Або як працювати з Боженою.

 

Ще кілька місяців тому про Божену Чагарову не знав майже ніхто. Але після есею про її вишивки, опублікованому на ресурсі Korydor, і появи робіт Божени в експозиції київського арт-центру, її ім’я почало потроху з’являтися в розмовах мистецької спільноти, а інколи й поза нею. 

Мені, як авторці першого дослідження щодо художниці, було надзвичайно цікаво спостерігати за реакціями на Божену Чагарову. Серед них немає, звісно, правильних чи неправильних позицій, однак заглиблення в сприйняття інших людей допомагає краще зрозуміти, як бути з такими відкриттями, як Божена. 

Цьому сприяє й формат вишивок мисткині. Чагарова специфічно переосмислює суспільні коди, які знаходить у обмеженій кількості джерел: парі журналів, у газетах і телебаченні. Фактично, її роботи дзеркалять норми поведінки в різних сферах життя. Тим більше цікаво, що бачать люди у такого роду дзеркалі.

Мистецтво?

Почну зі стандартної реакції – запереченні. Чому я, і багато інших людей, взагалі записуємо Божену Чагарову до рядів митців? До цього питання варто ставитися максимально прискіпливо, у першу чергу – діячам культури. Бо надалі від аргументації будуть залежати тенденції і прецеденти. Чому це не приклад арт-терапії або ж декоративно-ужиткова творчість? Чи варто нам приписувати людину до художників, якщо вона сама себе так не позиціонує? 

Якщо тезово описувати мою позицію (яку я надалі збираюся опрацьовувати глибше), то мистецька складова Божени міститься саме в розширенні деяких рамок і обмежень у художній течії, а також у більш персоналізованому і поза-категорійному прояві творчості. 

І тут ми підходимо до наступної реакції на Чагарову. 

Наїв? Арт-брют? Примітивізм? Творчість людей із шизофренією? 

Без кліше й стереотипів людське мислення неможливе – і це нормально, адже суттєво економить наш час і інтелектуальний ресурс. Художниця без профільної освіти, нікому невідома, живе в маленькому селі, має психічну хворобу – і одразу ж ми хочемо знайти в історії схожих людей, із подібними характеристиками.

 «Божена Чагарова – нова Катерина Білокур»

«Київ – новий Берлін»

Це гарні слогани для промоції, однак вони не працюють при адекватних дослідженнях. Божена може стати випробуванням для всіх, хто буде далі розвивати її тему: скільки емпатії та ментального залучення нам потрібно, щоб вийти поза шаблони й розгледіти щось справді нове?

Замилування

З романтизацією працювати складно. Здається, що поганого: розвісити рівненько вишивки* й милуватися ними? Звісно, нічого. Мій єдиний страх щодо цього – без критичного погляду й гострих кутів будь-яке мистецтво здатне втратити свій початковий імпульс, і стати лише гарним об’єктом для фотографій у соцмережах. Але потенціал робіт Божени значно більший за статус «арту» – сподіваюся, він ще розкриється сповна. 

Я вам не вірю

Наостанок – моя улюблена реакція на Чагарову. Недовіра. Кілька людей вигадали Божену, вишили хрестиком шаржі на знайомих людей «із тусовки» і тепер просувають якісь свої ідеї. Чому мені так подобаються ці погляди? Бо коли я вперше побачила роботи художниці, я подумала так само. Надто цікаво, щоб бути правдою. Якби я самостійно не їздила кілька разів до Божени, то й досі б були, певно, сумніви. 

У історію Божени важко повірити. Коли її проговорюєш словами, вона наче прописана за всіма правилами драматургії. Але коли приїжджаєш до її хати в Житомирській області, коли трохи ніяково п’єш чай разом із її родиною, ведеш не надто зв’язні розмови, шукаєш влучний підхід – уся драматургія зникає, і ти лишаєшся сам на сам із реальністю, яка так не схожа на твою. Яка не відповідає мистецьким напрямкам із підручників історії і неписаним правилам арт-тусовок. 

Що робити далі?

А це вже, власне, безпосередньо моє питання. Як працювати з Боженою, з якого боку підступатися, як не зруйнувати й не затьмарити потужність авторського посилу? Я вже винесла багато корисного з реакцій і репрезентацій Чагарової. Адже всі ці питання не лише до її творчості, а й загалом до сфери сучасного мистецтва. 

Текст: Поліна Ліміна

* Побачити рівненько розвішені вишивки Божени Чагарової ви можете в арт-центрі Я Галерея до 14 січня.