми «музичними коментарями», відповідними новій епосі ХХІ століття та, насамперед, її власному авторському розумінню. Музика цих композицій вражає вишуканістю, обережним і водночас високопрофесійним розгортанням образності, так давно призабутою красою звукового потоку. Подібні думки народжуються і коли згадуєш музичні алюзії Польової щодо творів Бетховена.
На мить привідкрию таємницю – музика Бетховена і Баха з дитинства оточувала Вікторію. Саме твори цих композиторів грав і при тому ж розповідав їх «зміст» як своєрідні казки ще маленькій донечці її тато – композитор Валерій Польовий, учень Б.М. Лятошинського. Він вірив у талант і високу духовність своєї доньки та її нащадків. Навіть закарбував цю віру в рядках свого заповіту, пізніше віднайденого в його архіві: «Я сподіваюся, що мій рід не пересічеться і буде продовжувати свій шлях по землі. Я сподіваюся, що він дасть суспільству, народу, Батьківщині, світу людей достойних, творчих і працелюбних, гуманних і високоморальних, мужніх і впертих у досягненні своєї мети…» Високі думки людини, яка прожила трудне життя, ніколи нікому не нав’язувала свої погляди, завжди вирізнялася скромністю і безмежно любила свою родину. Така ж скромність у сьогоденні властива і його дочці; проте її творчість сама по собі привертає увагу багатьох видатних музикантів світу, які шукають контактів із нею, прагнуть до співпраці та здійснення спільних творчих проектів. З-поміж них А. Пярт, Г. Канчелі, Л. Десятников, О. Вустін, Г. Пелеціс, українські музиканти В. Сіренко, М. Гобдич, Є. Савчук та інші.
Для виконання у заявленому концерті обрано дуже професіональні, як на сьогодні, колективи й солісти: Київський камерний оркестр під орудою видатної диригентки Наталії Пономарчук, яка досить добре обізнана з творчістю композиторки і не вперше з глибоким переконанням виконує її твори. Солістами будуть також знані музиканти: Олександра Васильєва – скрипка, Дмитро Ульянов – вібрафон, Наталія Сікорська – клавесин, Марія Кіях – флейта, Богдан Галасюк – гобой. Кожен із виконавців добре знає: грати музику В. Польової – велика відповідальність помножена з великою вимогливістю самої композиторки, яка не дивиться на титули й регалії, а вимагає естетичного еталону як у техніці, так і в образній виразності.
Дмитро Ульянов 
Олександра Васильєва
Текст: Валентина Кузик
Фото: пресс-служба S.T. ART Foundation
- Що: Авторський концерт Вікторії Польової
- Коли: 31 січня, 19:00; перед початком концерту – 18.30 – передмова у фойє від Олесі Найдюк, музикознавця, музичного критика.
- Де: Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2.
