Bouquet Kyiv Stage цього року відкриється прем’єрою, концертом «Пінзель — Животков» за участю хору «Щедрик» та автора, Антона Дегтярьова.
Композитор і піаніст розповів Kyiv Daily про свої відносини з часом, про те, ким є електронний продюсер та такий інструмент як симфонічний оркестр.
Пінзель, Животков, катарсис, Бароко, хор Щедрик … і Антон Дегтярьов — як ви працювали з усіма складовими?
— На мою думку, ідеалістична віра в людину та її метафізичне «спасіння» — може бути об’єднуючою рисою для творчості барокових майстрів, Пінзеля та Животкова. Увага до деталей та робота з одвічними (та сакральними) сюжетами та символами — певно, ці характеристики роблять творчість Олександра Животкова, Йогана Пінзеля, так би мовити, «доступною», зрозумілою мені. Якщо казати про хор «Щедрик», то це захват із першого погляду! Точніше, з першої репетиції, на яку мене було запрошено.
Як ваш твір вписується в тему фестивалю цього року «Ми між минулим і майбутнім»?
— Інколи я про себе самого думаю, що я знаходжусь десь поміж часових шарів: з одного боку думаю, що мені комфортніше і спокійніше було б жити років 150 тому; з іншого — я роблю музику за допомогою інструментів, які живляться електричним струмом і керуються цифровим інтерфейсом. Якщо казати вужче про музику, яку я роблю, то для мене пріоритетом є гармонії і їх розвиток; скажімо, це цікавить мене найбільше. І, відповідно, форма, у якій ці гармонії існують і розвиваються. Якщо проаналізувати ці засоби у моїй музиці, то можна знайти там, гадаю і просту тричастинну форму, і сонатну, десь простий канон, є навіть рондо. Ці елементи, можливо, не сильно очевидні, адже відтворюються електронними інструментами. Але мені приємно знати про те, що в основі деяких моїх композицій є форма, якою людство користується 200 або більше років.
Як ви стали музикантом?
— Як це часто буває, в домі, де я ріс, було фортепіано. А в дитинстві я страшенно захоплювався автомобілями. Мав кілька словацьких журналів типу авто-рев’ю. Так от, якось я почав ставити на пюпітр якийсь із цих журналів, на розвороті якого була якась із моїх улюблених машин, і грав для неї. Ясно, що якусь беліберду, але було дуже приємно. Думаю, автівці також. Власне, це і був мотив. Батьки, звичайно, звернули на це увагу і ухопились за момент. Тим більше, що мій батько мав фортепіанну музичну освіту і певний досвід гри у колективах, і, як виявилось, був дуже радий моєму інтересу до музики. Далі були роки навчання, іспити, конкурси, пропущені уроки в загально-освітній школі задля занять музикою. Гадаю, типова історія для зростаючого виконавця, у якого вірять батьки та викладачі. А вже навчаючись у музичній академії почав уважніше вдивлятись у композицію творів, які вчив. Певно тоді й почало діяти яблуко пізнання, що привело до запитання: чи хочу я виконувати музику, написану іншими, чи писати і виконувати власну?
Як і коли ви стали складати музику?
— Здається, на другому курсі академії. Це були невеликі фортепіанні прелюдії, які своєю драматичністю не мали поступатися Косенку, Скрябіну та Рахманінову. Кілька років по тому я їх переслухав і добряче повеселився. Але перші спроби на те й перші. У форматі електронної музики, засоби і можливості якої я досліджую до сих пір, перші кроки відбулися десь 10-11 років тому. Просто стало цікаво як би зазвучала вертикаль з кількох синтезаторів гармоніями, притаманними стилю Дебюсі. Таким чином почав вивчати можливості безкоштовної програми, яка була частиною програмного пакету нашого домашнього комп’ютера. Чесно кажучи, електронну музику я ігнорував і недооцінював, поки не почав вникати у те, як вона створюється.
Що таке «електронний продюсер»?
— Тут хочеться відповісти запитанням «ким є електронний продюсер для вас?» і сказати що з цього є правдою. Для мене дуже прикрим є міф про те, що електронна музика «бездушна», що її роблять немузиканти за допомогою комп’ютера і що ніяких таланту чи професіоналізму для цього не треба. Як я й сказав, це — міф. Створений, певно, людьми, яким лінь вникати. Електронний продюсер, так само як і класики, приміром, 200 років тому, має добре володіти своїм інструментарієм, знати його можливості та властивості, працювати над своїми помилками і вчитись у колег. Так, тут не є обов’язковим володіння контрапунктом, знання сонатної форми чи основ хорової поліфонії. В той же час, тут є необхідними інші технічні знання про фізику звуку, звуковий синтез та акустику. На мою думку, електронна музика у багатьох її проявах — це закономірний розвиток музичного мистецтва. А електронний продюсер — це сучасний варіант композитора. Змінились засоби виразності, інструменти, розширились (або змінились) необхідні базові знання. Але загальні цілі та мотиви залишились ті самі — прагнення до формування свого бачення світів реального та уявних і пошук способів поділитись цими видіннями у вигляді звукосполучень.
Які ваші інтереси в музиці — припустимо, класика, авангард або джаз і інструментальний хіп-хоп — що «тепло», що — зовсім «холодно»?
— Намагаюся бути всеядним. Навряд чи це унікальна позиція для музиканта. Адже у кожного усталеного жанру є свої закони і принципи, а значить — є чому повчитись. Але якщо казати про музику, яка особисто мене більше чи менше чіпляє як простого слухача, то хіп-хоп, певно, чіпляє менш за все. Є хіп-хоп продюсери, які мені по-справжньому подобаються (наприклад, Flying Lotus). Але й хіп-хопом у чистому вигляді його творчість не можу назвати, адже надто вона стилістично еклектична, складна і музично багата. Гадаю, в абсолютно однаковій мірі мене чіпляють танцювальна електроніка (напр. Daniel Avery) і менш танцювальна, наприклад Jan Jelinek, як ранні «гітарні», так і нові більш експериментальні Radiohead, з авант-джазу (аж сам здивувався) дуже сподобались Akvariet Trio з Німеччини, якщо не помиляюсь; давно захоплююсь і з професійною необхідністю, і як слухач музикою до кіно (зокрема, з найяскравіших уподобань — канадієць чилійського походження Cristobal Tapia de Veer); з академічної класики не втомлююсь насолоджуватись життєствердністю і життєрадісністю Дебюсі, Равеля та Райха.
Розкажіть про ваш інструмент; і з яким ви хотіли б працювати?
— Серед електронних музикантів побутує багато жартів про те, що, придбавши один синтезатор і вникнувши в нього як слід, ви вже не зупинитесь перед бажанням спробувати інші. Наразі у моєму, як це заведено називати, сетапі шість інструментів. Гадаю, це тимчасовий компроміс, при якому моєї уваги вистачає на кожен з них і задумана музика при цьому не страждає. Формат написання музики на комп’ютері мені звичніший, адже тут більше ресурсу для великої кількості партій і створення багатої й насиченої композиції. З живими інструментами є свої обмеження, і перше — це їх кількість. Але, як я й сказав, теперішній мій набір інструментів — це тимчасово. При можливості він буде обростати новими. А якщо забігти ще далі, то симфонічний оркестр — це інструмент, з яким я давно мрію працювати. Власне, з бажання опанувати його можливості для мене почалося написання власної музики. Сподіваюсь, колись почую свою музику у виконанні оркестру
Чий виступ ви хотіли б побачити та почути на «Букеті»?
— В першу чергу я зосереджуся на іменах, з якими не був знайомий раніше. Наприклад, Акселя Кольстада. Також, обов’язково маю почути музику Валентина Сільвестрова на триб’юті Данте, подивитись проект «Місто» Алли Загайкевич та потрапити на виступ Heinali. А зовсім по-хорошому — встигнути побачити/почути все!
Текст: Віка Федоріна
