У середу, 9 жовтня, у Національній філармонії України відбувся великий симфонічний концерт, який не вирізнявся від решти ні особливим форматом, ні унікальною програмою, ні запрошеними музикантами з інших міст. Здавалося б — нічого особливого: Академічний симфонічний оркестр Філармонії, диригент Антоній Кедровський, музика Бетховена. А втім концерт став чи не найяскравішим музичним враженням від початку цього концертного сезону у Києві.
Музика Бетховена у репертуарі симфонічних оркестрів стала такою класикою, що не потребує переконувань у доцільності виконання, — твори композитора давно стали показовими для будь-якого колективу. Вони дозволяють виявити майстерність гри усіх оркестрових груп і досі підпадають під визначення “так мало нот” — що немає за чим заховатися. Тож кожен звук, кожна нота чутна і має значення у фактурі на вагу золота. А водночас твори Бетховена знають усі — від дітей музичної школи, тож слухач надто добре орієнтується у цьому матеріалі, аби пропустити недбалу гру чи бліду інтерпретацію. Тож хіба не є викликом для філармонічного оркестру зіграти таку програму?
Відкривав вечір Фортепіанний концерт №1 Людвіга ван Бетховена, що прозвучав у виконанні філармонічного оркестру та молодого піаніста Андрія Заходякіна. Його гра відрізнялася технічною довершеністю та смаком, а разом з оркестром утворювала чудовий симбіоз — переклички соліста з оркестром звучали органічно та жваво і створювали ту напругу, яка тримала слухацький інтерес. Блискуча перша частина з легко зіграною віртуозною каденцією, тендітна друга та запальний фінал відтворили енергію і чар бетховенської музики.
Бракувало хіба лише індивідуалізованої інтерпретації з боку соліста — вона ж бо виявилася досить усередненою, і верхом для виконавця стало досягнення гарного звуку та логічно вибудуваних фраз. Це безумовно вдалося, але трохи відсторонене ставлення до твору з боку Андрія Заходякіна відчутно обмежувало простір для руху оркестру та для втілення ідей диригента. Оркестр відчувався досить скутим, тим більше у фіналі, сповненому різких поворотів у розвитку та несподіваних контрастів. Вони ж бо потребують виконавської гнучкості, і створюють самий смак цього твору. І вони ж були виражені не до кінця і лишали відчуття недовершеності — тим більше у порівнянні з окремими місцями концерту, де взаємодія оркестру і соліста була значно глибшою та тоншою.
Але ці хиби можна списати на молодий вік соліста, котрий тільки вбивається у пірʼя. Час покаже, чи зможе він у майбутньому запропонувати більш зрілий та вивірений підхід до інтерпретації Першого фортепіанного концерту Бетховена. Бо нині ставити учня Київського ліцею ім. Лисенка, грантоотримувача Vere Music Fund в один ряд із дорослими піаністами було б помилковим. Але стежити за подальшим розвитком молодого музиканта безумовно варто.
А те, що музика віденського класика у виконанні симфонічного оркестру Філармонії під орудою Антонія Кедровського може звучати різноманітно та наповнено, потвердила Шоста симфонія, виконана у другому відділенні концерту. Не будучи ніким і нічим стримуваним, оркестр розкрився з якнайкращої сторони. Чути взаємодію між всіма групами: пластичні струнні доповнюються яскравими голосами дерева, передовсім виразними соло флейт і фаготів, а мідні з перкусією влучно підсилюють загальне звучання. Темпова та динамічна гнучкість потверджували небайдуже ставлення до твору та спробу зіграти твір якнайбільш щиро. А влучно підкреслені драматургічні повороти симфонії укладали плин музики у єдину логічно вибудувану цілість, напрямлену до Фіналу.
Бетховен у виконанні філармонічного оркестру на чолі з Кедровським відрізнявся стрімкістю та легкістю. Хоча темпи відповідали композиторським вказівкам і не були пришвидшені, втім рух відчувався у кожній фразі — музиканти грали, ніби щоразу дивуючись: а що буде далі? Втім ця стрімкість не виходила з-під контролю ні на мить, і ніяк не повʼязана з диригентською недбалістю чи сваволею музикантів. Навпаки: навіть у бурхливому Скерцо — найшвидшій частині симфонії, відчувалося опанування нестримним рухом оркестру.
Справді стиль диригування Кедровського не передбачає чіткої схеми і постійного показу вступів. На позір здається, що Антоній дає цілковиту свободу музикантам, тож вони стараються одне поперед іншого. Частково це так, а втім творча ініціатива оркестрантів спровокована і диригентом теж. Адже бачачи таку щиру відданість матеріалу, увагу до кожного такту, таку відповідальність та чесність з боку Кедровського, важко не відповідати тим самим. Тому і виглядає, буцім диригент нічого не робить, а заворожений оркестр грає. Насправді ж він магнетичним чином веде музикантів за собою і своїм прикладом заохочує оркестр викладатися наповну і звучати багато та цікаво.
Тодішній Бетховен у виконанні філармонічного оркестру під орудою Антонія Кедровського не плекав ніяких очікувань, а втім став чи не найбільшим одкровенням за останній час. Поруч із цим концертом у Національній філармонії проходять театралізовані проєкти, концерти із залученням VR-технологій і багато іншого різноманітного й цікавого. Втім добре мати і такі концерти — де основну цінність складає ніщо інше як музика, і добре співпрацювати з музикантами, котрі без жодних прикрас, а лише своєю майстерністю можуть створити незабутній вечір.
Текст: Марина Гордієнко
Фото — Дмитро Головченко. Антоній Кедровський за пультом Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України.
