«Я хотів би присвятити цей міні-проект Києву на карантині. Тому, як (та яким) люди, що живуть у Києві i знають його, бачать сьогодні».
«…Які прикмети та зміни вони спостерігають, проходячи своїми щоденними маршрутами зараз», — так на початку квітня Сергій Майдуков (художник-ілюстратор світового рівня; його роботи можна побачити в Washington Post, The Guardians, The New Yorker й багатьох українських виданнях) висловив у своєму фейсбуці ідею online воркшопа. Він перерахував вимоги в зрозумілому брифі, наприклад: «Я не закликаю нікого йти та малювати з натури — ні. Можна просто бути більш уважним, зробити кілька фоток, якщо потрібно, або змістити час виходу з дому на потрібний час доби….Я запросив би 12 студентів. Обирав би за роботами».
17 квітня роботи були опубліковані. Kyiv Daily запитав у художника як був придуманий The Kyivite і ідею нинішнього воркшопу.
В 2015-му році в мережі я натрапив на проект The Parisianer. Дивився картинки, прифігів з того, як багато можна сказати про місто, і як багато художників можуть робити це разом, в рамках стрункого, але невидимого для глядача брифу. В мене якраз за пару днів мав бути воркшоп, і я подумав, що я зміню тему та бриф. Але в той час в Київ якраз приїхали рєбята, що цей Париз’янер вигадали, як триб’ют The New Yorker. В них була лекція, після якої я підійшов та спитав, чи не проти вони, якщо ми в Києві таке зробимо.
Може вони й хотіли б сказати, що проти, але шансів не мали. Тому за два дні ми зі студентами зробили свою обкладинку вигаданого журнала про Київ. Я пам’ятаю, що ми разом вирішували, як назвати — The Kyivite чи The Kyiver.
Це виявилось чудовою вправою на все — на спостережливість, на штурм ідей, на скетчинг, на роботу з обкладинкою зокрема. Тому потім ми робили ще The Lviver, The Odeser, The Frankiver.
Протягом цих тижнів, коли у всіх (я про себе пишу, але думаю, що я такий не один) якісь їхні проекти встали «на холд», з’явилась невизначеність, і, відповідно, невпевненість у власних силах, люди зрозуміли, що класно створити движ самому, раз його не вистачає зовні. Тобто це радше для того, щоб підтримати не голову та руки, а для того, щоб почуватись не зовсім зневоленим обставинами й переконатися, що життя нікуде не поділося.
Це важливо для мене, щоб відчувати причетність до кола людей в Україні, що встигли чимось поділитися, поки це на часі, поки є в цього якесь особливе значення. Але зараз я відчуваю неаби який бонус для себе — цей онлайн воркшоп перемикнув мене в класне положення, з якого до своїх робит можна також поставити по 50 запитань. Я повчився не менше, а може й більше за студентів.
Якщо коротко, то ми зібрались подивитись на те, що змінилось у київській рутині для нас — для кожного в своїй київській рутині. Зміни, що не сплутаєш з чимось іншим, щоб це саме було про карантин.
Я запросив 12 учасників, кожен зробив свою роботу, ми все опублікували. Одна тільки дівчина захворіла (за симптомами схоже на цей дурний вірус), і закінчить свою роботу пізніше. Ми, тобто, закінчимо.
Мені особисто важливий був освітній процес, те, що з нього винесуть студенти, і що — я як арт директор (яка гучна назва). Напевно, призначенням цих робіт можна вважати мікрозріз рівня ілюстрації в Києві в 2020му.
Фото вгорі: Сергій Майдуков.
