Головний диригент Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського про виступ на фестивалі Bouquet Kyiv Stage, українську музику під час війни та реквієм у Бучі.
Розкажіть про концерт Ансамблю Лятошинського на фестивалі Bouquet Kyiv Stage-2022. Як формувалася програма?
—Для виступу в такому особливому сакральному просторі — Софії Київській — ми зупинилися на духовній музиці українських класиків, а також на творах сучасних авторів, що найчутливіше резонують із нашим драматичним сьогоденням: боротьбою, втратами, молитвами та надією на перемогу.
З одного боку, програма демонструє різні стани духовного життя людини, яка молить про заступництво, благословляє, співає хвалу Творцю. Це було актуально 200 років тому, і залишається актуальним зараз. З іншого боку, твори програми дістають на поверхню важливі символи, що пояснюють нам нас самих і сутність наших ворогів. Як у випадку «Молитви до Богородиці» Ганни Гаврилець. Цей невимовно трепетний твір невипадково актуалізувалося саме зараз, адже Богородиця здавна вважалася втіленням заступництва людства перед лицем ворога. У молитвах їй дякували за захист від нападників і з піснеспівами до неї йшли у бій.
У «Рутченковому полі» Євгена Петриченка ми чуємо драматичний реквієм за жертвами терору окупаційної совєцької влади (у 1930-1940-х роках на Рутченковому полі у Донецьку були розстріляні 500 мешканців — ред.), а також вкотре повторюємо для себе, що зі зміною вождів і режимів мета росіян — фізичне знищення українців — ніколи не змінювалася. Сам композитор двічі зіштовхнувся з цим злом: у 2014-му під час першого етапу російсько-української війни він вимушено виїхав з рідного Донецька, і вдруге йому довелося покинути свій дім у лютому 2022 року.
Вагомою частиною нашої програми є твори Вікторії Польової, без якої сучасна українська хорова музика просто немислима. Крім того, композиторка цього року відзначає своє 60-річчя, тож наш концерт — це і своєрідна данина пошани видатній авторці.
Концерт у Бучі — як це було, що ви та артисти хору відчували, думали під час концерту?
—Нашу акцію «Буча: Реквієм» ми присвятили пам’яті всіх жителів Київщини, убитих і закатованих росіянами. Концерт відбувся у Храмі святого апостола Андрія Первозванного, на території якого і було виявлено одне із масових захоронень жертв. Складно висловити емоції, які відчували виконавці, виступаючи для людей, що пережили таке страшне лихо.
Репертуар Ансамблю Лятошинського — це духовна музика, але й бароко та пізній романтизм, сучасна музика теж. Це складно?
—Музика різних періодів потребує відповідних знань про виконавську практику і, відповідно, необхідних виконавських навичок. Це як кошик з інструментами, які ти використовуєш залежно від поставленого завдання.
Музичних інституцій з тривалою історією у нас не так і багато. Чи не думали написати книгу про Хор Лятошинського?
—Хор — це лише одна зі складових Ансамблю імені Лятошинського, який об’єднує хор і камерний симфонічний оркестр. Дякуємо за цікаву ідею, сподіваємося втілити її вже після перемоги, наразі ж ми сфокусовані на тому, щоб наша мистецька діяльність адекватно відповідала сучасним викликам.
Чи зміниться після війни український музичний ландшафт?
—Український музичний ландшафт уже зазнав великих змін. Музиканти гинуть, вимушено полишають свою професію або ж продовжують виступати за кордоном, часто без планів повернутися додому.
З іншого боку, ми можемо спостерігати, наскільки змінилася персональна відповідальність кожного музиканта. Відчувається, що з’явилося розуміння мистецтва, зокрема класичної музики — як важливої ділянки на війні, де точиться своя боротьба за ідентичність, за право залишатися вільними людьми і творити власне мистецтво.
Діяльність музикантів зараз — це ще й важлива складова тилу, що забезпечує «нормальність» нашого буття і водночас надихає та дає надію. З цим пов’язаний пошук нового репертуару, нових форм його подачі музики.
Спілкувалася Віка Федоріна
