З чого зроблений новий альбом Аліни Паш?
На початку квітня Alina Pash випустила свій другий повноформатний альбом – «розМова». Він вийшов настільки насиченим і багатогранним, що звичайною рецензією тут не обійтися. Спробуємо розібрати реліз по частинах.
Фольк
Українська народна культура супроводжувала Аліну Паш поряд із хіп-хопом. У концептуальному дебютнику Pintea (2019) співачка загравала із народними мотивами радше для краси, а в міні-альбомі Amerikrane Dream (2020) несподівано відмовилася від них на користь більш брутального урбаністичного звучання. У «розМові» шальки її терезів знову перехилилися на бік українського фольку – і так, що чіпати їх не захочеться нікому.
Втім, не варто чекати від Аліни чистої етно-рокової енергетики в дусі «ДахаБраха» та їхніх прибічників/послідовників. Співачка обережно перепакувала діаманти з бабусиної скрині в елегантні звукові капсули, які не соромно розпечатати на київських тусовках. В найбільш спокійні моменти «розМова» відлунює ламким індастріал-попом у стилі француза Woodkid, а в найбільш моторошні накриває могильним мороком подібно австралійцям Dead Can Dance.
На новий альбом Паш надихнули подорожі Гуцульщиною. У гірських селах артистка скоріше наповалася місцевою атмосферою, ніж збирала фольклорний матеріал. Бо пісень на основі народних у «розМові» небагато, а точніше – всього дві. «Балада» – декадентський шансон про «журливу жіночу долю», записаний наживо та з одного дублю. І «Колискова», в якій автентичне «люлі-люлі» переростає у звернення до внутрішньої дитини, народженої в умовах сучасних викликів.
До роботи над обома треками долучився фольк-гурт «Щука-Риба» при київському музеї Івана Гончара, який раніше вже відзначився співпрацею з KAZKA. Міленіалам, які цікавляться збереженням українських традицій, є чому повчитися у цих хлопців та дівчат. Хочеться вірити, що ми ще про них почуємо, і не лише у піснях Паш.
Бог
Самопізнання – головний мотив «розМови». У пошуках себе Паш звертається до вищих сил, усвідомлюючи мізерність мережевих «божків» і фальш інтернету як «нової релігії» («Молитва»).
Але Бог для співачки – це не лише бородатий дядько із релігійних культів. Він також живе у природі речей та стихій. Про це йдеться у пісні «Вода», яку можна хоч зараз вмикати нашим школярам на уроках фізики під час розповіді про агрегатні стани.
А ще Бог для Паш – це, звісно, любов. Особливо це проявляється у ліричному треці «Чоловік» на вірш Сергія Савіна, що завершує альбом і вщерть переповнений релігійними образами. У супроводі самого лише фортепіано голос співачки досягає максимальної напруги, залишаючи слухачів із коротким замиканням у свідомості.
Війна
Те, чого Паш, на думку її критиків, не бачить впритул, а тому регулярно і без сумлінь совісті бере участь в російських проектах. Чи знайшлося у співачки що їм відповісти? І так, і ні.
Якщо у «розМові» і є згадки про російсько-український конфлікт, то вони ретельно сховані у натяках між рядками. Наприклад, у композиції «Ласки дівочі» співачка цитує «Думи мої…» Шевченка, а потім робить закид у бік тих, хто «чужою долею торгує, зневажаючи себе». Чи не йдеться тут про сильних світу цього, які «посварили два народи»? Небезпечний момент…
Трек «Воїн» інтригує багатообіцяючою назвою, але виявляється звичайним ньюскул-репом, присвяченим…фейсбучним хейтерам артистки. Інша справа, що серед таких, за її словами, часто зустрічаються люди «зі зброєю в руках» на аватарках. Здогадайтеся з трьох разів, про кого саме вона говорить.
Найбільше уваги в цьому контексті привертає «Ініціація» – своєрідне інтро до «розМови», зшите із цитат священика Івана Рибарука та голови івано-франківської Асоціації воїнів АТО, Назарія Кішака.
Навіщо Паш звела разом людину зброї та людину молитви? Це може бути натяком на кастову систему в індуїзмі (що не дивно, знаючи про захоплення співачки індійською культурою), де перші (кшатрії) за потреби заміняють других (брахманів), але не навпаки.
Так чи інакше, наприкінці цього аудіоколажу звучить неоднозначне резюме: «Історія – віртуальна реальність, мара. Навчимося бачити в кожному з нас дар Божий». Скоріше за все, такий ескапістський вердикт не заспокоїть онлайн-коментаторів, а навпаки, ще більше їх роз’ятрить.
Параджанов
Тим часом над цими піснями літає незримий дух Сергія Параджанова. Адже «розМова» – це ще й сердечний триб’ют вірменському генію українського кіно.
По-перше, пісня «Матах» могла б позмагатися за звання найкращого неофіційного саундтреку до «Кольору граната» на рівні з Ніколасом Джааром та кліпом Леді Гаги. Не випадково «матах» – це релігійна пожертва у вірменській духовній традиції.
По-друге, вірш Павла Рибарука із пісні «Вода» записувався у церкві, де Параджанов знімав весілля Івана та Марічки у «Тінях забутих предків».
По-третє, важко не помітити зовнішню схожість Аліни Паш із молодою Ларисою Кадочніковою у ролі Марічки з тих таки «Тіней…». Ну а численні містичні паралелі до фільму, рясно розкидані по всьому альбому, спробуйте пошукати самі.
***
Після «розМови» не виникає сумнівів, що сьогодні Аліна Паш – зріла, сформована і самобутня артистка. Важко повірити, що до цього вона прийшла всього за три роки.
Творча еволюція Аліни від першого до другого повноформатника відчутна. Якщо у Pintea співачка ніби підтягувала чудово спродюсовані пісні під вигадану постфактум концепцію, то в «розМові» є той внутрішній (духовний?) стрижень, завдяки якому вони тримаються в купі і працюють самі на себе без додаткових пояснень. Але зрозуміти «розМову» по-справжньому зможуть лише ті, хто згодяться пірнати глибоко разом із самою Паш.
І нарешті: «розМова» – саме той альбом, після якого Паш повинні перестати називати реперкою. Не дарма вона просить про це в кожному другому інтерв’ю.
Оцінка: 9/10
Текст: Філ Пухарев
