«Книжка, яка відображає найновіші підходи в дисципліні genocide studies, геноцид розглядається водночас і як історичне явище, і як теоретичний та правовий концепт».
Канадський дослідник Адам Джонс уже багато років активно заангажований у вивчення і викладання дотичних до геноциду тем, зокрема гендерциду. Він невтомно відстежує зміни в актуальних студіях геноциду, тож перед нами український переклад третього видання, яке значно «потовстішало» в порівнянні з попередніми за рахунок нових тем і перегляду деяких старих.
Тема геноциду — одна з найважчих для дослідження і сприйняття, про що Джонс попереджає уже на самому початку: початківці-дослідники геноциду мають бути морально готові до жахіть, з якими їм доведеться зіткнутися. Але без цього знання неможливо ефективно працювати у галузі прав людини, як неможливо знайти шляхи попередження й протидії майбутнім геноцидам. Відповідно, перекладати цей тест було психологічно важко, особливо розділи, присвячені розбору великих геноцидів минулого й свідченням очевидців.
Адам Джонс позиціонує свою книгу як підручник для студентів університетів і для тих, дослідників, які тільки починають вивчати геноциди. Звідси надзвичайно широкий репертуар тем, починаючи від визначення, яке пройшло тривалий шлях від першого формулювання Лемкіним і до сучасних дискусій, які значно розширили поле його застосування. Найбільша частина книги присвячена розгляду численних прикладів геноцидів: від винищення корінних народів у ранньомодерну добу і до геноцидів в районі Великих Африканських озер (Руанда, Конґо). Кілька розділів присвячені розгляду геноцидів у контексті соціальних наук, зокрема з точки зору психології (наприклад, спроби розібратися з психологією організаторів і виконавців геноцидів, а також з мотивацією рятівників), соціології, антропології та політології. Окремо хочу згадати розділ присвячений гендерному аспекту геноциду (гендерциду), тут автор звертається до питання чому деякі геноциди були передусім націлені на винищення чоловіків; розглядає такі проблеми як жіночий інфантицид, а також випадки зґвалтування, які були частиною геноцидів. У іншому розділі Адам Джонс представляє питання, пов’язані з пам’яттю про геноцид, і одним із прикладів «війн за історію» є дискусія про концепцію нового Канадського музею прав людини, в якій активну (й доволі контроверсійну) роль зіграли представники української діаспори. Чималий інтерес становить розділ, присвячений питанням відплати та відновленню справедливості, у ньому наведено приклади найвідоміших судових процесів над організаторами та виконавцями геноцидів. Завершується книга якщо не на оптимістичній, то на обнадійливій ноті: Джонс намагається зазирнути у майбутнє, розбирає різноманітні моделі реагування на геноциди й запобігання їм.
Насамкінець, хочу звернути увагу на продуману структуру книги. Окрім згаданих розділів, тут є чимало вставок, які тематично вкладаються у розділ, але фокусуються на дуже специфічному аспекті чи прикладі, або представляють біографічні нариси про людей, які пережили геноцид. Кожна тема супроводжується списком літератури для подальшого ознайомлення, який включає як класичні, так і досить свіжі дослідження. У книзі багатющий ілюстративний матеріал! Адам Джонс володіє чималим фотоархівом, який радо надає у публічне використання. Частину книжки складають так звані фотоесеї автора.
