23 березня в аукціонному домі Дукат відкрилась виставка творів безумовно цікавого та неоднозначного художника Анатолія Лимарєва “Колір. Пробудження”.
Проект присвячено 90-річчю з дня народження митця, на якому представлені етюдні твори із колекції родини майстра, створені у період 50-х – 80-х років ХХ століття. Виставку можна переглянути до 10 квітня.
Творчість Анатолія Лимарєва за часів радянської влади була поза рамками художнього процесу, оскільки не підпадала під визначення соціалістичного реалізму. Художник працював у традиційних техніках, предметом зображення завжди слугувала реальна дійсність. Проте ті формальні пошуки, які велись на полотнах майстра бентежили представників пануючого офіційного мистецтва.
Після смерті художника (1985 р.) було лише декілька більше-менше повних виставкових проектів. Перший відбувся 1999 року у виставкових залах Спілки художників. Другий – в межах Великого антикварного салону в Мистецькому арсеналі (2012 р.). Останньою була виставка 2015 року “Той, що йде за сонцем” у новоствореній галереї Дукат. Помітно, що представлення доробку художника не надто активне, а виставка, що днями відбувається у залах аукціонного дому Дукат є спробою розширеного представлення спадку Анатолія Лимарєва, тим паче, що більшість творів експонуються вперше.
Експозицію формують близько сорока етюдів, що згруповані за предметом, темою зображення та технікою. Переважну їх частину становлять пейзажні мотиви із введенням до композицій людських постатей. Також присутні делікатні замальовки рослин та натюрморти. Виконані етюди, окрім традиційної олії, швидкими техніками акварелі та пастелі що дозволило художнику безпосередньо зафіксувати побачене.
А те, що бачив Анатолій Лимарєв – це колір. Дослідники відзначають особливе втілення кольорових відношень на полотні майстра та намагаються навісити на його особу ярлик “українського Ван Гога”, “сонцепоклонника” тощо. Спроба дати визначення мистецтву майстра є позитивним моментом. Проте одного ємного слова не знайти. Як уже зазначалось на початку тексту – творчість художника неоднозначна, як і сама його особистість.
Колір в творах Анатолія Лимарєва – це провідник світла, чи природного, чи штучного. Цікавість до передачі світлових ефектів засобом кольору простежується у творчості художника повсюдно. Це може бути степовий пейзаж, пройнятий ранковим сонцем. Або ж інтенсивний контраст жару багаття на тлі глибокої синьої ночі. Безпосередня фіксація кольорових відношень залежно від джерела освітлення та часу доби – це формальне завдання, над вирішенням якого працює художник, створюючи етюди.
Настільки фундаментальний підхід до вивчення природи світла допоміг майстру у написанні хрестоматійних для його творчості робіт, деякі з яких зберігаються у Національному художньому музеї. Етюди, які експоновано у аукціонному домі наче привідкривають завісу майстерні художника, -– те, як він працював, які акценти розставляв, – усе це найбільш повно виявилось у безпосередніх, швидких роботах Анатолія Лимарєва.
Для дочки художника, Анни Лимарєвої важливим є зберегти колекцію, не розпорошити її по приватних збірках, і дати змогу внести творчий спадок батька до історії українського мистецтва ХХ століття. Так трапилось, що за життя творчість художника знаходилась в андеграунді, а участь у виставках Спілки завжди супроводжувалась неприйняттям тих чи інших композицій. З цього проростає в’яла експозиційна робота в роки Незалежності та відсутність монографії, яка би в значній мірі розкрила творчий феномен Анатолія Лимарєва.
Текст: Анастасія Олексій
