Композиторка Алла Загайкевич про свою програму на Bouquet Kyiv Stage, прогулянку ландшафтами Валентина Сильвестрова.
Ти думаєш про місце твоєї музики в сучасному музичному світі? От просто є Алла Загайкевич і є інші світи. Де ти?
— Сьогодні мене запрошували на концерт у Волинську філармонію як виконавицю електронної музики. В якісь моменти кожна спільнота в певний час – може бачити мене чи так, чи так, чи композиторкою, чи… Наприклад, композитор Юрій Іщенко мене бачив міцною симфоністкою, яка написала непоганий віолончельний концерт для віолончелі з оркестром. – І хороша соната. Ось там соната в ля-мінорі була на 3-му курсі. Прекрасна соната!
Мене цікаво, на скільки я сама змогла і можу реалізувати те, що я придумую? І на скільки це все — цілісне, досконале? На скільки це виразне? Ось оце – питання для композитора. Не так рефлексія… хоча, що значить «рефлексія»? Ніякої закордонної рецензії я ніколи про себе не читала. Я про те, що називається «критика». Критика українська є, але дуже часто це рівень не критики, а, умовно кажучи, пресрелізу перед концертом. Що відбувається після? Приклад — прем’єра «Вишиваного». Я про те, що в мене немає навіть такої впевненості, що музичні критики взагалі щось помічають — десь там є така композиторка. Дуже мало такої професійної рефлексії, або музичної критики. Кінокритика – так, є. От кінокритики і критики кіномузики – звісно, це я знаю. Тому я не дуже цим цікавлюся. Мене більше цікавить мій внутрішній діалог: що я написала? Чому воно таке, а не інакше? Що писати далі? Як писати?
Ти композиторка, ти виконавиця, ти композиторка музики для кіно – це різні постаті. З ким з цих постатей тобі легше і (можливо) цікавіше?
— Напевно, людина шукає де цікавіше. Складніше завжди у своїй музиці. Як написати ту ж оперу. Як далі вона буде жити, та опера? Хто її поставить? Як її поставлять? Як вплинути на те, щоб вона була поставлена якось інакше, чи взагалі якісь сенси з музики відбулися? Симфонічний твір – все так само. От є якісь симфонічні твори з електронікою, про які думаю: «Як його виконати?»
Себто, це виконання, але все одно це — частина композиторської роботи: ось ти написав, добре. Що буде тут далі?
З кіно складно часом. Ну, завжди є таки речі: коли щось міняється в концепції фільму і я його не сприймаю, тому що в мене вже є перше бачення, або мені здається, що музика дуже-дуже прекрасна, прекрасно підходить, супер, просто геніальна, а режисер каже: «Та ні, я ж хочу щось інше». Тому що кіномузика – це частина кіно.
Прийняти мене тільки такою?
— Так. В кіномузиці я себе відчуваю виконавцем. Як композитор я відчуваю себе такою людиною, яка сидить в оркестрі і грає під руку диригента: «От я зараз маю щось зімпровізувати під руку цього диригента, який є режисером. От тут я маю відгукнутися і видати от відповідь на його цю диригентську паличку». Таке виконавство. І добре, коли це вдається, і сумно, коли ні.
Перехоимо до «Букету». Творчість Сильвестрова на тебе впливала, як композитора?
— Дуже. Насправді, якщо говорити про те, під чиїми партитурами я найбільше переймалася, шукала їх (маю вдома колекцію), це, звісно, Сильвестров. Я зрозуміла, що навіть це для мене мірило якихось дуже важливих музичних і мистецьких цінностей. Бо коли я вперше почула електроакустичну музику (до речі, вона не електросимфонічна, вона просто спектральна – там немає електроніки) з симфонічним оркестром Юга Дюфура, подумала: «Як це нагадує Сильвестрова, тільки трошки інакше! Ну, це ж майже як Сильвестров, тільки от типу краще в чомусь. Ну, тобто не те що краще, а інакше». І оце була та музика, через яку я потрапила в IRCAM. Тобто я от послухала твір Дюфура і знайшла на обкладинці слово IRCAM. Ніби з цього все почалося.
Тобто – Сильвестров — мірило моїх цінностей. Що насправді для мене ця музика – основа і якогось електроакустичного сприйняття. Тому що так як він працював зі звуком, це окрема робота зі звуком.
Makis Solomos написав книжку From Music to Sound The Emergence of Sound in 20th- and 21st-Century Music. Оце — воно. Це не значить, що у Сильвестрова зникає поняття «музики». Але він з музикою працював так, як з саундом, тобто він його сам створював. Якщо подивитися його партитуру – в неї знайдемо відповіді на те, що, синтезуючи звук, ми створюємо окрему атаку звуку, потім слідкуємо, як він просувається і як він зникає. І ось це робив Сильвестров у своїй музиці, у своїх партитурах. Тобто він різними оркестровими засобами прописував окремо атаку, окремо – просування звуку і окремо – його зникання. Просто він бачив, хто за що відповідає. Дуже цікавий синтез.
Питання про назву концерту і те, як він побудований
— Назва виникла як пропозиція від Ольги Блажієвської. Я працюю в Парижі, і Оля пропонує концерт, який якось пов’язаний з електронікою. Я кажу: «Та ні, я не займаюсь такими семплами. Мені була б цікавою трошки інша історія: вільне трактування, або варіації на тему». І я згадала, що у Сильвестрова є такі самоцитування, такі синтаксичні елементи, які ходять з одного твору в інший твір. І він якось розказував про одну зі своїх симфоній (мені здається, що це була п’ята): «Пролетает ветер из лепестков роз». Що він хоче населити свій простір знайомими йому елементами, щоб він жив у знайомому йому просторі – він йому подобається. Йому подобається це там дерево, подобається цей відомий простір, відомий ландшафт якийсь. Отак виникла така ідея.
Єлизавета Соловйова — бандуристка. Колись у докторської дисертації Олександра Козаренка «Феномен української національної музичної мови» я знайшла такий абзац: «Симфонічна фактура творів Сильвестрова – це спектр бандури». Тому — ось, в складі концерту є бандуристка. Я жартую, звичайно, але не дуже. Ця бандура буде звучати там, дійсно, всіма своїми спектрами: що новим інструментом, що якимсь таким. Але, звичайно, я її запрошую, тому що мені з нею цікаво грати – вона цікаво імпровізує, вона прекрасний музикант і вона з електронною якраз матерією на ти, і це її не перша робота. Георгій Потопальський займається алгоритмічною частиною на основі теж спектрів і на основі музичного матеріалу. Тобто у нас будуть ці пелюстки з різних квітів, а не тільки з трояндою. Вони у нас будуть там пролітати. І ми вирішили створити групові варіації різних варіантів ландшафтів Сильвестрова. Побачимо, як це у нас вийде.
Музика – як фізика.
— Як простір. Як топос.
По вам обом (маю на увазі тебе і Сильвестрова) можна спостерігати за тим, як змінювалася мода навіть не на виконання, на сам музичний продукт, створення музики, на ставлення до створення музики, тому що Сильвестров завжди сприймався як авангардист, зараз він дійшов до значної простоти і тиші. Як у тебе все це відбувалося – ускладнювалось чи навпаки?
— Сильвестров і сам говорить, що його авангардний період був дуже коротким і в 1970-х все закінчилося, коли він написав «Кітч-музику». Після 33-х років Сильвестров зрозумів, що період «бурхливого бурління» авангарду як джерела просування, джерела формування музики – вирувало саме там і тоді. Потім він знайшов музику – так він говорить.Коли я була студенткою – Сильвестров приходив у Спілку композиторів, там певний час були розмови. Це якась апологія творчості. Це були приблизно 1985-1987 роки.
В мене зовсім інший підхід до всього. Умовно кажучи, я не так сконцентрована на своїй музиці, як Сильвестров. В принципі, він ніколи не викладав. З режисерами працював, звичайно, але небагато. І ніякою організаційною роботою він теж ніколи не займався. Тобто у нього не йшлося про те, щоби там якось пропагувати електроакустичний метод композиції, засновувати студію, там ще щось. І взагалі, у нього завжди був вимкнутий телефон, і до нього неможливо було подзвонити. У мене зовсім інша якби ситуація.
Мене, наприклад, з покоління «авангарду» дуже надихає інший герой – Леонід Грабовський, який зробив перерву на 20 років: у 1995 році кинув писати музику, а в 2015 знову почав. В це ніхто не вірив. Але він робить абсолютно іншу музику – дуже цікаву, дуже складну, яка часом нагадує дослідження (але це явно ускладнення). Або поет Микола Воробйов, який максимально ускладнює досі свою поезію, вона дуже цікава. Живопис у нього також ускладнюється.
Тобто в цьому поколінні є композитори, які все-таки закреслили авангард і вважають, що краса настільки проста, що її не треба соромитися, тобто не створювати хащі між собою і слухачем, що музика – вона інакше працює. А є якби оцей підхід з вічним подивуванням цієї складності і світу, і якоїсь деталізації. Ну, не те що складності навіть… Мені дуже сподобався один апологетичний вислів композитора Геддер Штаттера, Clemens Gadenstätte. Він вів майстер-класи по сучасній композиції з київськими студентами. І тому я слухала його лекцію. Він каже: «Я австрієць. Я люблю сніг. У моїй мові є може 12 цих відтінків снігу (щоб я німецькою мовою розказав про сніг), але у ескімосів їх було 400. Я хочу, щоб у моїй музиці було цих 400 відтінків, а не 12». Тому в нього така складна музика, через оцю градацію елементів. Оця градація елементів, оця ускладненість і оцей подив, подивування кількістю градацій – напевно, це те, що мене теж захоплює, на відміну від такої метафоричної простоти, яка теж складна, безумовно.
В музиці Сильвестрова я і зараз чую авангард. Як основу, віртуальну фундаментальність. Ось ці вже такі прості гармоніки, вони відзвучують. Для мене це завжди відголоси, завжди відзвуки, і тільки так. Інакше і не можу сприймати його музику. Він в принципі з цим погоджувався. Якось я писала текст про Валентина Васильовича на його 70-річчя. Думала, що він образиться за цей текст, але він, навпаки, сказав: «Візьміть його як на програмку філармонії». Він зрозумів мою любов до його музики.
Думаю, що в його авангарді і є складний відголос глибокого і складного світу. Так мені здається.
На який концерт «Букету» ти потрапиш обов’язково?
— Я поки ще погано знаю програму. Але мене цікавить Назґуль Шукаєва з президентським духовим оркестром. Там буде аранжування Саші Чорного, це мені теж цікаво. Знаю, є дуже цікава програма піаніста Романа Рєпки, він дослідник і ілюмінатор: він може висвітити дуже чітко якусь цікаву деталь. Це точно буде цікавий концерт. Тобто я думаю, що «Букет» буде мати ось таку візіонерську трошечки історію, але з людьми достатньо відомими, як Назґуль, чи Женя Громов.
Спілкувалася Віка Федоріна
Коли: 19 серпня, о 20:00
Де: Сад Софії Київської
