Zarina Zabrisky продовжує знайомити нас з культурним життям Херсону, містом, яке перебуває постійно під обстрілами. Сьогодні на нас чекає інтерв’ю з Альоною Мовчан, яке Заріна Забріскі взяла спеціально для Kyiv Daily.

Творчість Альони Мовчан стала помітною в літературних колах Херсонщини після виходу друком 2015 року у видавництві «Айлант» першої  збірки поезій «Економіка любові», де авторка вдало поєднує термінологічні слова та словосполучення з економетрики з філософськими і психологічними поняттями людського життя. 2019 року у Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова поетеса презентувала свою другу збірку «У полоні зелених очей». І вже у 2021 році побачила світ нова (третя!) збірка поезій Альони Мовчан «Нетипове».
Деякий час Альона працювала журналістом на ТРК «ВТВ плюс», а з 2020 року вона керівниця літературно-драматургічної частини у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М. Куліша.
Альона Мовчан – членкиня Національної спілки журналістів України, членкиня правління Херсонського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода Просвіта» (звідси). Наразі опікується літературними зустрічами херсонців «Поетична шафа» (див. тут ).

Останніми місяцями Херсон стикається із збільшенням кількості атак безпілотників. Як ця щоденна небезпека впливає на ваше життя і, зокрема, на ваш творчий процес? Ви можете писати? 

— Один із прикладів:  редагую книгу, аби відправити у видавництво, о першій ночі чую неподалік постріли з автоматів. Син Добромир, якому зараз 2,5 років, біжить до мене. Чую дзижчання дрону. Бабах. «О, це просто дрон», – думаю я, заспокоюю сина, він засинає, я продовжую редагувати книгу, дрони літають. Щодо того чи продовжую писати – моє натхнення не залежить від ситуації і місті, адже пишу радше від імпульсу. Але зараз рядки з’являються в голові все частіше. 

Потрапити в мистецький колективний простір для читань і вистав, мабуть, надзвичайно небезпечно через триваючі обстріли та удари безпілотників. Чи можете ви описати труднощі, з якими ви стикаєтесь під час організації цих заходів, і що спонукає вас продовжувати, незважаючи на ризики? 

— Важко назвати «труднощами» постійну загрозу життю, адже організація заходу – це ще й відповідальність за його відвідувачів. Тому це завжди: тільки безпечне приміщення, і реакція тут і зараз – почався обстріл, люди не їдуть. Були випадки, коли записувалось п’ять митців, а на виступ доходив тільки один. Якось з виступаючих була тільки я одна, і глядачі – імпровізувала, читала своє та вірші інших авторів, долучала присутніх читати зі збірок «Поетична шафа», – добре, їх у мене чотири. Якось музикант не прийшов на захід, я пишу – мовчить. Хвилювалась. Тоді відповів, що прилетіло поряд і в нього почали труситися руки. «Я розумів, що не зможу грати», – казав він. 

Що спонукає продовжувати?

— Люди і спонукають. А ще саме мистецтво, бо все, що я роблю в своєму житті, пов’язане з мистецтвом і задля мистецтва. 

Яку роль грають читання віршів і відкриті мікрофони якщо йдеться про допомогу громаді впоратися з нападами Росії? Як нещодавні напади дронів вплинули на колективний дух спільноти?

— Відвідувачів заходів поменшало, але їхня кількість вже два роки залежить від того, наскільки гучною були ніч або ранок перед заходом. 

Як роль грає саме читання віршів? 

— Думаю, це пропаганда українського, херсонського, певне єднання. 

Яке послання ви сподіваєтесь передати своєю поезією та зібраннями у відповідь на це зростання насильства? 

— Передати завдяки творчості ситуацію в місті, країні. Спільно відрефлексувати. Об’єднати людей. Довести ворогу, що добро завжди перемагає зло. 

Як мати, як ви поєднуєте потребу в безпечному місці для вашої родини з бажанням виразити себе та підтримати творчу спільноту в такому нестабільному середовищі? 

— Як на мене, не дуже правильно. Мені часто кажуть, що хороша мати не привезла б у Херсон дитину, бо ж мала змогу жити деінде. Можливо, вони праві. Але ще з початку повномасштабного вторгнення я знала: з України не поїду, маю бути поряд з чоловіком, бо ми один для одного зміст життя. Дитина недаремно народилась тут, зараз і саме в нас. Син теж по-своєму розвивається у творчості. 

Ваша книга спогадів розповідає про життя Херсона під окупацією. Чи можете ви поділитися, як описання такого жахливого досвіду емоційно вплинуло на вас як на поета? 

— Так, в мене є в прозова книга, роман-хроніка «Окупація». І поетична «Дім/Дим: поетичний щоденник війни». Я писала їх, не думаючи про результат, а маючи потребу в творенні. Спочатку я відчувала полегшення – це була своєрідна арттерапія. Навіть написала вірш про любов, не зачіпаючи тему війни. Але цього вистачило ненадовго – думаю, хто живе в Херсоні або слідкує за ситуацією в місті, зрозуміє чому. 

Що варто знати про Херсон та про культурне життя прифронтового міста в інших регіонах?

— Херсон живе. Культурне життя міста відроджується. У нас на «Поетичній шафі» з’являються нові поети та музиканти, — це в нинішніх умовах перемога.